Чтение онлайн

– Це не означає, що вашої дружини тут не було, – звернувся до Віллі Іван. – На міській вулиці, де повно транспорту й пішоходів, запах людини міг і загубитися.

Харрі подивився навкруги. Йому здавалося, що за ним спостерігають, але на вулиці нікого не було, а вікна будинків відбивали тільки чорне небо та сонце. П’яне марення.

– Гаразд, – сказав Харрі. – Більшого ми поки що зробити не можемо.

Віллі дивився на нього з тим самим відчаєм.

– Усе добре, – запевнив його Харрі.

Віллі відповів без усякої інтонації, неначе диктував метеозведення:

– Ні. Все погано.

– Фу! Іване, до мене! – крикнув кінолог, натягуючи повідець.

Собака сунув ніс під переднє крило припаркованого на тротуарі «гольфа».

Харрі поплескав Віллі по плечу, прагнучи не зустрічатися з ним поглядом, і мовив завчені фрази:

– Усі чергові машини повідомили. Якщо до півночі вона не з’явиться, ми відправимо пошукову групу. Добре?

Віллі не відповів.

Іван гавкав і рвався з повідця.

– Секунду, – сказав кінолог. Він став рачки і заглянув під машину. – Господи! – охнув він і засунув туди руку.

– Знайшов що-небудь? – запитав Харрі.

Кінолог обернувся до нього, в руці він тримав дамську туфлю на шпильці. Харрі почув у себе за спиною важке дихання Віллі Барлі.

– Це її туфля, Віллі?

– Усе погано, – повторював той. – Усе погано.

В четвер увечері перед поштою в Рудельокка зупинилася червона поштова машина. Вміст ящиків зсипали в мішок і відправили на Біскоп-Гуннерус-гате, будинок 14 – більш відомий як головпоштамт Осло. Того ж вечора в сортувальному терміналі листи розфасовували за розміром, і пузатий коричневий пакет виявився поряд із іншим листом такого ж формату. Конверт пройшов через декілька пар рук, але, зрозуміло, нікого не зацікавив. На географічному сортуванні йому теж не приділили особливої уваги, і конверт спочатку опинився в блоці для Східної Норвегії, а потім у партії з індексом 0032.

І ось він знову лежав у мішку в червоній поштовій машині, готовий до завтрашньої відправки. Була ніч, більша частина Осло спала.

– Усе добре. – Хлопчик поторсав кругловиду дівчинку по голові. Довге тонке волосся приставало до пальців. Електростатична електрика.

Йому було одинадцять. Їй сім. Брат і сестра. Приходили відвідувати маму в лікарні.

Підійшов ліфт, відчинилися двері. Чоловік у білому халаті відсунув залізні ґрати, коротко всміхнувся їм і вийшов. А вони ввійшли.

– А ліфт чому такий старий? – запитала дівчинка.

– Тому що будинок старий, – сказав хлопчик, зачиняючи ґрати.

– Це лікарня?

– Не зовсім. – Він натиснув на кнопку «1». – Це будинок, де втомлені люди можуть трішки відпочити.

– А мама втомилася?

– Так, але все добре. Не притуляйся до дверей, Сестреня.

– Га?

Ліфт ривком рушив, і її довге світле волосся заворушилось. Електрика, подумав хлопчик, дивлячись, як воно повільно стає дибки. Вона схопилася за голову і закричала. Від її тонкого, пронизливого крику він завмер. Її волосся зачепилося за щось по той бік ґрат. Можливо, їх затиснуло дверима. Він спробував поворушитися, але немов закам’янів.

– Тату! – крикнула вона, стаючи навшпиньки.

Але тато пішов раніше, щоб підігнати машину.

– Мамо! – закричала вона, піднімаючись у повітря.

Але мама лежала в ліжку з усмішкою на блідому обличчі. Залишався тільки він.

Вона дриґала ногами в повітрі, вчепившись у волосся руками.

– Харрі!

Тільки він. Тільки він може її врятувати. Якби тільки він міг поворухнутися.

– Допоможі-і-іть!

Харрі ривком сів на ліжку. Серце в грудях скажено калатало.

– Чорт забирай!

Почувши свій хрипкий голос, він знову впав на подушку.

Між шторами сіріла ніч. Він поглянув на електронний годинник: червоні цифри повідомляли, що зараз четверта година дванадцять хвилин. Пекло літньої ночі. Непроглядне.

Харрі звісив ноги з ліжка і попрямував у туалет. Не дивлячись справив нужду. Більше він сьогодні не засне.

У холодильнику було порожньо, якщо не брати до уваги пляшки легкого пива, яка опинилася тоді в його кошику через недогляд. Він відчинив шафку над мийкою. З полиць дивився мовчазний ряд пляшок із-під пива та віскі. Всі як одна порожні. У нападі раптової люті він ударив у саму їх гущу й чув їх дзвякання навіть після того, як зачинив шафку. Він знову подивився на годинник. П’ятниця. В п’ятницю з дев’ятої до шостої. Отже, «Монополька» відчиниться нескоро.

Харрі сів біля телефону у вітальні й набрав номер Ейстейна Ейкелана.

– «Таксі Осло».

– Як там на дорогах?

– Харрі, ти, чи що?

– Добрий вечір, Ейстейне.

– Добрий? Та я вже півгодини без діла сиджу.

– Сезон відпусток.

– Знаю. Власник таксі поїхав за місто, в Крагерьо, а мені залишив найповільнішу тачку найповільнішого міста Скандинавії. Чорт забирай! Як після нейтронної бомби!

– Не думав, що ти любитель попітніти на роботі.

– Приятелю, я потію, як свиня! Цей скупердяй купує машини без кондиціонера. Та мені після зміни доводиться напиватися, щоб відновити рівень рідини в організмі. Але це і коштує будь здоров! Учора я витратив на випивку більше, ніж наварив за день.

– Мені тебе щиро шкода.

– Треба було йти ламати коди.

– Хакерничати? За що тебе саме вигнали з Норвезького банку й припаяли півроку умовно?

– Так, але в мене добре виходило. А тут… До речі, хазяїн подумував про те, щоб скоротити обсяг роботи, але я гну горба по дванадцять годин. Нам не вистачає шоферів. Харрі, не хочеш попрацювати таксистом?

– Спасибі, я над цим подумаю.

– Навіщо дзвониш?

– Мені потрібно що-небудь, аби заснути.

– Сходи до лікаря.

– Ходив. Він виписав мені імован. Знаєш, таке снодійне в пігулках? Не допомогло. Просив що-небудь сильніше, але він відмовив.

– Від тебе, либонь, тхнуло? Ще б він дав тобі рогіпнол, Харрі!

– Він сказав, що я ще молодий для важкого снодійного. А в тебе є?

– З глузду з’їхав? Це ж вірний шлях за ґрати. Але є флуніпам. Майже те ж саме. Одна пігулка, і валишся без задніх ніг.

– Добре. Я зараз злегка на мілині, але віддам гроші відразу, як отримаю зарплату. А сни теж – той?