Чтение онлайн

— О-о, я? — лоцман швидко підвів голову, нібито прокинувшись.

Андросов повторив своє запитання.

— Так, на жаль, я можу це підтвердити. П'яні скандали, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні — ось що принесли нам американці. — Олсен знову глибоко замислився.

Сливін допив компот, витерши губи салфеткою, підвівся з-за столу. Разом з ним підвівся Курнаков. Розмірено похитувалася палуба салону. На мідному ободі ілюмінатора плавилося сонце, яскравий світляний зайчик застрибав на скатерті столу.

Андросов і Олсен залишилися в салоні вдвох. Андросов не кваплячись їв друге. Олсен поклав виделку й ніж, підвів свої ясносині очі.

— Я хочу думати, товаришу що ви вважаєте мене другом радянських моряків?

— Так, товаришу Олсен, я вважаю вас нашим другом.

— Як друг радянських моряків, я повинен сказати вам одну річ, зробити признання.

Андросов теж поклав ніж і виделку.

— Якщо ви визнаєте за можливе мати зі мною розмову, так би мовити, віч-на-віч…

— Звичайно, товаришу Олсен. — Андросов подзвонив, увійшла Таня. — Ось що, Тетяно Петрівно, будьте ласкаві, замовте нам на камбузі хорошого кофе. По дорозі прошу вас зайти провідати Фролова. — Таня усміхнулася, з готовністю вийшла.

— Слухаю вас, товаришу Олсен.

Ніби збираючись з думками, лоцман крутив столовий ніж. Стиснув у нерішучості губи. Поклав ніж, провів рукою по волоссю.

— Я королівський лоцман, я воджу судна в наших водах уже двадцять років. Але випадок, про який хочу вам розповісти, трапився зі мною вперше.

Він знову зам'явся, ледь почервоніли його сухі зморшкуваті щоки.

— Коротше кажучи, напередодні нашого виїзду з Бергена мене викликав до себе мій начальник, зробив мені заманливу пропозицію. Він сказав, що йому вже давно не подобається мій вигляд, що в нього, нарешті, є можливість зробити мені невеликий подарунок: надати відпустку для поправки здоров'я. Я подякував йому. Я давно хотів відпочити й полікуватися. Але мій начальник сказав, що я маю можливість почати відпочивати зараз же. Це сподобалося мені значно менше.

Олсен з гідністю відкинувся в кріслі, дивився на Андросова з-під сивих брів.

— Це сподобалося мені значно менше, — повторив лоцман. — Я сказав своєму начальникові, що спершу повинен виконати обіцянку — провести російські кораблі. Я сказав йому: ніколи ще лоцман Олсен не порушував своїх обіцянок. Я почуваю себе не зовсім добре, я вдячний, але скористаюся з відпустки після того, як виконаю свою обіцянку.

Він замовк. Андросов мовчав теж.

— Мій начальник був незадоволений. «Ми годуємо і поїмо вас двадцять років, Олсен, сказав він, ми піклуймось про ваше здоров'я. Дозвольте нам самим вирішити, коли вам іти відпочивати». Він натякнув, що така моя невдячність може зіпсувати ту хорошу репутацію, яку я заслужив у начальства. Відверто признатися, я завагався. Я допомагаю дочці, яка вчиться в Осло, на моїх плечах дружина — немолода жінка. Але я знову сказав, що не відмовлюсь од своєї обіцянки, що я не можу порушити слово, дане людям, які допомогли визволити від фашистів мою країну.

Він замовк, дивлячись гордо й вичікувально.

— Може, ви скажете: «Лоцман Олсен просто старий дурень, занадто багато думає про себе, чи не все одно, хто поведе нас по норвезьких фіордах? Нехай би він узяв потрібну йому відпустку». Але після того, товаришу, як я чув одну розмову, я не міг зробити інакше.

Андросов підвівся з крісла, простяг руку. Олсен теж підвівся урочисто. Юхим Овдійович стис його кістляві, вузлуваті пальці.

— Від імені радянських моряків дякую вам за дружбу! А про яку розмову ви згадали?

— Я згадав про розмову, яку вів мій начальник з якимсь чоловіком, коли я прийшов на виклик у лоцманську контору. Я чекав у приймальній, а розмова відбувалась у кабінеті. Вони спочатку говорили тихо, потім мій начальник роздратувався, протестував проти чогось. Я почув, що вони говорять про ваші кораблі. Почув слово «трап». Потім секретар начальника пішов у кабінет, певно, сказав, що я чекаю в приймальній. Вони почали говорити тихше. Коли мене ввели в кабінет, там не було сторонніх. Того чоловіка вивели іншим ходом.

— І ви хочете сказати, товаришу Олсен, що англійське слово «трап»…

— Я хотів сказати, — перебив лоцман, — що, як відомо, слово «трап» по-англійськи означає не тільки корабельні сходи, але й западню, пастку. Мені спало на думку, що, можливо, мене хочуть замінити іншим моряком, який не так дружньо ставиться до вас і може закрити очі на цю пастку. Я, звичайно, нічого не розпитував, не хотів втручатися в цю брудну справу.

Він раптом устав, кров сильніше прихлинула до його запалих щік.

— Якби я знав тоді, що вони готують замах на вашого матроса, що вони, очевидно, готові на все, я, звичайно, постарався б вивідати, що це за небезпека. Але я думав, що коли я відкинув їхню пропозицію і йду з вами…

— То воїни, можливо, постараються знайти інший спосіб виконати свій план, — сказав Андросов.

Незадовго до цієї розмови, в далекій балтійській базі, звідки вирушив в експедицію док, майор Людов підійшов до вікна свого кабінету, за звичкою почав вдивлятися в далечінь.

Ліхтарі уздовж дороги сяяли рівно і яскраво.

Над будинками стояла світла заграва — відсвіт численних вікон працюючих підприємств. Нова могутня гідростанція Електрогорська дала базі промисловий струм.

Яскравіше, ніж раніше, був освітлений і кабінет. Настільна лампа кидала виразне світло на обличчя чоловіка середнього віку, що сидів біля столу.

Стандартне, мало примітне обличчя, з маленькими вусиками над звично усміхненим ротом.

Чоловік поворухнувся, відсуваючись од лампи. Лейтенант Савельєв, не зводячи з нього погляду, напружився.