Чтение онлайн

Ранок приніс з собою важкі хмари й мряку. Незважаючи на те, що літо ще не скінчилося, в повітрі відчувався подих зими.

Хлопці поспішили до маленького вогнища з сухої лози, навколо якого зібралися тісним кільцем семеро мисливців, намагаючись зігрітися й просушити одяг. Деніказі серед них не було. Раптом Авасін штовхнув Джеймі ліктем і показав убік.

Ватажок стояв на горбку ярдів за сто від табору, і на тлі сірого неба його могутня, кремезна постать нагадувала кам'яну статую. Піднісши руки догори, Деніказі щось гукав, і вітер ніс його слова до темного обрію. Вождь благав своїх богів — стародавніх богів — допомогти йому знайти оленів. Деніказі тривожився. Похід тривав уже другий тиждень, але мисливці й досі не бачили жодного карібу.

Не те щоб ця місцевість була не знайома вождеві чіпевеїв. Деніказі вже не раз ходив у тундру й добре орієнтувався на ній. Його непокоїло інше — можливість зустрічі з ескімосами.

Але він був смілива людина і мусив іти вперед, бо треба було рятувати плем'я від голодної смерті. Впродовж усього ранку Деніказі молився своїм богам і обмірковував, що діяти. Опівдні він дійшов рішення.

Він поведе мисливців далі. Він прямуватиме на північ, аж доки знайде оленів. І він не зважатиме на небезпеку наразитися на ескімосів.

Деніказі підкликав обох хлопців до себе й поділився з ними своїм планом. Він також детально пояснив їм, як небезпечно зустрічатися з ескімосами. Він сказав, що з цієї хвилини він та його мисливці більше не можуть гаяти на хлопців час. І попередив, що в разі, коли вони відстануть, їм доведеться вже дбати про себе самим..

Та Деніказі помилявся, гадаючи, що його слова залякають хлопців і примусять їх залишитися на південному березі Ідтен-туа до повернення мисливського загону.

— Скажи йому, що ми не боїмося ескімосів, — мовив Джеймі.

Поки Авасін перекладав його слова, Деніказі слухав з байдужим виразом на обличчі. Потім глянув на Джеймі, і в чорних очах його спалахнули веселі вогники.

— Ти, мабуть, дурень, — сказав він повільно. — Але дурень сміливий. Я дозволяю вам доплисти до північного берега Ідтен-туа, але не далі. Пливіть попід східним берегом озера. Відтепер я вже не буду особисто вказувати вам шлях, бо більше ні на кого не чекатиму.

Вибравшись із своїх постель наступного ранку, хлопці побачили, що залишилися на стоянці самі. Човни чіпевеїв уже зникли за північним обрієм Ідтен-туа.

Нашвидку поснідавши, хлопці спустили каное на воду. Вони прагнули якнайшвидше скоротити відстань, що відділяла їх од єдиних дружніх їм людських істот у цій порослій мохом кам'янистій пустелі.

Веслуючи попід скелястим східним берегом на північ, хлопці раз у раз уважно оглядали суходіл. Вони вишукували на ньому очима хоч якісь ознаки життя, але, крім птахів, нічого живого не бачили. Незабаром Джеймі звернув увагу на те, що вкриті вологим мохом простори немовби порізані чорними лініями на мільйони малесеньких квадратів та прямокутників. Знайти пояснення цьому загадковому, явищу хлопці змогли тільки опівдні, коли причалили до берега, щоб пополуднувати. Рівнина була помережена незліченними стежками, витоптаними копитами оленів! Джеймі аж запаморочилося в голові, коли він спробував уявити собі розміри отих стад, що з року в рік впродовж століть мандрували цим шляхом. Тепер уже й він, і Авасін відчували, що обов'язково, за всяку ціну, мусять на власні очі побачити ці майже казкові орди карібу. Поспішно повернувшись назад, до каное, вони заходилися з подвоєною енергією веслувати на північ. Хтозна, може, саме в цю мить гурти оленів огинають північний берег озера!

Надвечір озеро почало помітно звужуватися і з'явилися чіткі обриси протилежного берега. Зрозумівши, що до мети вже недалеко, хлопці, долаючи втому, налягли на весла. Та лише десь опівночі вони помітили нарешті мерехтіння жовтогарячого вогника — стоянку мисливців.

Джеймі так стомився, що насилу переступив через облавок каное. Слідом за Авасіном він поплентався до вогнища.

Чіпевеї, зажурені, похмурі, збились коло маленького багаття. Деніказі сидів трохи осторонь, затуливши обличчя руками. На хлопців ніхто навіть не звернув уваги.

Питати, чи прийшли олені, було нічого. Атмосфера відчаю й зневіри, що панувала тут, промовляла красномовніше за будь-які слова. Хлопці мовчки повернулися до свого перевернутого каное, підлізли під нього й за мить, зібгавшись калачиком, уже спали як убиті.

Місце, що його Деніказі обрав для цієї стоянки, стародавні мисливці-чіпевеї назвали Різницями. Але протягом двох наступних днів жоден олень не переплив у цьому місці річку й жоден не з'явився навіть на обрії. Небо затягло хмарами, й безнастанно мжичив дощ. Запаси харчів кінчалися. Індіяни закинули сітку в гирлі Казону, але за три дні впіймали одного-єдиного чукучана.

Деніказі весь час мовчав. Одного разу він зійшов на вершину поблизького горба, і Джеймі побачив його в розриві між низькими хмарами: вождь стояв, здіймаючи руки до темного неба. Але олені не з'являлися.

На третій день небо проясніло. Деніказі скликав до себе своїх супутників.

— Відтоді як я був молодий, в світі сталося багато змін, — повільно почав він, — і схоже на те, що й олені змінили свої звички. Можливо, вони ще прийдуть сюди, на це місце, — але ми більше не можемо чекати на них. На березі озера Касмір моє плем'я голодує. А десь там далі, на півночі, є м'ясо. Тому я піду на північ і знайду те м'ясо. Мисливцеві краще померти на мисливській стежці, аніж сидіти, мов та дитина, в таборі й чекати.

Потім Деніказі поділився з ними своїм планом. З п'ятьма чоловіками він повернеться на південь озера Ідтен-туа, а потім заверне в західний його рукав і пропливе його до кінця. Стародавні легенди чіпевеїв розповідають, що звідти низка менших озер веде на північ до високих блакитних горбів на березі Тобон-туа — озера, що ніколи не розтає. Річка Замерзлого Озера бере початок під тими горбами, один з яких ясно видно звідси, з їхнього табору.

Цей горб бовванів миль за тридцять чи сорок, майже прямо на північ од Різниць. А за ним, на захід од Річки Замерзлого Озера, лежить велика низина, до якої — за переказами — восени сходяться всі олені з усіх північних рівнин.

Деніказі був певен, що, коли йому пощастить добутися до тієї низини, він зможе наповнити свої каное м'ясом.

Джеймі слухав мов зачарований, поки Авасін переказував йому план вождя. А тоді спитав:

— Чи не швидше й легше було б дістатися до низини, піднявшись на північ річкою Казон, а потім перенісши човен суходолом на захід, до гори, яку ми бачимо звідси?

— Далі на північ од цього табору Казон належить ескімосам, — відповів Деніказі. — Ми зупинилися на самому кордоні їхніх володінь і переступати його не можемо, бо нашому полюванню був би кінець.