Чтение онлайн

– Яку справу? – глухо запитав Харрі. – Волер проти Єльтен?

– Холе проти Волера.

Начальник пішов, а Харрі продовжував сидіти і дивитися у напівпорожній келих. Так, він міг послухатися наказу, але це нічого б не змінило. Він уже готовий. Він програв і тепер перетворився на загрозу для своїх. Зрадник-параноїк, годинникова бомба, що її вважатимуть за краще позбутися при першій нагоді. Варто тільки Харрі дати привід.

Офіціант приніс пляшку «Фаррісу» і запитав, чи не буде він замовляти що-небудь із їжі або напоїв. Харрі облизнув пересохлі губи… Варто тільки дати привід, і все покотиться, збільшуючись у розмірах, як снігова грудка з гори.

Він відсунув «Фарріс» убік і відповів офіціантові…

Чотири тижні та три дні тому все почалось. І закінчилося.

У вівторок температура повітря в Осло піднялася до двадцяти дев’яти градусів у тіні, і вже о третій годині люд повалив із офісів на пляжі Хука і Вервенської затоки. Натовпи туристів збиралися в кафе просто неба на Акер-Брюгге та у Фрогнер-парку, [8] де вони, обливаючись потом, робили неодмінне фото Моноліту, після чого поспішали до фонтана, сподіваючись, що вітер обіллє їх освіжаючим душем із водяних бризок.

У іншому ж міське життя тривало тихо і нагадувало уповільнену зйомку: роздягнені до пояса дорожні робітники схилилися над своєю технікою, будівельники на риштованнях на старій будівлі Державної лікарні дивляться на порожні вулиці, таксисти, зібравшись у тіні, базікають про вбивство на Уллеволсвейєн. Ознаки активного життя подавала тільки Акерсгата, де постачальники сенсацій давали волю своєму глузливому стилю і з натхненням терзали поки що свіже вбивство. Багато штатних газетярів були у відпустках, і редактори кинули на цю справу всіх: од студентів-журналістів на літньому підробітку до нудьгуючих співробітників із політичного відділу. Тільки оглядачів культури ніхто не чіпав. Але однаково було спокійніше, ніж зазвичай. Можливо, тому, що «Афтенпостен» переїхала з багатої традиціями вулиці газетярів у центр, розкидавши контори в убогих провінційних хмарочосах, які скребуть і без того чисте небо.

Місто натхненно розгортало велике будівництво в районі Бйорвіка, але у ведучого кримінальної хроніки Рогера Єндема з кабінету відкривався краєвид тільки на Плату – ринок наркоманів на задвірках дивного нового світу. Він упіймав себе на тому, що час від часу шукає там очима Томаса. Але Томас сидів зараз в Уллерсму – відбував покарання за спробу вторгнення в будинок поліцейського цієї зими. Але чи варто було із цього приводу сумувати? Тепер Рогер хоча б перестав боятися, що одного дня побачить молодшого брата загиблим від передозування.

В «Афтенпостен» не квапилися з призначенням нового редактора, після того, як старий погодився піти за скороченням штату, і просто доручили кримінальну хроніку відділу новин. Насправді це означало, що Рогеру Єндему довелося за ту саму зарплату звалити на себе і редакторські обов’язки. Зараз він сидів за столом, поклавши пальці на клавіатуру, і пильно вдивлявся в обличчя жінки, фотографію якої нещодавно зробив фоном для робочого столу. Ця жінка ось уже втретє зібрала речі й залишила і його, і квартиру на Сейльдуксгате. Він знав, що цього разу Деві не повернеться, і пора йти далі. Він налаштував екран і змінив фоновий малюнок. Для початку.

