Чтение онлайн

— Ця люлька для мене дорога пам'ятка, — промовив він трагічним голосом. — Покійний брат курив її.

— Дав би йому по пиці, щоб не дражнився, — порадив Прокопій, киваючи на Карадимова.

— Всі ви блазні, — незворушно кинув Хафезов.

— Я беріг ту люльку, як зіницю ока, — звернувся до нього Авакум. — І що тепер робитиму?

— Ну, не скигли! — глянув на нього з лихою зневагою Карадимов. — У мене вдома є спеціальний клей, склею тих два шматки, й твоя нікчемна люлька стане ще міцнішою, ніж перше.

— То ходімо! — зрадів Авакум.

Карадимов жив сам у гарно вмебльованій кавалерці. Він запросив Авакума до кокетливо опорядженої вітальні, показав, де сісти, й промовив:

— Спершу почастую тебе віскі. А ти взагалі пив коли-небудь віскі?

— Спершу направ мені люльку! — наполягав Авакум, чиє обличчя наче закам'яніло.

Карадимов здивовано глипнув на гостя, хотів підкинути ще якусь шпильку, але передумав і махнув рукою. Пішов у кабінет і за хвилину з'явився знову з червоною коробочкою, де великими літерами було написано: «Універсальний клей». Простелив серветку й дістав з неї дві пляшечки.

— В одній пляшечці смола, — сказав Карадимов, — а в другій — розчинник.

— А де ціанід? — запитав Авакум. Голос його був крижаний, а обличчя лишалося все так само закам'янілим.

Карадимов упустив пляшечку з розчинником, і червона рідина розтеклася по серветці. Він зблід.

— Що ти плетеш? — буркнув.

Авакум устав.

— Якщо за три хвилини не принесеш ціаніду, я викличу міліцію, і все твоє житло перевернуть догори дном.

— Що вони знають, що розкопали? — просичав Карадимов.

Він нагнувся, щоб ухопити важку металеву попільницю, але його щось ураз засліпило, і ще за мить руки опинилися в наручниках.

— Ця сталь не така спеціальна, як та, з якої ти робиш свої смертельні пружинки, але вона теж надійна. Хто вбив Юліана Петрова, мерзотнику?

— Спиридон Драгнев його вбив!

Карадимов тремтів так, що аж зуби цокотіли.

— Ти зробив Драгневу пружинки?

— Я.

— Ти повідомляв про надходження таємних документів?

— Я.

— Хто виносив інформацію?

— Не знаю! Може, Сапарев. Не знаю! В цьому ділі кожен діяв окремо. Ми не були зв'язані між собою. Напевне, Драгнев мав зв'язок з кожним зокрема.

— Кому Драгнев передавав дані?

— Драгнев по рації передавав місце й час зустрічі з інформатором. Прийом й передачі провадилися через пароль, щоразу інший.

— Радіосеанси односторонні?

— Так. Говорив лише Драгнев. Там уже знали день і годину і лише чекали виклику.

— Якого дня й о котрій годині Драгнев вів передачу? Де?

— Понеділок, десята вечора, на болоті.

— Звідки тобі відомі ці. подробиці? Адже кожен з вас працював окремо?

— Я стежив за Драгневим. Готувався його викрити. Ви мене випередили буквально на пару днів!

І Карадимов заплакав. Плечі його здригалися від страшного чоловічого плачу.

О десятій годині Авакум передав з болота: «Завтра, у вівторок, о десятій вечора біля верби передача товару. Пароль: «Чи є нові вікна?» Відповідь: «Тільки двоє».

До Анастасія заскочив лише на кілька хвилин.

— Маю до тебе прохання, — промовив, довірливо кладучи йому руку на плече. — Аби завтра від шостої ранку тебе тут не було!

— Аби мене не було до якого часу? — насторожено звів брови Анастасій, подумавши, що приятель також почне вмовляти його ВЗАГАЛІ піти геть з цього «нечистого» місця.

— Лише до десятої вечора! — уточнив Авакум. — До десятої вечора не з'являйся ні поблизу, ні далі! І нікому ні слова, добре? Як тоді в Момчилові!

— Можеш на мене покластися! — гордо сказав Анастасій. — Хіба нам уперше з тобою працювати?

Проїжджачи біля ресторану, Авакум зупинив «Волгу» й побіг до телефонної будки. Накрутив номер інженера Прокопія Сапарева.

— Тебе турбує археолог! — сказав він, коли інженер узяв трубку.

— Гм, — буркнуло в трубці. — Ну що, склеїло тобі те падло люльку?

— Те падло вже в міліції, його забрали!

— Через люльку?

— Не думаю!

— А тобі якого біса треба, що дзвониш?

— Хочу запросити тебе завтра на вечерю. Є одна ідея щодо твоєї ясновидки!

— По-перше, які вже ввечері ідеї. А по-друге — ясновидка не моя.

— Як хочеш! — сказав Авакум.

— А де, в біса, буде та вечеря?

— Вдома в одного мого дуже доброго приятеля, лікаря-ветеринара. Це в селі Воднянках, у колишній корчмі старої дороги.

— Гм! — почулося на другому кінці.

— Ну? — запитав Авакум.

— Ви всі ненормальні, хай вам біс! Але в мене теж не всі дома, тож я неодмінно прийду! О котрій годині?

— По десятій!

На другому кінці поклали трубку.

Прибувши до Н, Авакум викликав капітана Петрова.

— Завтра рівно о п'ятій ранку поїдемо до села Воднянок. Візьми з собою двох лейтенантів і сержанта. Одяг — плащі, чоботи. Візьміть потужні ліхтарі, перевірте зброю. Збірний пункт — стара корчма. А втім, я сам покажу, їхатимете за мною.

— Слухаю! — відповів капітан Петров.

— Коли закінчимо роботу, залишимося повечеряти в старій корчмі. Хоч уже пізно, постарайся дістати продуктів на добру чоловічу вечерю.

— Постараюся! — стиха клацнули підбори капітана Петрова.