Чтение онлайн

— Де ви взяли цю штуку?

Мацьошек здригнувся.

— Про що ви говорите?

— Ви вирізали собі з цього устілки в чоботи?

— Хай бог боронить! — зблід Мацьошек, неспокійно оглядаючись.

Па стежці почулися кроки. Це йшла перелякана Мацьошекова.

— Подивися, Марійко, — поскаржився Мацьошек дружині, — пан поручик каже, що я собі з того вирізав устілки.

— О господи, що це ви ще видумали! — плаксиво обурилась Мацьошекова». — Краще б ви пошукали тих бідних дітей, яких так налякали.

Журка зітхнув, намагаючись приховати розгубленість.

— Діти знайдуться. А ви, Мацьошек, покажіть мені свої чоботи.

— Як це… Кажете, ніби… — Мацьошек вдавав, що не розуміє.

— Знімайте чоботи! — крикнув Журка.

Мацьошек розпачливо боронився, але це тільки посилювало гнів Журки. Та, як виявилося, причиною цього затятого опору Мацьошека були просто брудні шкарпетки. Бо устілок у чоботях ми не знайшли. Ані в цих, що на ньому, ні в інших, які тільки були в хаті, в тому числі і в жіночих та дитячих.

Ми вже виходили, коли я помітив змовницький погляд, який Мацьошек кинув на дружину. Журка блискавично обернувся і, схопивши його за пояс, пильно подивився в очі.

— Що це мало означати, пане Мацьошек?

— Нічого, пане… Нічого… — белькотів наляканий Мацьошек.

— Огляньте всі топки і пошукайте в смітті! — наказав Журка.

Через п'ять хвилин задиханий капрал Кайтус прийшов з напіврозплавленими кусками пластмаси. Він знайшов їх у теплиці в грубі.

Журка ходив по кімнаті дрібними нервовими кроками. Мацьошеки, скулившись на краю лавки, злякано дивилися на нього.

— То кажете, Мацьошек, що ви зо страху кинули їх у вогонь?

— Так, пане, — белькотів Мацьошек. — Коли мені дружина сказала, що ви шукаєте цю річ, я подумав, що мені від того можуть бути неприємності. Почнуть цікавитися, допитувати і, кінець кінцем, ще посадять. На чорта мені це! І я не помилився, пане. Я не помилився! Хіба не так сталося? Ого, пане, коли людина стільки переживе, як я, то вона навчиться передбачати. Якби та дурна псина Реза не затягнула в свою будку цей кусок, якого я так і не зміг знайти, то ви б нічого не вислідили… Не вислідили б, пане, — переконано повторював Мацьошек. — А ту суку я вб'ю! Так, так, приб'ю до смерті зрадницьке падло! — він витер заслинені губи.

— Ви думаєте, що я цьому повірю? — вигукнув Журка. Поручик підійшов до Мацьошеків і важко дихав їм в обличчя. — Де ті папірці, що були в папці? Де рукописи? Відповідайте.

— Не знаю, — пробелькотів Мацьошек. — Я ж вам кажу все як було. Я знайшов тільки обкладинку В парниках знайшов. Напевно, хтось викинув через вікно. Може, діти чи хтось інший.

— Не брешіть. Це вам нічого не допоможе. Я вже розкусив вас, Мацьошек. Там був рукопис.

— Клянуся дітьми, чим хочете клянуся, що не було! — стогнав Мацьошек.

Журка махнув рукою.

— Що було написано на обкладинці, пам'ятаєте?

— Нічого не було.

— Нічого? Пригадайте краще. Може, був якийсь значок.

Так, так, значок був.

Який?

— Така змійка, пане. Зверху роздвоєна, а внизу закручена.

— «Дзета», — шепнув я.

— Зробити обшук у квартирі, — спокійно сказав Журка.

Мацьошекова з криком кинулася до дверей. У цю мить на порозі з'явився професор Касіца.

— Що тут діється, поручику? — запитав він схвильовано.

— Хочуть зробити обшук, пане професоре, — заплакала Мацьошекова.

— Обшук?

— Знайшли кусок обкладинки від тих паперів покійного пана професора і кажуть, що то мій старий їх узяв.

— У вас є дозвіл на обшук? — насупився професор.

Журка люто зиркнув на Касіцу.

— Це звичайна формальність. При таких доказах я можу дістати дозвіл у першу-ліпшу хвилину. Дозвіл на обшук і ордер на арешт.

— Кого ви хочете арештувати, поручику?

— Громадянина Мацьошека.

— За що, пане? — блідий Мацьошек відсахнувся. — За те, що я устілку вирізав?

— За те, пане Мацьошек, — процідив Журка, — що, діючи спільно з вбивцею, ви пробралися в той вечір на кухню і, немовби виносячи сміття, викинули решту отрути, а також заховали рукописи професора Містраля.

— Слухайте, поручику, — здивовано промовив Касіца, — невже людина, що переховує такий незаперечний доказ, як рукописи вбитого, робила б з них устілки для чобіт?

— Злочинці завжди припускаються якоїсь помилки, — відповів Журка. — Якби вони не робили помилки, то й не потрапляли б до наших рук. Обмежений практицизм погубив вас, Мацьошек. Пані Мацьошекова, дайте чоловікові чисту білизну.

Мацьошекова якусь мить дивилася на нас, мов божевільна, а потім з криком кинулася до Журки.

— Пане поручику, він невинний. Невинна людина, пане! Я скажу вам усю правду, пане поручику, тільки відпустіть чоловіка!

— Будь ласка, говоріть, — мовив Журка.

— Я скажу вам правду. Це я знайшла ту річ на столі в пекарні. Я підсипала квочку і щоранку ходжу в пекарню годувати її. У вівторок заходжу, дивлюсь, а на столі лежать якісь папірці в жовтій обкладинці. А я знала, що ви розпитували, чи не бачив хто у покійного пана професора таких папірців. Я так і обімліла. Глянула, а тут і ви саме йдете алеєю. «Боже мій, — думаю собі, — не інакше, як до мене». З того страху, пане, я все кинула в піч і підпалила. Обкладинка не загорялася, то я кинула її в теплицю.