Чтение онлайн

— Отже, дорогі мої панове, як вам відомо ще з моєї доповіді на з’їзді медичного товариства, я маю сміливість продекларувати гасло нової медицини.

— Так, — сказав сер Овен Прайс, — це нам відомо.

— Відомо, — підтвердив і сер Освальд Кеммері.

— Аякже, — відгукнувся сер Олівер Вебенс, — дуже добре відомо!

— Вам також добре відомо й те, що в основі мого методу нової медицини лежить той найперший принцип, що завдання медицини не лише в тому, щоб вилікувати недужу людину, а — неголовне — створити для кожної людини такі умови побуту й поводження, щоб людський організм не був схильний до будь-яких захворювань і недуг. В людському організмі треба виховати імунітет до всіх хвороб. В цьому — основа проблеми виховання нової людини. Нового покоління, що не хворіє, що не здатне хворіти! Звідси, певна річ, зрозуміла роль профілактики. Профілактика в моїй системі виховання людського організму обертається в найпершу, основну, а далі — в одиноку галузь медицини. Як невеличка підгалузь лишається лише хірургія — як медицина нещасного випадку, для поламаних рук і ніг, для всяких травм зовнішнього, від людини не залежного походження- та галузі, пов’язані з хірургічним втручанням.

— Невже? — надто голосно і вражено скрикнув Коломієць.

Всі здивовано обернулися до нього. Особливо здивовані були 3 сер О. Коломієць розгубився й почервонів.

— Що — невже? — зацікавлено перепитав Нен-Сагор.

— Пробачте, це я проти волі. Даруйте, що я вам перебив. Мене… вразило це ваше формулювання.

Сер Овен Прайс поблажливо посміхнувся до Коломійця:

— Сер не медик, і йому чудно почути таке?

— Гм… власне, так.

Сер Овен Прайс посміхнувся ще поблажливіше:

— Смію вас запевнити, сер, що цим ви зовсім не виявляєте вашого невігластва. Смію вас запевнити, сер, що на зборах Королівського медичного товариства медичні світила Англії зустріли цю заяву так само вражено.

Коломієць тим часом отямився і невдоволено нахмурився: його мимовільний вигук, певна річ, зовсім не означав того, в чому він повинен був признатися. Він дуже радо подав би підтоптаному королівському ескулапові свої найрішучіші спростовання, але прикрий стан інкогніто цього не дозволяв.

Сер Овен Прайс тим часом обернувся до Нен-Сагора:

— Ми слухаємо вас, сер. Дійсно, ви говорили про це у вашій доповіді. Але ж давайте ближче до діла, до самої системи вашого лікування і вашого… гм, гм… виховання.

— Я до цього й веду. Ревізуючи мої роботи, вам доведеться окремо спинитися на галузі виховання і на галузі лікування. Справу медичного виховання я, певна річ, здійснюю над людьми від першого ж дня їхньої появи на світ, справу ж лікування я здійснюю на першому-ліпшому хворому, що прийде сюди до мене й зажадає лікування. Це містечко Геліополь фактично і є моя велика лабораторія, мій профілакторій, де я цілою системою профілактичних заходів, про яку пізніше й буде мова, здійснюю виховання людського організму, здійснюю вигартовування в людському організмі широкого, комплексного імунітету, де я з своїми помічниками працюю коло справи створення нової, абсолютно здорової і нездатної хворіти людини… Мій госпіталь — Спектрарій — це, навпаки, тільки госпіталь, де за моїм методом лікування, про яке теж буде мова далі, я лікую старих людей, тобто людей із старим організмом, що здатний хворіти, що не має протихворобного імунітету. До Спектрарія приходять тільки хворі люди і виходять звідти здорові, якщо, звісно, хвороба не зламала організму ще до того, як хворий потрапив до мене.

— Так, — сказав сер Овен Прайс, — цікаво.

— Цікаво, — підтримав сер Освальд Кеммері.

— Яз вами згодний, це цікаво, — відгукнувся й сер Олівер Вебенс.

Коломієць і Думбадзе мовчали. Альберт Сю шпарко стенографував усе до свого блокнота. Бідному секретареві не дали навіть попоїсти. Нен-Сагор оглянув усіх, потім заговорив далі:

— Отже, я пропоную справу ревізії розділити надвоє: окремо — ревізія Геліополя, тобто справи виховання людського організму, і окремо — ревізія Спектрарія, тобто справи лікування старого людського організму. Ви згодні?

— Це слушно, — відказав сер Овен Прайс.

— Слушно, — підтримав сер Освальд Кеммері.

