Чтение онлайн

Собаки борсалися на малесенькому ґанку, немов скажені, і хлопці не знали, що лайки робитимуть, коли побачать відчинені двері.

Але сталося те, чого Авасін і Джеймі найменше сподівалися: запала тиша. Метушня за дверима припинилася, жоден звук не долинав звідти. Так минуло кілька напружених секунд. Нарешті Джеймі наважився визирнути.

Собаки забилися в куток, притиснувшись один до одного. Джеймі побачив велику хутряну кулю, на якій поблискували дві пари зляканих очей. А потім він почув тихе скавучання, в якому люті було не більше, ніж у скигленні щеняти фокстер'єра!

— Вони, н-начебто, не збираються б-бешкетувати! — сказав Авасін не зовсім твердим голосом. — Відчини двері ширше, спробує загодити їх.

Годину вони принаджували собак шматками вареного м'яса й пестливими словами. Нарешті одна лайка проплазувала на череві кілька футів. Вуха її були щільно притиснуті до лобатої голови, й вона жалібно скімлила.

Джеймі кинув їй шматочок м'яса, й за мить лайка проковтнула його. Відтак її великий пухнастий хвіст ледь помітно заметлявся.

Це був переломний момент. Решту справи вже вирішував час. Надпівніч обидві собаки залишили ґанок і боязко заповзли до хатини, де, нарешті, досхочу наїлися. Хлопці з почуттям полегшення зачинили двері, бо в хаті на цей час стало холодно, наче в льодовні, і підкинули дров у вогонь. Коли вони лягли спати, собаки теж умостилися в кутку — зібгалися калачиком, зрідка скидаючи оком на хлопців, чи, бува, не загрожує від них яка небезпека.

Протягом цілого наступного дня ні Авасін, ані Джеймі не підходили до собак. Після вечері Авасін заповзявся вистругувати стріли з оберемка верболозу, привезеного з Табору Кам'яного Іглу. Джеймі сидів навпочіпки біля вогнища, шиючи собі нову пару рукавичок з оленячої шкури. В хаті було тепло, затишно й тихо.

Заглибившись у свою роботу, Джеймі забув про собак. Раптом він відчув, як до потилиці його доторкнувся холодний ніс.

В ту ж мить Авасін стиха мовив:

— Сиди спокійно, Джеймі. Він принюхується до тебе!

Це була найдовша хвилина в житті Джеймі. З секунди на секунду він чекав, що зараз відчує на своїй шиї ті великі білі ікла. Та натомість він відчув дотик гарячого, вологого язика — лайка лизнула його за вухом! Джеймі обережно повернув голову. Великий собака стояв у нього за спиною, повільно махаючи пухнастим хвостом. Він подивився хлопцеві в обличчя своїми витрішкуватими жовтими очима, а тоді зітхнув, ліг, зібгався калачиком і прикрив морду хвостом. Собака був задоволений. Він знайшов собі не тільки їжу й хату, він знайшов собі також і хазяїна.

За два дні собаки стали ручними. Але їх усе ще лякали різкі чи несподівані рухи, і хлопці поводилися з ними обережно й лагідно. Більший собака, що важив, мабуть, близько ста футів, був пес; він особливо привернувся до Джеймі. Менша лайка була сука. Вона заприязнилася з Авасіном.

Собаки заступили хлопцям Отанака. Ніякі інші істоти не могли б, либонь, скрасити їхнє самотнє життя в сніговій пустелі так, як їхні нові друзі. В житті хлопців виник новий інтерес, і вони весь свій вільний час присвячували лайкам, які — коли все буде гаразд — могли їх визволити із скутого зимою Барренленду.

Джеймі вирішив дати псу ім'я Ікло, а Авасін назвав свою лайку Еюскімо, бо так індіяни крі називають ескімосів.

Що собаки належали раніше ескімосам, хлопці не сумнівалися. Вони були більші за лайок, що жили в лісових індіянських селищах. Цей факт наводив хлопців — а надто Авасіна — на неприємні думки, бо, він означав, що десь недалеко від них має лежати ескімоське селище. Але з іншого боку, можна було припустити, що собаки відбігли своїх багато днів тому і відтоді пройшли сотню, а то й більше миль.

Та навіть глибоко прихований страх перед ескімосами не міг затьмарити радості, що сповнювала серця хлопців, коли вони дивилися на собак. Завдяки Іклові й Еюскімо до них прийшло почуття справжнього щастя.

За тиждень справдилося Авасінове пророцтво: у хлопців з'явився свій власний собачий запряг. Поки вони приручали собак, Авасін, не гаючи часу, виготовляв два комплекти простої збруї — з лямками на груди, спину й черево, але без хомутиків.

Нарешті настав день, коли хлопці зняли свої санки з даху (вони тримали їх там, щоб росомахи не погризли шкіряні кріплення).

Побачивши санки, собаки збуджено загавкали й закружляли навколо хлопців.

— Бачиш, санки вони впізнали. Нумо, подивимось, чи впізнають вони також і збрую, — сказав Авасін з надією в голосі.

Він виніс упряж з хати й прив'язав її до санок. Собаки зразу ж підбігли до санок і стали перед ними, чекаючи, доки Авасін запряже їх. Першою хлопець поставив Еюскімо, потім зав'язав вузлики на упряжі Ікла. Не встиг він випростатися, як Еюскімо зірвалася з місця й разом з Іклом помчала вперед. Санки підстрибували й вихляли з боку в бік, а лайки, залишивши позаду галявину з хатиною, гналися схилом униз.

Отямившись, хлопці кинулися слідом за ними.

Втікачів вони наздогнали тільки десь за дві милі. Собаки заплуталися в упряжі самі, заплутали в ній і санки і тепер лежали, радісно виваливши язики, й чекали, доки їх визволять з ремінців.

Повертаючись до табору, Джеймі й Авасін зважували наслідки свого експерименту.

— Запряг-то в нас є, — сказав Джеймі, — але цього, виявляється, ще не досить. Треба навчити їх розуміти команди англійською мовою. Ми, мабуть, зробимо з ними кілька ходок до Кам'яного Іглу, щоб вони призвичаїлися, а потім уже почнемо вирушати в триваліші експедиції.

Протягом наступних чотирьох днів хлопці з собаками курсували між Табором Кам'яного Іглу й хатиною. Авасін прив'язав до санок ззаду довгу шворку — вхопившись за неї, їх можна було зупинити в разі, якщо собаки знов. надумають тікати. Втім, додому лайкам доводилося тягти такий важкий вантаж, що вони не могли б утекти, навіть якби хотіли цього. За чотири дні було зроблено сім ходок і вивезено всі харчі, які залишалися ще, в Таборі Кам'яного Іглу.

Собаки виявляли неабияку енергію й витривалість і потроху звикали до команд, що їх уживають лісові жителі: «Чо!» («Праворуч!») та «Г'ю!» («Ліворуч!»). Водночас вони вражали хлопців своїм невситимим апетитом. Робочі собаки взимку відновлюють свої сили, поглинаючи величезну кількість м'яса й риби, і хлопці вже з деякою тривогою спостерігали, як швидко тануть їхні запаси харчів.