Чтение онлайн

Два лейтенанти, сержант, капітан Петров і Авакум залишилися в корчмі, а шофери поїхали машинами назад. Наближалася сьома година. Щойно почало світати, падав тихий холодний дощ, над болотом здіймався легкий туман.

Авакум посадовив усіх за великий подовгастий стіл, дістав з портфеля папір та олівець і почав викладати план наступної операції.

— Диспозиція така, — сказав він і показав план місцевості від початку стежки до середини болота, де хрестиком було позначено плакучу вербу. — Сержант ховається в тому місці, де стежка спускається в болото. Звідси йтиме «гість» по інформацію. Сержант його не зупиняє. Діятиме лише в тому разі, якщо ми біля верби випустимо «гостя» і він, рятуючись, спробує вислизнути назад тією самою дорогою. Зрозуміло? Я і лейтенант Симов маскуємося з південного боку верби, а капітан Петров і лейтенант Станчев — з північного. Коли ті двоє зустрінуться і один передасть матеріали іншому, я освічу їх ліхтариком, і ми всі разом кинемось на них. Ніякої стрілянини! Стріляти лише у разі, якщо вони почнуть перші. Запитання є?

— Коли займаємо позицію? — запитав капітан Петров.

— Коли добре стемніє. Годині о сьомій.

— І мокнутимемо до десятої! — засміявся капітан Петров.

— А для чого ж я вам казав одягти плащі?

Двоє зустрілися о десятій одна хвилина. Ішов тихий дощ, панувала непроглядна темрява.

Перший запитай:

— Чи є нові вікна?

Другий відповів:

— Тільки двоє.

— Ну то тримай! — промовив перший.

— Це все? — запитав другий.

— Більше нема! — сказав перший.

В цю мить Авакум натиснув кнопку ліхтарика, й потужний потік жовтого світла вихопив по пояс із темряви мертвотну, наче потойбічну постать Прокопія Сапарева в чорному плащі й чорному котелку.

Той, що стояв спиною до світла, скочив уперед, а Прокопій Сапарев кинувся на стежку.

Світло згасло.

— Тримайте його! — вигукнув Авакум.

Звідти, куди скочив невідомий, блиснув вогонь, пролунав постріл, почувся шум борюкання, лейтенант Станчев крикнув:

— Він тут!

Авакум знову ввімкнув ліхтарик. Лейтенант Станчев сидів на спині невідомого й заламував йому руки, а капітан Петров побіг за інженером.

— Петров, стій! — закричав Авакум. — Стій!

Петров хитнувся й застиг на місці.

Знову стало тихо.

І раптом відчайдушний крик розпанахав темряву.

— Рятуйте!

Прокопій, напевно, попав у трясовину.

— Рятуйте!.. Рятуйте! — нелюдським голосом волав Прокопій.

І знову настала тиша.

— Який жах! — прошепотів капітан Петров.

— Якби я тебе не зупинив, то й ти б зараз болото ковтав! — сердито кинув Авакум.

Авакум пішов перший, за ним — спійманий у наручниках. Коли підійшли до корчми, джип з управління вже чекав на дорозі. Сержант стояв біля нього, притупуючи від холоду ногами.

— Сержантові й лейтенантам відвезти затриманого в управління! — наказав Авакум. — Ми з капітаном Петровим залишаємося тут.

Коли джип від'їхав, Авакум промовив до капітана Петрова, дивлячись на освітлені вікна корчми:

— В корчмі тебе чекає велика несподіванка!

Увійшовши в простору кімнату, капітан Петров аж остовпів від подиву: навпроти з чаркою в руках сидів інженер Прокопій Сапарев.

Капітан Петров протер очі, аби переконатися, що це не сон. Потім знову глянув на інженера.

— Хай йому грець! — вигукнув інженер. — Що це з ним таке?

В цю мить капітан Петров ляснув себе долонею по чолі.

— Здогадався! — розреготався він. — Зрозумів!

— А-га! — сказав Авакум. — Зрозумів, що син може мати дядька, хоча його батько й не має брата?

Налили вина, випили, й доки Анастасій готував вечерю, Авакум розповів:

— Прокопій, який сидить з нами, і той, який оце втопився в болоті, — близнюки. Після вечері я розповім, де вони народилися, що з кожним було далі і як сталося, що вони ніколи не бачилися, їхній дядько Спиридон Драгнев скористався разючою схожістю іншого «Прокопія» з нашим і вже двічі посилав його в конструкторський відділ заводу фотографувати різні документи. Вахтери вважали, що то наш Прокопій і пускали його у відділ без будь-якої перевірки. Але за третім разом той «Прокопій» необачно зробив кілька помилок, і хитра сорока втрапила в сильце. Саме ці помилки, які я назвав антилогікою в поведінці Прокопія, по суті, врятували нашого Прокопія…

Логіка стверджує, що навіть у випадках, коли батько не має брата, син може мати дядька. Ось що важливо. А решта все — доля! Решта стверджує що Людина — справді звучить гордо, і водночас попереджає, що від людини можна чекати чого завгодно.

— Чи не так, любий Анастасію?