Чтение онлайн

Хетель полегшено зітхнув.

— Нехай шукають Ціммера.

— І допоможе їм бог! — скривив губи у посмішці Ангель.

— Цікаві новини, гер комісар!

Бонне підняв очі від паперів. Кноль стояв на порозі і усміхався. Інспектор рідко всміхався, і ця усмішка справді віщувала щось незвичайне.

Комісар одсунув папку.

— У вас такий вигляд, наче знайшли скарб.

— Не я, а інші, — уточнив Кноль, — І я дивуюся вашій проникливості. Ви наказали інформувати вас про всі чутки й факти, пов'язані з можливими пошуками есесівських скарбів. Дозвольте доповісти: годину тому в підвалах замка зальцбурзького архієпіскопа знайдено розкритий уночі тайник.

— Ідемо! — Бонне потягнувся за капелюхом. — Сподіваюсь, сторонніх туди не допустили?

— Поліцейський інспектор чекає на нас. Правда, його атакують журналісти, та він знає свою оправу.

Бонне насунув капелюх на лоб.

— Мені не хотілося б, щоб моє фото з'явилося в газетах, — пояснив. — І прізвище. Я — експерт і все.

Ще здалеку вони побачили натовп біля бібліотечної брами. На щастя, йшов дощ, і Бонне підняв комір плаща, загороджуючись від фотоспалахів. Один з найнахабніших репортерів спробував прослизнути до приміщення між ним і Кнолем, та поліцейський в останній момент витяг його за комір.

У кімнаті Ціммера на них чекала енергійного вигляду людина.

— Інспектор кримінальної поліції Барц, — відрекомендував його Кноль.

Інспектор не любив марнувати час.

— Годину тому нам подзвонив один із співробітників бібліотеки, — почав складати рапорт. — Щодня рівно о восьмій хранитель рукописів і першодруків Ціммер відчиняв їм двері, та цього ранку вони знайшли браму замкнутою. Почали грюкати, але дарма. Через двадцять хвилин подзвонили нам. Довелося зламати замок. В одній з підвальних кімнат замка ми знайшли розкритий тайник, обладнаний під підлогою. В кімнаті бібліотекаря сліди поспішного від'їзду. Помічник Ціммера гер Шварц — він чекає в сусідній кімнаті, — свідчить, що його шеф був людина надзвичайно пунктуальна і акуратна, навіть до педантичності. З усього цього можна зробити висновок, що Ціммер, який працював тут уже багато років, знайшов тайник, увійшов з кимось у злочинну змову — один він за ніч не міг розбити тайник — і вивіз те, що було замуровано в підвалі.

Бонне подякував інспекторові. Попросив:

— Покажіть мені, будь ласка, все це.

Вони спустились у підвал, і комісар довго стояв на порозі кімнати, розглядаючи розбиту підлогу.

— Відбитки пальців? — запитав у інспектора Барца.

— Тут не знайдено. Ми вже обстежили кімнату бібліотекаря, і все, що знайшли, відправили до лабораторії.

Комісар кивнув і боком прослизнув до кімнати. Присів над розбитою підлогою, покликав Кноля. Підняв уламок цементу, що валявся поруч, показав на слід від контейнера.

— Все було зроблено із знанням справи. Свинцеві контейнери закладені цеглою і залиті цементом. Над усім цим звичайна дерев'яна підлога. Сто років шукай — не знайдеш.

— Але ж знайшли, — заперечив Кноль.

Бонне промимрив у відповідь щось невиразне. Витяг складаний метр, почав міряти слід від контейнера.

— Визначаєте розмір ящиків? — здогадався Кноль.

— На моєму місці ви б зробили те ж саме, — задоволено похитав головою Бонне. Він довго лазив по підлозі, розглядаючи мало не кожен уламок цегли. Нарешті струсив порох із брюк, констатував:

— Тепер мені хотілось би оглянути коридор. — Попросив інспектора Барца: — Там темнувато, чи не могли б ви посилити освітлення?

— Хвилинку, — відповів той. — Маємо рефлектори.

— Тільки обережно, — заблагав Бонне, — не затопчіть слідів!

— Мої люди знають справу! — кинув інспектор з гідністю.

Через кілька хвилин у коридорі спалахнули рефлектори. Бонне уважно, метр за метром, розглядав підлогу й стіни, мало не повзаючи по кам'яних плитах. Кілька разів задоволено хмикав. На сходах щось привернуло його увагу. Попросив спрямувати туди промінь, став на коліна і ледь не обнюхав камінь. Витяг ніж, щось акуратно зняв із приступки і загорнув у папірець. Піднявшись сходами, знову присів і почав збирати якесь сміття на долоню, підсвистуючи од задоволення. Загорнув знайдене у папірець, попросив Кноля:

— Запитайте в того… ну, помічника Ціммера, чи не носив його шеф окуляри?

Інспектор повернувся, коли Бонне, стоячи на колінах, розглядав підлогу.

— Каже, що Ціммер мав чудовий зір.

— Ага… — Бонне буцімто пропустив це повідомлення повз вуха. — Гляньте-но сюди, інспекторе.

Кноль опустився на коліна.

— Сліди металу… — помацав пальцем, — свинцю. Від ящика?

— Так, — Бонне тихо засміявся, — від ящика із золотом.

— Ви вважаєте, що в тайнику було золото?

— Упевнений. Можливо, платина. Але я читав, що есесівці вивозили до «Альпійської фортеці» золото у злитках.

— У свинцевих контейнерах могли бути папери… важливі документи чи фальшиві гроші… Вони це також вивозили.

— Ну, який би дурень замуровував фальшиві гроші!

— А документи?

— Ми знаємо з вами розмір ящиків, котрі зберігалися у тайнику. Коли б у них були папери, навіть старий бібліотекар без особливого напруження дотягнув би їх до виходу. Я обстежив підлогу. Вона вся у свинцевих плямах. Вони ставили ящики й перепочивали. Отже…

— Контейнери дуже важкі?

— В них було золото. Жодний дурень не обладнував би тайник для ящиків із чавуном.

— Чекайте… — Кноль почав щось підраховувати, втупившись у стелю, беззвучно ворушив губами. Нарешті мовив: — Там було п'ять ящиків. Це ми встановили точно. Якщо відкинути вагу контейнерів, то кожен з них вміщав не менше, ніж по сто кілограмів золота.

— Отож, півтонни!

— Боже мій, — схопився за голову Кноль. — П'ятсот кілограмів золота! Приблизно сімнадцять мільйонів шилінгів!

— А тепер я хочу глянути на кімнату Ціммера, — не підтримав його ентузіазму комісар. — І поговорити з гером Шварцом.

Він примостився в кріслі поруч із помічником Ціммера, маленьким блідим чоловічком, запропонував йому сигарету, але той відмовився:

— Гер Ціммер сам не палив і не любив курців. А ця робота влаштовувала мене. Довелося кинути.

— Бачу, ви добре знаєте вдачу свого шефа. Розкажіть про його звички.

— Гер Ціммер жив лише роботою і вимагав цього від нас. Людина сувора, але справедлива. Він був закоханий у старовинні рукописи і міг годинами переглядати якийсь манускрипт. Мало коли бував у місті, відвідував лише тричі на добу «Райський куточок». Це — ресторан, зовсім поруч.