Чтение онлайн

Нічого не вдієш. Я сів і склавши руки чекав. Настрій був досить кислий. Коли, нарешті, минула дванадцята, а в домі все ще панувала жахлива тиша, Трепка почав ворушитись у кріслі і зітхати, а потім раптом підвівся і пішов у ванну. Незабаром звідти почулося підозріле хлюпання. Шум води не стихав, я занепокоєний увірвався до ванної і, на превеликий свій подив, побачив Трепку у ванні.

— Що ви робите! — видавив я.

Трепка спокійно намилював лисину.

— Ти, як завжди, ставиш недоречні запитання, — бачиш же, що я купаюсь.

— Купаєтесь?

— А чого б я мав позбавляти себе щоденної ванни?

— Але ж служба… — видавив я.

— Так ти ж, Павелеку, на посту, — промовив він з легким натиском.

— Так, звичайно, — промимрив я, зрозумівши натяк.

Я подався назад до кабінету і знову всівся в кріслі.

Трепка хлюпався ще хвилин десять, потім вийшов, загорнувшись, немов житель східної країни, в узорчату одежину, в якій я, придивившись ближче, розпізнав халат покійного Містраля. Від капітана пахло милом і жасмином.

— Раджу й тобі прийняти ванну, — сказав Трепка. — Треба якнайповніше використати всі можливості — ото, друже, вся мудрість розвідника. Коли вже доля закинула тебе в приміщення з ванною і теплою водою — приймай ванну, друже. Що зробив би на нашому місці Журка? Наш друг Журка чигав би, як звір, у повному розумінні цього слова. Кожна клітина його жилуватого тіла чекала б. Завмерши, скорчившись у кутку, він напружено підстерігав би. Горло у нього було б здавлене, кулаки затиснуті, губи закушені. І так години зо дві. А потім — непереборна втома, затуманений погляд, розслаблені м'язи, отупілий розум. Йому байдуже, де довелося б чекати — на дереві, на даху чи в затишному приміщенні з усіма вигодами. Бо й тут і там він був би переповнений чеканням, захоплений тільки однією думкою. І багато хто хвалив би його за це, бо, на їх думку, такий працівник — ідеал розвідника… Але я думаю інакше. Я вважаю, що така позиція примітивна і дурна. Дуже не люблю я, друже, коли в тебе захаращений розум, не люблю такої монолітної блокади свідомості. Розвідник, який так підходить до справи, вже через три роки вибуває, стає непридатним до дальшої служби. Через три роки, друже, коли ще тільки починає набувати досвіду, такий працівник перетворюється на ганчірку, і його треба звільняти, бо в нього вже зовсім виснажені нерви. Ось чому, хлопче, я ще раз повторяю: уникай зайвої напруженості, вивчай техніку чекання. А напруженість бережи на ту мить, коли в замку заскрегоче ключ. Коли в замку заскрегоче ключ! — повторив капітан урочисто. — Отож, приятелю Дзярмаго, іди прийми ванну і душ.

На жаль, тої ночі ключ у замку не заскреготав, і я не міг перевірити ефективності наукового і нічим не ускладненого чекання. Зате я пересвідчився, що розслаблення, прописане мені Трепкою, хоча й, безумовно, приємне, мало одну ваду. Цією вадою був міцний і абсолютно не службовий сон, який зморив мене, коли, добре викупавшись, я спочивав у м'якому кріслі. Признаюся в цьому з каяттям і соромом, але факт лишається фактом: коли я розплющив очі, в кімнаті було вже видно, і Трепка порався з термосом та запасами їжі.

Після сніданку нам пощастило налагодити зв'язок з Кайтусом, який саме прибув на роботу і просунув нам під двері папірець з новими відомостями, а також свіжі газети.

