Чтение онлайн

— Припинити «карантин», розпустити всіх і встановити нагляд. Злочинець сам наведе нас на слід рукопису. За моїми припущеннями, він намагатиметься вивезти його за кордон. Тут немає можливості витягнути з нього більшу матеріальну користь.

— Це рисковано з нашого боку, — промимрив Журка. — Менш рисковано, ніж передчасний арешт злочинця. Не забуваймо, що у нього можуть бути невідомі нам спільники, які на випадок арешту вбивці втечуть, забравши з собою рукопис, або знищать його.

Вранці другого дня ми скликали у вестибюлі невеличкі збори. У вступному слові поручик Журка подякував мешканцям «Пристані» за безкорисливу допомогу, яку вони подавали слідчим органам. На жаль, він виголосив цю подяку таким страждальницьким голосом і з такою міною, що в вухах ескулапів вона мала прозвучати як гірка іронія.

Становище врятував Трепка. З властивою йому красномовністю капітан повідомив усіх присутніх, що в зв'язку з недостатністю матеріалів, а також за браком відповідних доказів слідство вирішено припинити, що він, Трепка, і робить з жалем і прикрістю, бо він уже встиг зжитися з мешканцями «Пристані» і дуже цінував, як він висловився, спілкування з медичним світом.

— Маючи справу з грубими злочинами, вульгарними шантажами і різними огидними нахилами людей, — сказав Трепка, — ми прибули до «Пристані Ескулапа» як до оазису, де могли подихати по-справжньому інтелектуальною атмосферою.

Продовжуючи промову, капітан повідомив, що дні, проведені тут, він вважатиме чи не найціннішими в своєму важкому міліцейському житті; він дуже задоволений, що мав змогу схрестити шпаги з таким інтелігентним противником, і хоч мусить тимчасово відійти з поля бою, але не вважає, що змарнував свій час, бо зробив тут дуже цікаві кримінологічні спостереження і зібрав важливий матеріал для тактичних роздумів.

Закінчив Трепка моралізаторським зверненням, у якому закликав ескулапів замість квітів зла вирощувати справжні, природні квіти, займатися городницькими роботами, що «очищають розум і відводять від нього думки про злочин». Не забув тут же нагадати і про спасенний вплив цих робіт на систему кровообігу.

Як я й передбачав, цей невеличкий виступ Трепки вразив усіх. Тільки на обличчі в Заплона блукала поблажлива усмішка, якою молодь обдаровує нудну балаканину наївних стариків. Усі інші слухали капітана зовсім спантеличено. Правда, зважаючи на особливий стиль промови, я не міг розібрати, чим саме вона вражала слухачів, — формою чи змістом. Капітан завжди шокірував тих, хто не знав його незвичайної міліцейської практики.

— Є якісь запитання? — порушив тишу голос Журки. Запитань не було, отож ми один за одним вийшли з вестибюля і, щоб ніхто не сумнівався з приводу наших намірів, демонстративно почали збиратися в дорогу. Під'їхала міліцейська машина, і ми спішно винесли свої манатки.

Ми вже сиділи в машині, коли підійшов Заплон.

— Хвилиночку, — затримав він нас, — ви таки справді їдете? Я думав, що це блеф. Отже, канікули скінчилися!

— Ви жалкуєте? — запитав Журка.

— Відверто кажучи, жалкую.

— Можете лишатися, — Журка допитливо глянув на нього. — Ніхто вас не примушує виїжджати.

— Заняття в інституті, — зітхнув Заплон.

— Якщо тільки в цьому справа, докторе, то не турбуйтеся — ми продовжимо вам довідку ще на три дні.

Заплон здивовано глянув на пас. У мене склалося враження, що цього він аж ніяк не сподівався.

А проте ми знали, що більшість ескулапів захоче повернутися до своєї варшавської резиденції, і організували нагляд за «Ізолятором». Щоб мати змогу непомітно стежити за ситуацією у віллі, Трепка вирішив поселити там капрала Кайтуса під виглядом циклувальника.

Але проект зустрів несподіваний опір з боку самого кандидата. Ця робота здавалася Кайтусу надто важкою.

— Краще б уже малярство, — заявив він. — Минулого року я виконував малярські роботи у Базиля, і — ви самі, громадянине капітане, свідок — клієнт був задоволений. Ясна річ, — зроблено кваліфіковано. Навіть у тюрмі він ще рекомендував мене знайомим злочинцям.

Кайтус мав на увазі справу якогось Базиля Гондура, в якій він дійсно досить успішно виступив у ролі маляра.

— У цій справі ти не можеш бути малярем, — сказав Трепка. — В «Ізоляторі» щойно закінчені малярні роботи, тепер там чекають циклувальника з артілі.

Кайтус важко зітхав, чухаючи нижню щелепу.

— Можу бути й циклувальником, — згодився він нарешті, — але звертаю вашу увагу, капітане, на те, що циклувальники беруть по двадцять злотих від метра. Хто заплатить?

— Ескулапи заплатять.

— Ви обіцяєте?

— Обіцяю.

— З цього треба було й починати, — сказав задоволений Кайтус.

Того самого дня він прийшов з циклею на Підкоморську вулицю. Колись я підрахував, що такі ремісничі роботи при різних спецзавданнях щомісяця давали Кайтусу до двох тисяч додаткового доходу.

А в «Пристані Ескулапа» на своєму посту в прохідній будці лишався тимчасом Драбек. Цілий день ми чекали від нього повідомлень про те, що роблять ескулапи, але, на жаль, Драбек мовчав. Опівдні я подзвонив йому.

– Що там з ескулапами? Вибираються?

Драбек, як звичайно, довго цмокав, кректав і, нарешті, пробубонів:

— Е-е, громадянине поручику, чого там їм вибиратися, хіба тут погано? Сидять собі тихо, як миші під мітлою, тільки апетит у них став кращий. Мені на обід нічого не лишилося, сиджу на сухому пайку.

Надвечір я подзвонив ще раз.

— Ну як, виїхав хто?

— Де там! — простогнав Драбек. — І не збираються. Може, як погода почне псуватися, то вирушать, а зараз чого їм виїжджати!..