Чтение онлайн

В устах Авасіна це була надто довга промова, та коли він скінчив її, обидва хлопці вперше за багато тижнів почулися щасливими. Обидва зітхнули з полегшенням і неначе глянули на світ новими очима. Тепер вони ладні були повернутися до маленької хатинки в міжгір'ї й відмовитися від нерозважної й смертельно небезпечної спроби накинути власну волю Барренлендові.

Решту дня вони провели в своєму самотньому наметі посеред безмовної тундри. Джеймі дбайливо зібрав усе м'ясо, розкидане навколо санок. При половинному раціоні його мало вистачити на два дні. Авасін тим часом узяв дві широкі стрічки сириці по два фути завдовжки й прорізав у них вузькі отвори для очей. Обв'язані круг голови, ці стрічки з прорізами мали правити за захисні окуляри.

Коли настала ніч і на небі зійшов півмісяць, хлопці запрягли собак і вирушили на північ — до своєї хатини.

Ніч була тиха, безхмарна й морозна. Півмісяць завис низько над обрієм, заливши безмежні обшири блакитним сяйвом. Хлопці повільно простували за санками, і подеколи то Джеймі, то Авасін сідав на них і їхав якийсь час, бо обидва все ще були слабкі після триденної хвороби — снігової сліпоти.

Посеред ночі на небі спалахнуло всіма кольорами веселки північне сяйво. Зелені, жовті й рожеві завіси пломеніли над виднокругом, і Джеймі здавалося, що він чує легкий шурхіт, наче хтось ходить у шовковій сукні.

Авасін теж почув цей звук, спочатку зачудувався, та потім збагнув його значення, і обличчя його враз спохмурніло. Обернувшись до Джеймі, він сказав:

— Хоч ми з тобою й склали зброю, та війна ще не скінчилася. Те, що ми чуємо, — це вітер!

Джеймі зразу ж пригадалися хурделиці, що ревли над Затишною Полониною впродовж минулих тижнів.

— В такому разі тут нам не можна залишатися, — сказав він стривожено. — Адже в нас немає дров і харчі кінчаються.

— Може, гора дасть нам якийсь захисток, — відповів Авасін.

Собаки теж почули наближення снігової бурі, і їх не треба було підганяти. Хлопці побігли слідом за санками, що несамовито підстрибували на горбках та кучугурах.

Пробігши з півгодини, хлопці змушені були зупинитись і перепочити. Собаки стривожено й нетерпляче скавучали, а слабкий, далекий шурхіт дедалі наростав і тепер уже нагадував віддалений гуркіт водоспаду. Сірі хмари закрили місяць, північне сяйво зблякло й поступово щезло. Темрява згустилася так, що вже важко було вгледіти, що лежить попереду.

Коли санки знову зрушили з місця, над тундрою вже знявся легенький вітерець, і температура почала різко падати. Авасін механічно відзначив у думці напрямок вітру, бо він знав, що незабаром цей напрямок стане єдиним його орієнтиром.

Відпочиваючи кожні п'ятнадцять-двадцять хвилин, хлопці просувалися на північ. Вітер дужчав, завивав дедалі гучніше, і в такт його поривам дедалі гучніше калатали хлоп'ячі серця. Пурга поволі набирала сили, крижане повітря вже обпікало шкіру, хлопцям довелося насунути каптури аж на брови. От і сніг почав злітати із западинок і вихоритися над кучугурами в примарному танку привидів. Хутряні облямівки каптурів взялися густим інеєм.

Морок зробився майже непроглядним. Авасін пішов уперед, щоб вести за собою собак. Він віддалився всього на кілька кроків, але Джеймі вже не бачив його. Хоч Джеймі йшов впритул за санками, вони раз у раз ніби розчинялися в темряві, і нарешті він прив'язав себе до них сирицевим ремінцем. Хлопець поточувався від утоми і тільки ціною неймовірних зусиль тримався на ногах.

Вітер ревів тепер на повен голос. Не застережливий рокіт, а лютий, грізний крик вихоплювався з темряви. Ось він перейшов в оглушливе, страхітливе завивання.

Почалася пурга.

Світ перетворився на хаос — хаос, в якому волаючи вирували вітер і сніг. Авасінові перехопило дух, він зупинився й обернувся спиною до вітру, а собаки уткнулися носами йому в коліна. За мить до нього, спотикаючись і тримаючись за санки, підійшов Джеймі.

— Треба отаборитися! — вигукнув Джеймі у вухо приятелеві.

— Не можна! — крикнув у відповідь Авасін. — Тут ми замерзнемо на смерть! Треба йти туди! — він вказав на схід. — Тоді вітер буде збоку!

Тепер обидва хлопці вхопилися за упряж Еюскімо і, поточуючись, завернули на північний схід. Десь там попереду, за їхніми розрахунками, височіла гора Ідтен-сет, і під нею, між її кам'яними плечима, вони сподівалися знайти захисток. Це була єдина їхня надія на порятунок. Вибору вони не мали — мусили тільки йти вперед і вперед, бо зупинка у відкритій тундрі означала неминучу смерть.

Сніг бив їх як шротом, виття пурги оглушало хлопців. Джеймі й Авасін утратили лік годинам; вони брели, спотикалися, падали, знов підводилися й тяглися далі.

Нарешті Джеймі впав в останній раз. Він спробував був звестися на коліна, не зумів і, збайдужілий до всього, знов простягнувся на снігу, відмовившись од подальших спроб.

Авасін розпачливо поторсав його за плече.

— Вставай! — крикнув він. — Ти помреш, якщо лежатимеш!

Джеймі не відповів. Приємна дрімота теплом розливалася по його тілу, витісняючи холод. Він поринав у сон і вже бачив себе вдома, там, далеко на півдні, і хтось дбайливо укривав його в теплому ліжку. Хто саме? Він не знав, та й не хотів знати. Ліжко було таке м'яке, таке вигідне, і йому так хотілося спати…

На мить Авасіна пойняв відчай, та він усе ж зберіг самовладання. Зібравши залишки сил, він спромігся підняти Джеймі на санки й загорнув його в спальні мішки. Потім, долаючи опір вітру, пробрався до Еюскімо й знов розпочав свій нерівний двобій із бурею.

Він механічно пересував ноги і навіть не помітив, як собаки звернули й тюпцем побігли кудись убік. Вони майже тягли за собою Авасіна, який не опирався, а потім нараз зупинилися, й Ікло, задерши морду, завив.

Лункий голос Ікла ледь чути було крізь несамовите ревіння вітру, та все ж він вивів Авасіна із стану заціпеніння. Пурга на мить ущухла, і Авасін, підвівши голову, побачив просто перед собою, на відстані двох-трьох кроків, обриси якоїсь округлої споруди з гладкими стінами. В його утомленому мозку поволі спливла думка: «Іглу! Ескімоси!» Але втома притупила почуття страху. Кому б не належало іглу — людям чи дияволу — Авасіну було зараз байдуже, бо для нього воно означало тільки одне: захисток від бурі. Спотикаючись, він рушив уперед.