Чтение онлайн

— Виходить — любиш?

— Аякже! Самотньою вона була в житті. А зі мною розмовляє про все довірливо, ніби я їй рідний, а не просто фіктивний чоловік.

— Чому ж фіктивний, коли любиш?

— Звичайно, я її де в чому правильному переконую, бачу, зростає.

— Ти, дивись, обережніше! — стривожився Йоганн.

— Найменший моральний мінімум, у піонерському масштабі, — заспокоїв Зубов. — Я тактовно. Не з тих, хто квітку сіпає, щоб скоріше росла. — Сказав ущипливо: — Мені, звичайно, до тебе не доскочити: перевиховати есесівця — це ти втнув дійсно по першому розряду. Якщо він сам персонально тобою в гестапо не зацікавиться.

Йоганн розвів руками:

— Справа, як ти сказав, обопільна.

— Нічого собі обопільна. Ти з нього людину хочеш зробити, а він з тебе — м'ясо.

— Добре, — сказав Йоганн. — Отже, домовилися?

— Виходить, домовилися, — невесело погодився Зубов. Зітхнув: — Знову в Брігітти будуть підстави для ревнощів. Обіцяв увечері мирно піти з нею в гості до високопоставлених фашистів. І виходить, обманув. Знову зникну на цілу ніч. А вона в таких випадках не лягає спати, ходить, курить, потім від головного болю страждає. І допитує про жінок. А які жінки, коли я тепер жонатий? Не розуміє вона нашої моралі. Хоча й правильно, що пильнує. Жінки тут дуже розпусні. Прийшов, розумієш, з нею вперше в один, думав, порядний дім. Господиня повела мене картини показувати і так нахабно причепилася, що навіть незручно.

Ну я, щоб антагонізму не викликати, пояснив їй, що на фронті був контужений. Сімейство поважне, не хотілося втрачати контакту. Чоловік — чиновник з управління економіки і озброєнь ОКВ. Займається справами захвату, збирання і охорони економічних запасів на окупованих територіях. — Похвалився: — Я тепер прославився, як фотограф-любитель. Усім знайомим їхні карточки дарую. Ну, по дорозі в кабінеті у цього чиновника деякі документи на плівку наклацав. Потім у тайник склав, щоб одіслати в Центр. Думаю, нам потім для пред'явлення позову згодиться.

— А ти зростаєш! — похвалив Вайс.

— Набуваю кваліфікації, — згодився Зубов. — Пістолетом не завжди можна поклацати так вдало, як лейкою. Це я зрозумів!

— Хороший ти хлопець, Зубов, — сказав Йоганн.

— Звичайний. Лише дію в оригінальній обстановці. А так, що ж… Втрачати своє основне обличчя я, як і ти, не маю права.

— Це вірно, — погодився Йоганн, — обличчя своє ми повинні берегти дужче, ніж життя. Людина без обличчя гірше за покійника.

— Покійників я взагалі не люблю, — сказав Зубов. — І стати покійником зовсім не бажаю, хоча, можливо, і доведеться…

— Які дурниці!

— Вірно. Що може бути дурніше за мерця? Хіба лише ти сам, коли помреш. З цим я згодний. Мушу вижити хоча б через одну таку огидну думку про себе. І я, звичайно, стараюся.

— От і сьогодні постарайся.

— Добре, — погодився Зубов. І пообіцяв: — Будь певний, поки живий, не помру. Це точно.

І вони розійшлися.

Ступаючи по вичовганих плитках набережної, Йоганн розмірковував, чи правильно він діє по відношенню до Генріха. На перший погляд все здавалося логічним, виправданим складними обставинами і кінцевою метою. Треба врятувати зараз Генріха заради того, щоб перетягти його на свій бік. І все ж, детально аналізуючи розроблену ним операцію, Йоганн схильний був думати, що її не досить глибоко й всебічно обгрунтовано.

Чи варто ризикувати життям Зубова і його інтернаціональною бойовою братією лише заради того, щоб позбавити Генріха небезпечного випробування? Звичайно, напад на есесівського офіцера ще раз доведе необхідність передислокації «штабу Валі». Але ж передислокація вже відбувається. Роботу «штабу Валі» на деякий час припинено. Отже, дії в цьому напрямку безглузді, невиправдані. А затівати все тільки заради того, щоб позбавити Генріха необхідності брати участь у страті, Йоганн просто не має права. Отже, у всій цій справі Йоганн помилився, щось не врахував.

Йоганн згадував міркування Баришева.

— План операції залежить від тактичної грамотності, тренування, витримки, дисципліни, — казав Баришев. — Але основне, визначальне, найвище — це ідея операції, то, заради чого вона відбувається… І це найвище — невіддільне від основної мети боротьби нашого народу, воно мусить розкривати, пояснювати її суть. Будь-яка силова операція, яку розвідник раніше готує, повинна бути обгрунтована високою метою боротьби народу. Тоді ця операція, крім її конкретного завдання, ніби освітлює те, в ім'я чого ми боремося з ворогами.

— Виходить, що ми там повинні бути пропагандистами радянської ідеології? — висловив сумнів Бєлов.

— А чому ж ні? — суворо зауважив Баришев. — Якщо обстановка дозволить, хіба бойове завдання не може набути пропагандистського значення? Бити ворога в тилу ворожому можна і треба. А як — це залежить від твого власного сумління і, звичайно, від твого таланту розвідника… Треба тільки при вирішенні будь якого завдання ні на хвилину не забувати, заради чого воно ставиться. Керуватися остаточною метою боротьби, не підкорятися вимушеним обставинам, а підкоряти обставини найвищій меті…

А в даному випадку виходить: Вайс підкорився вимушеним обставинам. Операція, яку він готувався здійснити, не обумовлена найвищою метою і тому здається надуманою і навіть легковажною.

Аж злякавшись такого висновку, Йоганн різко повернув і швидко пішов слідом за Зубовим. Але наздогнати Зубова йому не пощастило.

Дійшовши до Саксонського саду, Йоганн сів на лавку. Почував він себе стомленим, спустошеним, як ніколи. Неприємно було в нього на душі.

До лавки пришкандибав на милицях худий німецький солдат у мундирі, з сердитим обличчям і сів поруч.

— Давно з фронту? — запитав Вайс.

— Два місяці.

— Тяжке поранення?

— Ні. В минулому році записали б тяжке, а тепер вважають — легке. Виходить, знову на фронт.

— Герой!

— Побільше б таких героїв, — усміхнувся солдат, — тоді менше було б таких дурнів, як я.

— Чому ти про себе таке кажеш?

— Тому! — злісно відповів солдат.

— Але все-таки?..

— Добре. Будь ласка. Побилися ми з приятелем так що лейтенант і штурханами підняти не зміг. Забрала нас військова поліція у тюрму. А вночі напали партизани. Ну, вони нас разом із своїми з тюрми і звільнили.