Чтение онлайн

Той глянув на нього, й він замовк.

— Нас хотіли вбити. І цілком можливо, що це була могила закатованих, — сказав Лікар, і всі побачили, яких величезних зусиль коштувало йому зберігати спокій. — А піти до міста треба.

— Після того, що ми зробили? — здивувався Координатор.

Лікар здригнувся.

— Так, — зітхнув він. — Ми спалили труп… так. Робіть те, що вважаєте правильним. Вирішуйте. Я… підкоряюсь.

Він устав і, переступивши горизонтально відчинені двері, вийшов. Зачинив двері за собою. Всі ще хвилину дивилися йому вслід, мовби сподіваючись, що він передумає й повернеться.

— Ти даремно так скипів, — тихо докорив Інженерові Координатор.

— Ти ж добре знаєш… — почав той, але, глянувши Координаторові у вічі, повторив іще тихіше: — Так. Даремно.

— Лікар має рацію в одному, — сказав Координатор і поправив на голові пов’язку. — Те, що ми виявили на півночі, ніяк не згоджується з тим, що ми бачили на сході. Місто знаходиться від нас приблизно на такій самій відстані, як і завод, — по прямій якихсь тридцять — тридцять п’ять кілометрів.

— Більше, — зауважив Фізик.

— Можливо. Через те я не думаю, щоб на півдні чи на заході знаходилися так само близько певні елементи їхньої цивілізації, бо з цього випливало б, що ми впали в самісінькому центрі якогось локального «пустища цивілізації», «порожнечі цивілізації» з діаметром у шістдесят кілометрів. Це було б надто дивно, а отже й неправдоподібно. Ви зі мною згодні?

— Так, — ні на кого не дивлячись, сказав Інженер.

— Так, — кивнув головою Хімік і додав: — З самого початку треба було розмовляти такою мовою.

— Я поділяю докори Лікаревого сумління, — протяжно мовив Координатор, — але його пропозицію вважаю наївною й незастосовною щодо нашої ситуації. Вона не того рівня. Правила1 встановлення контакту з чужими істотами вам відомі, проте вони не передбачають ситуації, в якій опинилися ми — майже беззбройні жертви, мешканці заритих у грунт уламків, певна річ, ми повинні відремонтувати свій корабель, але водночас іде змагання, хто швидше збере інформацію — ми чи вони. Досі попереду були ми. Того, хто на нас напав, ми знищили. Ми не знаємо, чому він це зробив. Може, ми й справді нагадуємо якихось їхніх ворогів — це теж треба, в міру можливості, перевірити. З огляду на те, що запуск корабля в найближчому майбутньому нереальний, ми повинні бути готовими до всього. Якщо цивілізація, котра нас оточує, досить високо розвинена, — а я гадаю, це саме так, — те, що я зробив… що зробили ми; в кращому разі тільки трохи віддалить момент, коли нас виявлять. Отож головні свої зусилля ми повинні зараз зосередити на озброєнні.

— Чи можна щось сказати й мені? — озвався Фізик.

— Кажи.

— Я хотів би повернутися до Лікаревої точки зору. Вона, я б сказав, перш за все емоціональна, однак за нею стоять також деякі аргументи. Ви всі знаєте Лікаря. Мені здається, він не був би в захопленні від того, що я можу сказати на захист його пропозиції, але я все ж таки скажу. Так от: зовсім не байдужа ситуація, в якій відбудеться перший контакт між нами й ними. Якщо вони прийдуть сюди, то прийдуть по… наших слідах. Тоді про контакт годі буде й думати. Поза всяким сумнівом, вони на нас нападуть, і ми змушені будемо боротися за життя. Якщо ж ми підемо до них, шанс взаєморозуміння, хоч і невеликий, усе ж таки існуватиме. Отже, з стратегічної точки зору краще зберегти ініціативу й активність, незалежно від того, які можна висловлювати з цього приводу міркування морального характеру.

— Ну гаразд, а як це виглядатиме на практиці? — запитав Інженер.

— На практиці поки що нічого не зміниться. Нам потрібна зброя, і то якомога швидше. Ідеться про те, щоб, озброївшись, ми приступили до спроб установити контакт… Але не на дослідженій території.

— Чому? — здивувався Координатор.

— Бо цілком імовірно, що, перш ніж ми доберемося до міста, нас примусять битися. Неможливо встановити контакт з істотами, які гасають у тих дисках, — це найгірші умови, які тільки можна собі уявити.

— А звідки ти знаєш, що в іншому місці нас чекає щось краще?

— Я цього не певен, але знаю, що на півночі й на сході нам шукати нічого. Принаймні поки що.

— Це ми ще обміркуємо, — сказав Координатор. — Що далі?

— Треба привести в дію Захисника, — сказав Хімік.

— Скільки ж це забере часу? — обернувся Координатор до Інженера.

— Не можу сказати. Без автоматів ми до нього навіть не доберемося. Він важить чотирнадцять тонн. Хай Кібернетик скаже.

— Щоб його перевірити, мені треба два дні. Як мінімум, — підкреслив Кібернетик останнє слово. — Але спершу я повинен привести в дію автомати.

— За два дні ти запустиш усі автомати? — з сумнівом перепитав Координатор.

— Ну що ти! Два дні в мене займе лише Захисник — після того як я запущу хоча б один автомат. Ремонтний. А мені потрібний іще один — вантажний. Щоб його перевірити, мені треба ще два дні. І врахуйте, я не знаю, чи взагалі вдасться його запустити.

— А чи не можна вийняти із Захисника сердечник і встановити його за тимчасовою бронею тут, на пагорбі, під захистом корпусу? — розпитував далі Координатор, глянувши на Фізика.

Той похитав головою:

— Ні. Кожний полюс сердечника важить понад тонну. Крім того, ми не протягнемо їх через тунель.

— Тунель можна розширити.

— Вони не пролізуть у люк. А від вантажного люка до поверхні п’ять метрів, і він залитий водою з кормової цистерни, яка дала течу, ти ж знаєш.

— Ти перевірив радіоактивність цієї води? — поцікавився Інженер.

— Так. Стронцій, кальцій, церій, ізотопи барію і все, що тільки хочеш. Її не можна ні спустити — це заразило б весь грунт у радіусі чотирьохсот метрів, — ні очистити, поки в антирадіаторах не буде справних фільтрів.

— А я не можу очистити фільтри без мікроавтомата, — докинув Інженер.

Координатор, який переводив погляд з одного на іншого, в міру того, як вони висловлювали свої міркування, сказав:

— Список наших «неможливостей» чималий, але це байдуже. Добре, що ми розглянули його з цього боку — я маю на увазі зброю. Отже, нам поки що залишаються випромінювачі, так?

— Які це випромінювачі, — з нотками роздратування в голосі сказав Інженер. — Не обманюймо самих себе. Лікар здійняв через них такий галас, наче ми збиралися розпочати тут атомну війну. Певна річ, із них можна викидати збагачений розчин, але дальність їхньої дії не перевищує семисот метрів. Це ручні поливальниці, не більше, до того ж небезпечні для стрільця, якщо він не має на собі броньованого скафандра. А броньований скафандр важить сто тридцять кілограмів.