Ми дізналися, чого Йонаш не прийшов увечері в кімнату. Коли він повертався з цирку, біля хвіртки на нього чекав посланець з клініки, і Йонаш усю ніч провів у лікарні, консультуючи при операції якоїсь високопоставленої особи. Потім він поспав кілька годин там же, в клініці, а з сьомої години влаштовує різноманітні свої справи в місті. Побував у інституті гематології на Хоцімській вулиці і в інституті онкології на Вавельській.

Трепка сказав, що доведеться сидіти в приміщенні ще одну добу, На другий день був призначений похорон професора Містраля, мали прибути гості, родичі і знайомі. Отже, якщо Йонаш хоче здійснити свій план, то він не відкладатиме.

Не маючи ліпшого заняття, ми почали переглядати газети. В деяких із них уже була вміщена частина матеріалів слідства, які ми одібрали для опублікування.

Трепка, зітхнувши, показав мені набраний величезним шрифтом заголовок статті у «Штандарі Млодих». «Де рукопис «Епсилон»? запитував молодий журналіст-кримінолог.

— От результат підняття так званої завіси таємниці, — розумний з півслова розуміє.

На щастя, до інших щоденних газет не можна було застосувати прислів'я про розумного, і це дуже поліпшило настрій капітана. Газети займалися не стільки таємницею вбивства, скільки нашими скромними особами. Вони підкреслювали бездарність міліції і критикували методи слідства в цій справі. Найбільше злорадних нападок зазнав Трепка і його експерименти. У деяких висловлюваннях ми впізнали отруйне перо редактора Галастри, нашого противника в пресі, який до війни сам був приватним детективом, а тепер, за визначенням Трепки, «закінчував свою кар'єру в пресі».

Назви статей були красномовні:

Під цим останнім заголовком «Експрес» надрукував інтерв'ю доктора Йонаша, який скаржився на стиль роботи слідчих органів.

Припинення слідства у «Пристані Ескулапа» газети вважали за фіаско методів Трепки.

«Здитинілий старик у міліції», писало «Жицє Варшави». «Шпильки» вмістили карикатуру — Трепка в коротких штанцях обриває пелюстки з квітки і ворожить: «Йонаш… Заплон… Касіца…» А «Кур'єр» сповіщав: «КАПІТУЛЯНТСЬКА ПРОМОВА КАПІТАНА ТРЕПКИ В «ПРИСТАНІ ЕСКУЛАПА». І далі: «Я НАТРАПИВ НА БІЛЬШОГО ЗА СЕБЕ», сказав відомий спеціаліст криміналістики Трепка, після чого безслідно зник. Нашому представникові ще й досі не пощастило розшукати його. Треба думати, що переможений старик пережовує на самоті гіркоту поразки. «Треба покінчити з несерйозним експериментуванням, — писала газета, — і зайнятися нормальною працею. Експериментування на поточних справах, зв'язаних з громадським інтересом, неприпустиме».

— Чудово, — бурмотів задоволений Трепка. — Це мене заспокоює. Думаю, що це так само заспокійливо вплине на вбивцю… І він без потреби не сполохається. На щастя, розумний детектив із «Штандару Млодих» є винятком. До того ж наші ескулапи не читають його благородної газети. Ну і — хоч це й найменш важливо, — можна бути спокійним за долю наших експериментів. Ці сердеги підготовляють чудову основу для нашої перемоги. Бо, пам'ятай, друже, найбільші, найгучніші перемоги — це перемоги несподівані, непередбачені.

Дальше читання перебили якісь крики на кухні. Ми прилипли до дверей. Крики повторилися, потім почувся плач. Хтось кілька разів грюкнув дверима. Нарешті все затихло.

Ми з Трепкою міркували, що все це означає, коли раптом у дверях заскреготів ключ. Ми поспіхом сіли на свої місця. В ту ж мить двері відчинилися навстіж, і перед нашими здивованими очима з'явився… Кайтус у власній особі, його обличчя, мов місяць, сяяло в посмішці. Він тримав піднос з графином і чарками. Спочатку Кайтус не помітив нас. Поставив піднос на письмовому столі і підняв штори. Ясне денне світло залило кімнату.