Чтение онлайн

Від борту далекого криголама відокремився катер, пішов у їхній бік, здіймаючи пінявий бурун.

Він обходив величезну, дивної форми споруду, ніби квадратний острів, що ліг посеред рейду.

Плавучий док був схожий на кістяк багатоповерхового будинку, перенесений на воду з суші.

Над залізними понтонами його стапель-палуби височіли дві бічні вузькі башти, з'єднані вгорі ажурним стальним мостом. Малесенька постать сигнальника чорніла на верху однієї з башт, біля прапора, що майорів на невидимому здалека флагштоці. НІ баштах вимальовувалися силуети електролебідок і кранів.

Катер підходив до стінки. Жуков взяв чемодан і шинель. Почував себе ніяково під спрямованим на нього поглядом високого мічмана.

Сливін почав спускатися кам'яними східцями. Жуков рушив за ним.

— Товаришу старший матрос! — неголосно окликнув мічман.

Жуков зупинився.

— Опорядіться. У вас під вухом, біля правої щоки, слід від губної помади, — з докором, переконливо, але, як і раніше, стиха сказав Агєєв Жукову.

Капітан першого рангу переступив через борт катера, пройшов у рубку. Мічман і кілька чоловік, які чекали осторонь, стрибали на хитку палубу. Першою сіла на банці жінка середніх літ у світлому вбранні, — обличчя в неї було понуре, жовте, волосся акуратно заправлене під їдкозелений капелюшок. Коли Жуков з речами в руках стрибнув на катер, вона сердито підібрала ноги, наче боялася, що він забруднить її тілесного кольору панчохи.

— Знову наша Глафіра Львівна сьогодні не в настрої, — добродушно сказав моряк, поруч з яким сів Жуков.

— А хіба на криголамі жінки служать? — Жуков ще раз потер щоку хусточкою, із ввічливості підтримуючи розмову, його мучили невідступні думки про Клаву.

— Як же, дві буфетниці у нас є за штатом. Ця ось — у кают-компанії, а друга — в капітанському салоні і бібліотекаркою за сумісництвом працюватиме. З доку її переводять… А ви теж з нами в похід?

— Виходить, що так, — сказав уривчасто Жуков.

Усе ближче вимальовувався — обводами довгого, могутнього корпусу, голубими широкими трубами з жовтою каймою — криголам, що стояв на рейді. Пильні очі сигнальника вже розрізняли на його скулі бронзовий напис: «Прончищев».

Над головами протяжно загриміло залізо — по палубі проносили поданий з берега вантаж.

Крізь відкритий навстіж ілюмінатор, облямований яскраво начищеною, просякнутою сонячним жаром міддю, було видно, як ґратчаста стріла крана знову пропливла над стінкою, заваленою ящиками й тюками.

— Отже, прогнози сприятливі для виходу, — закінчив штурман Курнаков і почав вирівнювати купку документів, що лежали перед ним. — Сталі вітри північних напрямів в один-два бали. Штормова погода може бути не раніше, ніж у Скагерраку, ну й, звичайно, біля Лафотенів…

За ілюмінатором, здавалось, плавилося від спеки зовнішнє тихе повітря. Знову загриміло над головами. Мимо ілюмінатора майнула ґратчаста рука крана.

У кают-компанії криголама за довгим, застеленим синім сукном столом сиділи моряки командного складу — хто в білих формених кітелях, хто в легких цивільних костюмах. Два довгих пропелери обертались біля підволока, покритого білою олійною фарбою. Вони обвіівали прохолодою уважні обличчя, звернені до великої карти переходу. Карта висіла за спиною Сливіна на пофарбованій під дуб перебірці.

Поруч з Курнаковим — начальником штабу експедиції — дуже прямим, худорлявим, сповненим тієї коректної стриманості, якою визначаються наші штабні офіцери, сидів молодший штурман Ігнатьєв. Шапка со-лом'яножовтого волосся здіймалася над свіжим по-юнацькому обличчям.

Заступник начальника експедиції по політичній частині капітан третього рангу Андросов, повний, з лисиною над великим блідим лобом, склав і сунув у кишеню кітеля конспект своєї доповіді.

Напроти Сливіна відкинувся в кріслі одягнений у просторий чесучевий костюм капітан «Прончищева» Потапов. Обмахуючись чверткою паперу, він слухав, як завжди, здавалось, неуважно, ніби нудьгував. Ось він нахллився до старшого механіка — літньої людини з сивіючим йоржиком волосся, щось шепнув. «Простежте… механізми…» долинуло до капітана першого рангу. Старший механік кивнув, обережно відсунув крісло, вийшов із кают-компаніії.

На карті, навколо жовтокоричньових, порізаних фіордами берегів Скандінавії, по голубизні двох океанів тяглася старанно накреслена штурманами нитка — намічений курс каравану. Ця нитка, починаючись від Балтійського моря, вдавалася гострими кутами в шведський порт Гетеборг і в норвезький — Берген. Вона огинала найпівнічніший край Європи, йшла у простір Льодовитого океану.

Начальник експедиції провів хусточкою по гладенько поголеній голові. Проглядав записи, зроблені під час доповіді. Важка, прорізана сіткою голубих вен рука лягла на сукно столу.

— Ну що ж, товариші… Нібито підготувалися до виходу непогано… Запитань до доповідачів начебто немає… Так, так…

Сливін вчитувався в свої замітки.

— За повідомленням штурманської частини… Ви, капітане другого рангу, не дуже покладайтеся на прогнози… В одному з минулих походів, за тим же маршрутом, синоптики пророкували на весь час штиль, а кораблі ледве не викинуло штормовим вітром на скелі… Отже, лоцмана вперше приймемо на борт біля Треллеборга?

— Біля Треллеборга, — виструнчився каштан другого рангу Курнаков. — Підійде датчанин, вестиме нас Зундом у Каттегат.

— Прошу сісти… По доповіді капітана третього рангу Андросова теж усе ясно… Теми намічених політзанять… З доку на криголам буде перенесена і укомплектована новими книжками бібліотека… Щоб забезпечити пересувками док, «Пінгвін» і «Топаз»… Хороша справа! Про списки закуплених книжок доповісте мені.

— Єсть доповісти про списки, — підвівся з крісла Андросов. — Дозвольте маленьке доповнення?

Сливін кивнув.

— З ініціативи комсомольської організації бібліотекар Ракитіна з'ясовує серед особового складу, хто які книжки хоче прочитати в дорозі.

— Вірно, питала вона й мене, — усміхнувся Сливін.

— Тетяна Петрівна вже зв'язалася з місцевим книжковим колектором, — продовжував Андросов. — Там обіцяли, коли одержать списки, забезпечити потрібний нам підбір книжок.

— Приємна дівчина Таня. От би її сюди в кают-компанію замість оцього вашого дракона — Глафіри! — шепнув Ігиатьєв штурманові криголама Чижову.

— Тоді б вона бібліотекарем бути не могла. Обслужити кают-компанію — роботи на цілий день, — діловито сказав Чижов.