Чтение онлайн

А втім, Портос, що перший задумав план і весь час наполегливо обмірковував його, перший почав його й здійснювати. Він і справді був діловою людиною, наш шановний Портос. Побачивши якось, що Портос попрямував до церкви Сен-Ле, Д'Артаньян відчув непереборне бажання податися за ним назирці. Перш ніж увійти до храму, Портос підкрутив вуса й пригладив еспаньйолку, що завжди виказувало войовничість його намірів. Д'Артаньян намагався не потрапляти йому на очі, і Портос не помічав його. Юнак увійшов до церкви слідом за Портосом, коли той встиг уже притулитися до колони; непомітний мушкетерові, Д'Артаньян притулився до тієї ж колони, тільки з протилежного боку.

Священик саме читав проповідь, і в церкві було чимало народу. Скориставшися з цього, Портос непомітно придивлявся до жінок. Завдяки доглядові Мушкетона, зовнішність мушкетера аж ніяк не виказувала скорботи, що поймала його серце; правда, його капелюх був потертий, перо полиняло, гаптування потьмяніло, а мереживо порвалося; але в напівтемряві, що панувала в церкві, всі ці дрібниці були непомітні, і Портос, як і раніше, був тим самим красенем Портосом.

На лаві, що стояла поряд з колоною, до якої притулилися Д'Артаньян і Портос, юнак помітив перезрілу красуню в чорному головному уборі, в міру жовту і в міру кістляву, але дуже пихату й гоноровиту на вигляд. Погляд Портоса то зупинявся непомітно на цій дамі, то пурхав далі, в глибину церкви.

Дама й собі, час од часу червоніючи, кидала швидкі, мов блискавка, погляди на вітрогона Портоса, і в ту ж мить його власний погляд починав іще завзятіше пурхати по церкві. Було ясно: це — спритний маневр, який до живого діймав даму в чорному, бо вона люто кусала губи, безперестанку терла кінчик носа й відчайдушно совалась на лаві.

Помітивши це, Портос знову підкрутив вуса, ще раз пригладив еспаньйолку й заходився подавати знаки гарній дамі, яка сиділа поблизу криласа [169] і, поза всякими сумнівами, була не тільки гарна, а й вельможна, бо позад неї стояло негреня, що принесло її подушку для колінопреклонінь, і служниця, що тримала прикрашену гербом сумочку для молитовника, по якому дама читала молитви.

Дама в чорному перехопила нарешті Портосів погляд і побачила, що він раз у раз зупиняється на дамі з оксамитовою подушкою, негреням та служницею.

Тим часом Портос вів детально продуману гру: він підморгував, прикладав пальці до губів, посилав убивчі посмішки, які й справді вбивали зневажену красуню.

Нарешті, вдаривши себе в груди й ніби промовляючи «mea culpa» [170] , вона так голосно кахикнула, що всі, навіть дама з червоною подушкою, озирнулися в її бік.

Портос виявився на висоті — він усе зрозумів, але прикинувся глухим.

Дама з червоною подушкою, що й справді була надзвичайно гарною, справила сильне враження не тільки на даму в чорному, яка відчула в ній небезпечну суперницю. Вона справила не менше враження й на Портоса, який, безперечно, розумів, що вона набагато красивіша за даму в чорному, і на Д'Артаньяна, котрий впізнав у ній ту саму незнайомку з Менга, Кале та Дувра, яку його переслідувач, дворянин зі шрамом, називав міледі.

Не спускаючи з ока даму з червоною подушкою, Д'Артаньян далі стежив за маневрами Портоса, які дуже забавляли його; він збагнув, що дама в чорному — це і є дружина прокурора з Ведмежої вулиці, тим паче що церква Сен-Ле стояла зовсім недалечко від неї.

Оцінивши становище, юнак зрозумів також, що Портос прагне відігратися перед дружиною прокурора за свою поразку в Шантильї, коли ця перезріла красуня з такою непохитністю захищала недоторканність своєї калитки.

Але за всім тим Д'Артаньян помітив також, що ніхто не відповідав на залицяння Портоса. Все це були лише химери й ілюзії. Та хіба для справжнього кохання й для справжніх ревнощів існує інша дійсність, крім ілюзій і химер?

Проповідь скінчилася. Дружина прокурора рушила до кропильниці: Портос пройшов перед нею і, замість умочити палець, занурив у кропильницю всю руку. Дружина прокурора всміхнулась, вирішивши, що все це Портос робить для неї, але тут же й побачила, що жорстоко помилилася. Коли вона була не більше ніж за три кроки від нього, Портос раптом одвернувся й глянув на даму з червоною подушкою, яка підвелася з місця і тепер наближалась у супроводі негреняти та покоївки.

Побачивши біля себе даму з червоною подушкою, Портос витяг руку з кропильниці. Чарівна богомолка торкнулась своєю маленькою ручкою величезної руки Портоса, ледь помітно всміхнулася до нього, перехрестилась і вийшла з церкви.

Для дружини прокурора цього було досить: вона не мала жодного сумніву, що ця дама й Портос кохаються. Якби вона була вельможною дамою, то неодмінно знепритомніла б; але вона була лише дружиною прокурора і тому задовольнилася тим, що прошепотіла до мушкетера, ледве стримуючи гнів:

— Он воно що, пане Портосе, ви вже не пропонуєте мені святої води?

Почувши звук її голосу, Портос здригнувся, наче людина, що прокинулась після столітнього сну.

— Па… пані! — вигукнув він. — Невже це ви? Як ся має ваш чоловік, шановний пан Кокнар? Він і досі такий самий скнара? Де ж були мої очі, що я не помітив вас за ті дві години, поки тривала проповідь?

— Я сиділа за два кроки од вас, пане, — відповіла дружина прокурора, — але ви не помітили мене, бо дивилися на красуню, якій тільки-но подали святу воду.

Портос прикинувся зніяковілим.

— А-а, — сказав він, — ви помітили…

— Треба бути сліпою, щоб не бачити такого.

— Авжеж, — недбало мовив Портос, — це одна герцогиня, моя приятелька, з якою мені дуже важко зустрічатися через підозріливість її чоловіка і яка попередила мене, що прийде сьогодні в цю жалюгідну церкву, на цю занедбану околицю, аби тільки побачитися зі мною.

— Пане Портосе, — сказала дружина прокурора, — чи не будете ви ласкаві запропонувати мені руку на п'ять хвилин? Я б хотіла поговорити з вами.

— Аякже, пані, — відповів Портос, непомітно підморгнувши сам собі, як роблять гравці, що, вдаючись до спритного ходу, наперед тішаться своєю перемогою.

В цю мить, поспішаючи за міледі, їх проминув Д'Артаньян; озирнувшись на Портоса, він помітив його переможний погляд.

«Еге! — подумав він відповідно до простих уявлень тієї легковажної епохи. — Хто-хто, а Портос неодмінно матиме своє спорядження до призначеного строку».