— Яз вами згодний, — відгукнувся й сер Олівер Вебенс.

— Крім того, доречно буде розпочати ревізії з оглядин Спектрарія, а тоді перейти до Геліополя. Це дасть чітку систему вашій роботі. Спочатку ми ознайомимося з моїм методом лікування, а тоді перейдемо до системи виховання. Ви приймаєте такий порядок?

— О так! — сказав сер Овен Прайс, — це справді буде найзручніше.

— Справді, це буде найзручніше, — підтвердив сер Освальд Кеммері.

– І я з вами згодний, — відгукнувся сер Олівер Вебенс.

Обід скінчено. Всі встали.

— Ходімо пішки, — запропонував Нен-Сагор. — Це буде добрий моціон.

Рак, саркома, лепра, паралічі серця, мозку й нервових систем — це страшні й майже невиліковні досі хвороби сучасності, це необорна кара людства! Ви бачили мільйони трун і нош, що везуть підтятих цими могутніми хворобами дітей, молодих та старих на кладовища, — в землю цвинтарів, в огонь крематоріїв. Ви бачили в статистичних виданнях довгі шеренги поважних цифр, що байдуже відзначають величезний процент людськості, передчасно переможеної цими безглуздими, бридкими недугами. Ви бачили, як поспішно, розгублено й похмуро йде лікар з дому, від ліжка хворого, де він щойно змушений був діагнозувати рак, діагнозувати саркому, діагнозувати параліч… Він часто відступає переможений, надто часто покірно допускає свого ворога, кленучи себе, свою професію, кленучи свою безпорадність і нездатність своєї науки.

Туберкульоз, сифіліс, малярія! Чим гірші ці бактеріогени від недокрів’я чи гіпо- й гіперсекрецій та інших аномалій виснажених або від спадковокволих організмів? Нічим. Це — прокляті соціальні хвороби. Скільки людей загинуло й гине, не вилікувані вчасно! Медицина хвалиться й пишається тим, що вона вже потроху перемагає бацили, всякі стрептококи, спірохети, гонококи та віруси. Але ви також бачили і наслідки цих, часто невдало залікованих уже хвороб — ви, бачили і анеміків, і табетиків, і божевільних, і паралітиків. Ви бачите дітей-рахітиків, породжених від туберкульозників, сифілітиків чи недокрівників.

Тифи, чума, холера, грип, віспа, скарлатина, дифтерит, сап! Ви чули, як хвалиться медицина, що вона вміє боротися з епідеміями, що вона способом завчасних щеплень уміє уникнути страшних і тяжких пошестей? Так, ви знаєте це. І щоразу запитуєте себе — а чи не можна зробити так, щоб пошестей тих і зовсім не було?

Нежить, катари, запалення, бронхіти, мігрені, хвороби серця, шлунка, нервових шляхів! Як звикли ми до явищ в нашому побуті, як звикли ми нехтувати ними — дурницями, не хворобами, а “нездужанням”! А чи знаєте ви, на скільки скорочує людське життя один бронхіт, на скільки довше жили б ви, якби минулого року не хворіли на коліт, і як радісно прожили б ви до кінця днів своїх, коли б не трапилося вам дістати цих проклятих перебоїв серця? Чи підрахували ви, скільки часу й творчої праці, таких потрібних людству, викрадають у людства ці прокляті дрібні хвороби? Кожний з людей досяг би втричі більше за своє життя, а зібрані докупи марно загублені години хвороб і нездужань склали б таку величезну силу енергії-праці, що нею можна було б за день зруйнувати старий світ і за рік збудувати інший, новий, незрівнянно кращий.

Хвороба! Чому не знищить її медицина? Це ж вона покликана боронити людський організм, боронити ціле людство!

Чому медицина тільки “лікує” хвороби, коли ми вимагаємо від неї зовсім знищити їх? Щоб цих хвороб зовсім і не було? Чому?

А тому, що з часів Гіппократа — першого сміливого систематизатора засад послідовної медицини — наука лікування людини немазаним, волами запряженим возом плентається в хвості історії. І людство, скалічене соціальними устроями, побудованими на експлуатації людини людиною, здобуло за цей час дві з половиною тисячі нових, раніше незнаних хвороб. Тому, що медицина тільки “лікує”. Тому, що медицина обрала за свій об’єкт тільки хвору, а не, як слід було б, здорову людину. Тому, що медик прибуває до хворого, як пожежник на пожежу гасити вогонь лиха, і, як пожежник, мало цікавиться тим, чи будують доми так, щоб пожежа була взагалі неможлива.