Чтение онлайн

Ангель зітхнув, і Грейт зрозумів, що — в його компаньйона все ще трясуться жижки. Тому й вирішив узяти на себе ініціативу в переговорах.

— Ми покриємо всі витрати, містер Крюгер, і сподіваємось, що за гроші в цій мерзенній країні…

— Не завжди… не завжди… — похитав головою пузань і зупинився перед Грейтом. — Зараз напевно поліція блокувала усі виходи з міста, а ми, — зітхнув скрушно, — на жаль, ще не можемо купити всю поліцію. Там є ортодокси, які вважають Марокко мало не великою державою, розумієте, яке нахабство, панове! З цими аборигенами важко домовитися, і я не в силі гарантувати вам нічого, полковнику, — усміхнувся Солодко, — крім власної гостинності, звичайно.

Ангель мерзлякувато знизав плечима.

— Але ж ми не можемо обтяжувати вас… — визнав за необхідне втрутитися.

Крюгер, здалося, аж закрутився на місці.

— Ми з вами — старі колеги, і мій обов'язок завжди простягати вам руку допомоги.

Грейту здалася підозріливою така люб'язність, та він нічого не сказав. Вирішив вичікувати: нехай домовляються поміж собою, він втрутиться лише у випадку крайньої необхідності. Як-не-як, а Крюгер був колись (чи можна повірити в це, дивлячись на таку люб'язну бочку, яка перекочується по кімнаті?) штандартенфюрером СС, служив десь в управлінні імперської безпеки, отже, має голову на плечах і досвід виплутуватися із складних ситуацій.

— І все ж, — Крюгер потер пухкі, мало не дитячі руки, — послуга за послугу, це буде справедливо, панове…

Грейт насторожився: ось воно, головне, і цікаво, яку ціну загне ця клята «мильна булька»? А Крюгер продовжував:

— Ми вивеземо вас, панове, з Танжера до Іспанії. В Мадріді зустрінетесь з паном Робертом Штайнбауером. — Грейт здивовано підняв голову: під час війни він чув прізвище цього есесівського офіцера. — За його дорученням вам доведеться зробити одну подорож…

Полковник забув, що вирішив не втручатися. Мовив запально:

— У нас свої плани, містер Крюгер, і ми не збираємось їх ламати заради ваших мадрідських знайомих.

Крюгер подивився на Грейта, наче вперше побачив, і полковник збагнув, чому ця мильна булька, цей гумовий м'яч, як він у думках називав Крюгера, мав чин штандартенфюрера СС. В очах Крюгера Грейт прочитав презирство, холод, торжество і ще біс його зна що — так, кажуть, змія дивиться на свою жертву, але погляд Крюгера був осмислений, він знав, що буде далі, розраховував наперед і наперед святкував перемогу.

— Я не примушую вас, містер полковник, — криво осміхнувся, — я не маю права примушувати нікого. Та оскільки ваші плани розходяться з нашими, вам доведеться пошукати іншого притулку. Я не викажу вас поліції. До речі, в такому випадку їй не доведеться особливо морочитися, щоб спіймати вас, але пальцем об палець не вдарю, щоб вивезти вас із Танжера. Та полковник уже закусив вудила.

— Я не потерплю жодних ультиматумів, містер Крюгер, і як на мене, краще вже мати справу з поліцією, ніж… — хотів сказати «колишнім есесівцем», та вчасно згадав Ангелеве минуле й осікся. — Ніж із таким…

— Ви хочете сказати: пройдисвітом?.. — Крюгер знову забігав по кімнаті. — Я не ображусь, полковнику, бо я — ділова людина і звик не ображатися на гм… перебільшення під час суперечки…

— Хвилинку, Кларенс, — встряв у розмову Ангель. Починалася торгівля, а це була стихія Ангеля, і Грейт міг тут лише напсувати. Ангель розумів, що їхня карта в грі з Крюгером наперед бита, і єдине, що вони можуть зробити, дорожче продатися. — Хвилинку, Кларенс, — повторив, — прошу пробачення, але мені хочеться внести деяку ясність. Про яку подорож, власне, йдеться, шановний гер Крюгер?

Крюгер сів на кінчик стільця. Він знав, що закінчиться саме цим, але не міг приховати задоволення. Завжди приємно, коли жертва починає проситися. В такі хвилини, чорт візьми, починаєш якось більше поважати самого себе.

Мовив туманно:

— Я не маю права відкривати вам усі карти, панове, можу тільки повідомити, що подорож ця недалека й дуже перспективна. Ви будете повноправними членами корпорації і одержите по двадцять відсотків від чистого прибутку. А в цілому сума може досягти кількох мільйонів…

— Хочете загрібати жар чужими руками? — сказав Грейт, та сказав так, за інерцією, бо слова Крюгера вразили його і примусили зовсім по-іншому подивитися на пропозицію «мильної бульки».

Ангель мовив швидко:

— Ми згодні. Так, ми з полковником згодні. Як ви думаєте переправити нас в Іспанію?

— Тут у мене нема секретів, — зареготав Крюгер. — Наша організація, яку очолює пан Штайнбауер, має міцні зв'язки з ОАС. Ви чули про ОАС, панове?

— Хто ж не чув про цих молодиків? — пробуркотів полковник.

— Життя примусить вас ставитися до них з більшою повагою, — повчально зауважив Крюгер. — Саме вони вивезуть вас із Танжера.

— Власне, мені, — не змінив тону полковник, — байдуже, ОАС чи інша чортівня. Мені набридло в Марокко, і тут уже не до вибору.

Та Ангель поцікавився:

— Яким чином ви збираєтесь організувати це?

Крюгер лише розвів руками, і Грейт здивувався, які коротенькі руки в нього, зовсім непропорціональні — так малюють діти: череватий тулуб і маленькі руки з розчепіреними пальцями.

— Мені треба зв'язатися з однією людиною. Кілька днів вам доведеться відпочити в мене. Прошу тільки не виходити з кімнат. Тут працюють свої люди, та за всім не додивишся. Їжу вам носитимуть сюди, а коли буде щось потрібне, дзвоніть портьє. Скажете: з номера сьомого Фріц Лазінгер… Запам'ятали, Фріц Лазінгер?

Бонне зайшов до особняка на бульварі Наполеона, насвистуючи бравурний марш, хоча йому зовсім не було весело. Сержанта Марвана, який вів спостереження за об'єктом, цей марш допік більше, ніж найрізкіший рознос, і він ображено застиг на порозі.