За розпорядженням начальства Рогеру треба було відкласти поточний сюжет про героїн. І добре: писати про наркотики йому ніколи не подобалося. Деві стверджувала, що це через Томаса. Рогер постарався на якийсь час забути і про неї, і про молодшого брата, і зосередитися на дорученому сюжеті. Йому потрібно було написати статтю про вбивство на Уллеволсвейєн, а там, дивись, намітиться розвиток, нові повороти, з’являться підозрюваний або підозрювані. Робота обіцяла бути легкою: все вказувало на сексуальне підґрунтя, а деталі – просто скарб для журналіста! Молоду незаміжню жінку двадцяти восьми років застрелено вдома, у власному душі, в п’ятницю, серед білого дня. Знаряддям убивства, скоріше за все, був пістолет, виявлений у відрі для сміття в тій же квартирі, сусіди нічого не бачили, сторонніх у будинку не помічено, і лише один із мешканців вважає, що чув щось подібне до пострілу. Оскільки ніщо не вказує на пограбування, поліція дотримується версії, що Камілла Луен сама впустила злочинця, проте ніхто з її знайомих не викликає серйозних підозр, оскільки в усіх – більш-менш хороше алібі. Камілла Луен, автор текстів у рекламному агентстві «Лео Бурнетт», того дня поїхала з роботи чверть на п’яту, а о шостій у неї було призначено зустріч із двома подругами в Будинку художників, що робить маловірогідним припущення, ніби вона запросила когось до себе в гості. Маловірогідним є і те, що хтось подзвонив Каміллі Луен із вулиці та попросив упустити, відрекомендувавшись чужим ім’ям: над дзвінками встановлено камеру спостереження.

І якщо заголовків «Психоделічне вбивство» або «Сусід відчув смак крові» виявиться недостатньо, про запас були деякі подробиці, які ще на кілька днів забезпечать жваву цікавість читачів. У Камілли Луен відрізано вказівний палець на лівій руці, а під повікою знайдено червонястий діамант-зірочку.

Рогер Єндем почав статтю з історичного вступу – для більшого драматизму, але потім вирішив, що матеріал цього не вимагає, і знищив написане. Деякий час він сидів, обхопивши голову руками, потім двічі клацнув по значку «Кошик», навів мишку на пункт «Очистити» і завмер у нерішучості. Ця фотографія – остання згадка про Деві. З квартири він прибрав усе, що могло про неї нагадати, навіть виправ светр, який вона у нього іноді брала, він любив надівати його через запах її парфумів.

– Прощавай, – пошепки сказав Рогер і натиснув на кнопку. Потім повернувся до статті. Вирішив замінити «Уллеволсвейєн» на «Кладовище Христа Спасителя» – краще звучало. І почав писати. Цього разу все вийшло відмінно.

Під сьому вечора народ потягнувся з пляжів додому дуже неохоче. У безхмарному небі, як і раніше, жарко палало сонце. Ще о дев’ятій люди в сонячних окулярах пили пиво у вуличних кафешках, залишаючи нудьгувати без діла офіціантів задушливих ресторанів. О пів на десяту сонце сховалося за червоніючим Уллерном, але довгождана прохолода так і не настала. Люди поверталися додому. Ще одна тропічна ніч обіцяла безсоння й наскрізь пропітнілі простирадла.

Робочий день на Акерсгата закінчувався, в редакції вирішили востаннє обговорити першу сторінку. Від поліції новин не було. Навряд чи вони щось приховували, скоріше за все, їм просто нічого було сказати. Але, з іншого боку, мовчання відкривало простір для домислів. Саме час виявити творчий підхід.

Приблизно в цей же час в Уппсалі в жовтому дерев’яному будинку з яблуневим садом пролунав дзвінок, Беата Льонн простягла руку до телефону і подумала, чи не прокинулася поверхом нижче мама. Напевно прокинулася від дзвінка.

– Спала? – запитав хрипкий голос.

– Ні, – відповіла Беата. – А що таке?

– Я щойно прокинувся.

Беата сіла на ліжку:

– І як справи?

– Ну що я тобі можу сказати? Погано – ось що я скажу. – Пауза. Голос Харрі здавався глухим і далеким, і Беата розуміла, що причина не в телефонному зв’язку. – Що нового по доказах?

– Тільки те, що в газетах, – сказала вона.

– А що в них?

Вона зітхнула:

– Та ти і так знаєш. Ми зібрали в квартирі відбитки пальців і ДНК, але ще не знайшли нічого, що могло б допомогти у пошуках убивці…