Чтение онлайн

Вдова Бехштейн зараз теж при фюрері — в ролі ясновидця. Ця дама явно несповна розуму. За наказом Гіммлера, в її кімнаті встановлено замаскований гучномовець, в його мікрофон один з агентів Гіммлера говорить замогильним голосом її покійного чоловіка, і потім удова Бехштейн пророче переказує фюрерові ці слова.

У Гітлера над лівою кишенею кітеля висить залізний хрест першого класу. Але ті, хто знав його в роки першої світової війни, твердять, що він ніколи не брав участі у бойових операціях: спершу служив денщиком старшого сержанта роти Аммана, потім вістовим в офіцерській їдальні, а наприкінці війни — полковим кур'єром.

Його контузія — наслідок істеричного припадку під час несподіваного вибуху снаряда в період відступу в обозі німецької армії восени 1918 року, і вона вплинула на його зоровий нерв: фюрер недобачає. Але окуляри не носить через свою гонористість.

Генріх розповідав про все це трохи хвастовито (не кожен так поінформований), бездумно, ніби за таку балаканину не карають, а попивав коньяк маленькими ковтками з великого пузатого келиха.

Набирався він поволі, старанно і цілеспрямовано, надудлюючись коньяку, і, намагаючись щоб там не було довше втримати при собі Йоганна, розважав його історіями з життя керівників рейху. Але розповідав він про все це таким тоном, яким говорять про деякі дивацтва, властиві знаменитостям, які мають право на дивацтва, бо вони знамениті.

Заклавши ногу на ногу, Генріх казав, що фюрерові, крім усього іншого, притаманний здоровий комерційний інстинкт. На початку переможного шляху до вершин влади він добре заробляв від торгівлі своєю книгою «Майн кампф» і вклав увесь гонорар у фірму «Еггерт і К°». Ця фірма займалася не тільки видавничими справами, але й володіла всіма підприємствами партії по продажу мундирів і чобіт для штурмовиків і споряджений для гітлерівської молоді. Кожний член партії мусив купувати за власні гроші спеціальний одяг: коричневу сорочку, мундир, інше, чоботи, а також пісенники, револьвер… Навіть на випадок політичної поразки партії у фюрера лишався б на втіху чималеньким капітал.

Гітлер вважає себе не тільки великим політиком, але й художником.

Директор Мюнхенської академії художеств, який кілька років тому забракував екзаменаційні роботи Гітлера, відгукнувшись про них зневажливо: «… повністю відсутній талант», «… немає ознак необхідного артистичного імпульсу», був страчений у Дахау.

Колекції картин, що належала фюрерові, можуть позаздрити американські архімільйонери.

Спеціальні експерти, зараховані в штат гестапо, в супроводі агентів гестапо знищували тих, хто мав необережність придбати хоча б одне полотно знаменитого майстра. Тому можна сміливо сказати, що в гестапо є люди, що розуміються на мистецтві.

Гіммлер — прекрасний організатор. В усі житлові будинки гестапо призначає чергових. Їхній обов'язок — стежити за кожним мешканцем і давати регулярні звіти черговому по вулиці, який очолює районний відділ гестапо. Вони можуть за власним бажанням відкривати відмичкою квартири і робити в них обшуки. Таким чином, життя народу ніби на долоні в керівників рейху.

Гітлер — неперевершений оратор. Його особистий лікар твердить, що під час публічних виступів з ним діється щось схоже на припадок епілепсії — фюрер впадає у транс.

Внаслідок величезного напруження голосових зв'язок у фюрера в горлі утворилися пухлини, але не ракові, а незлоякісні. Хірург вирізав їх, і фюрер знову міг по кілька годин підряд виголошувати свої промови.

Фюрер годинами просиджував сам-один у власному кінозалі. Він захоплюється американськими сентиментальними любовними фільмами, а також фільмами з життя ковбоїв та гангстерів. Йому постачають і спеціальні порнографічні фільми; дивиться він їх удвох з Магдою Геббельс, але в цей час розмовляє з тією про щось високе, поетичне.

Кажуть, що коли він дивився фільми Чарлі Чапліна, то голосно реготав і ляскав себе по стегнах, але потім заявив, що це «огидний взірець руйнівного єврейського гумору». І при цьому схвалив поновлення в деяких містах середньовічного звичаю ставити людей до ганебного стовпа.

До цих звичаїв і справді зараз повернулися.

Молодим німкеням, що підтримують знайомство з євреями, збривали волосся, а потім, повісивши на груди дощечку з надписом: «Я свиня. Я заплямувала свою німецьку честь спілкуванням з єврейськими свинями», возили на особливих повозках по місту.

— До речі, — запитав Генріх, тебе ще не перевіряли за допомогою агента чисто арійського авангарду?

Вайс відповів здивованим поглядом.

— Неспеціальний розвідувальний загін партії, що складається з блондинок, обов'язково натуральних, з товстими косами, складеними круг голови. Одягнені вони в старопотсдамському стилі, дуже скромно: високі комірці, щільно припасовані блузки, туфлі на низьких підборах і ніякої косметики. Націсти висунули принцип: німецька жінка не потребує штучних фарб.

Так от, цей загін арійок має на меті перевірити максимальну кількість вірнопідданих фюрера шляхом встановлення з ними інтимної близькості, в процесі якої вони провадять бліцдопит про політичні переконання.

— Знаєш, — сердито сказав Йоганн, — часом мені здається, що по відношенню до мене ти взяв на себе функції, схожі на роботу цих дівиць. Ну на біса ти розповідаєш мені всі ці витребеньки?

— Але ж ти правовірний, хіба можуть похитнути твої погляди такі дрібниці?

— Ні! — твердо відповів Йоганн. — Мої погляди лише міцнішають від твоєї балаканини.

— Справді? — запитав, примружившись, Генріх. — Цікаво. — І обличчя його зробилося неприязним.

Йоганн тримався при Генріхові дуже обережно. Терпляче вичікував. І, лишаючись з ним на самоті, довго не розпочинав розмови, що стосувалася тих моментів Генріхового життя у Берліні, які могли б бути цікавими для нашої розвідки.

Він повідомив у Центр про свою зустріч з Генріхом Шварцкопфом. Через деякий час зв'язковий доставив Зубову пакет на Вайсове ім'я.

У цьому пакеті були матеріали слідства у справі про вбивство інженера Рудольфа Шварцкопфа.