Чтение онлайн

— Ми серйозно будемо пити горiлку? — сказав Карамазов (вiн хотiв сказати "ти серйозно думаєш пити" iякось не мiг цього вимовити в присутностi Ганни).

— Звичайно, серйозно! — сказала Аглая. — Чому ж не пити? Хiба ти не пропонував менi влаштувати п'янку?

Карамазов почервонiв i звiв свої брови. Цей цинiзм, що ним бравувала сьогоднi Аглая, його вже починав нервувати. Вiн усiм корпусом зробив рiзкий рух i одiйшов до дальнього столика. За ним пiшла й тьотя Клава з Вовчиком: лiнгвiст теж був незадоволений.

— Дiмi — страшенний чудак, — говорила Аглая, взявши за руку Ганну, i так говорила, нiби нiчого не трапилось. — Вранцi, знаєте, ледве скандалу не пiдняв, що я не хочу з ним пиячити… А зараз чомусь сам одмовляється,

Ганна холодно подивилась на Аглаю.

— Я тiльки не розумiю, для чого це ви менi говорите, — сказала вона.

— Як для чого? Для того, щоб ви випили зi мною, бо менi зараз дуже хочеться випити.

— А менi, на жаль, не хочеться. Давайте краще пiдемо на свiже повiтря.

— Ви зовсiм не п'єте?.. Чи, може, тiльки зараз одмовляєтесь?

— Чому ж не п'ю? — вимушено всмiхнулась Ганна. — Iнодi i я п'ю, але сьогоднi я не хочу. Я гадаю, що й ви не маєте великого бажання: в таку духоту не п'ють горiлки.

Аглая знову взяла Карамазову за руку i з спiвчуттям подивилась на неї.

— Що духота, то це ви правдиво говорите, — сказала вона. — Але не в однiй же духотi справа; я думаю, що вам усе-таки важко-вам, комунiстам.

— Чому ж нам важко?.. Ви зовсiм даремно спiвчуваєте.

— Невже вам можна пити горiлку? — з робленим здивуванням спитала Аглая.

— Звичайно, можна. Хiба ви не чули?.. Але, як-то кажуть, у мiру.

— Словом, золота серединка? Ну що ж, i це добре. Отже, зробiть менi милiсть i випийте зi мною "в мiру".

Вона не дочекалась вiдповiдi i, пiдбiгши до крамаря, запропонувала йому поставити на один iз столикiв пляшку горiлки. Потiм, пiдлетiвши до компанiї, схопила Карамазова та товариша Вовчика за руки й потягла їх до Ганни.

— Я теж думаю, що зараз не варто пити, — сказав товариш Вовчик. — I справдi духота страшенна.

— Ну от, i цей тiєї ж спiває… А що ти менi вранцi говорив?

Карамазов зиркнув на Аглаю, зробив рiшучий крок до крамаря.

— Чи нема у вас якогось кабiнету, де можна було б посидiти? — спитав вiн.

— Як так нема! — нi з того нi з сього образився I Л. Карасик.

— Так би й давно! — сказала Аглая i, здається, п'ятий раз узяла Ганну за руку. — Чудачок цей Дiмi, страшенно неврiвноважена натура… Ви вже давно з ним живете?

Пiдiйшла до Ганни й тьотя Клава i теж узяла її за руку.

— Ви менi, їй-богу, подобаєтесь, — сказала вона. — Я завжди гнiвалась на Дмитрiя, що вiн так iз вами поводиться.

— Я вас не розумiю! — кинула Ганна й розгублено подивилась на товариша Вовчика: вона раптом вiдчула себе зацькованим звiрком.

— Ну, як же так? — промовила тьотя Клава. — Хiба це гарне поводження, коли вiн тiльки сьогоднi спромiгся вивести вас на люди.

— Тут Дмитрiй нi при чому. Я сама нiкуди не хотiла виходити.

— Сама? Ну, це iнша справа. Товаришка Ганна, очевидно, вiдпочиває, фунти, так би мовити, набирає. Це — зовсiм непогано.

Вони вже сидiли в кабiнетi, i бiля них метушився крамар. Карамазов перетворився. Коли за якiсь пiвгодини вiн був похмурий, то тепер на його обличчi ввесь час грала весела усмiшка i вiн щедро розкидав дотепи та сентенцiї. Аглаїн цинiзм, що спершу його приголомшив, скоро став за те джерело, яке напоїло його чарiвною водою i дало йому, так би мовити, "наплювательський" настрiй. Вiн добре знав, що Ганна давно вже рветься додому, що флоберiвськi дами не дадуть їй спокою, i, нарештi, знав, що вже, можливо, недалеко навiть до скандалу, але все це вкупi не тiльки не тривожило його, все це вкупi пiдштовхувало його робити те, що iншого разу вiн би, безперечно, не зробив. Вiн згадував сьогоднiшнiй ранок, згадував Аглаїне тiло, i йому хотiлось мучити Ганну — мучити за те, що вона не дає йому взяти це тiло… i взагалi так уперто стоїть йому на дорозi.

— Ну, i хто ж буде пити? — безпорадно махнув рукою лiнгвiст, коли крамар наповнив келихи.

— Хiба ти не думаєш? — сказала Аглая. — Ну так тодi давайте втрьох… Ви, Ганно, теж, звичайно, не будете?

— Не буду.

— Добре… Який же нам тост придумати?.. Avancez un peu{12}, - знову звернулась вона до Ганни.

— Я погано розумiю французьку мову.

— Вона каже, — неохайно i з почуттям власної гiдноi стi кинула тьотя Клава, — щоб ви трохи подвинулись.

— Mille pardons за французьку мову. Але, messieurs, laissez-moi seulement m'installer{13}.

Аглая раптом перехилила келих i випила свою горiлку. Випила й тьотя Клава та Карамазов.

— А тепер можна й тост придумати, — сказала Аглая пiсля другого келиха. — Я випила, товариство, за вiдважних i вольових людей. Чуєте? Я випила за безумство хоробрих. Але не за те безумство, що виродилось у сорре нтiвського мiщанина Пешкова, — я випила за те безумство, що привело троглодита до стану вишуканої європейської людини. Я випила за те безумство, що не знає тупикiв i горить вiчним огнем стремлiння в невiдомi краї. Я випила за безумство конквiстадорiв… Ви мене, Ганно, розумiєте? Дозвольте вам одрекомендуватись. Я — нова людина нашого часу. Я — одна з тих молодих людей, що як гриби виростають бiля ваших ком'ячейок i яких ви не помiчаєте. Дмитрiй Карамазов, ти знаєш, хто перед тобою сидить? О, ти не знаєш, як сказавши Гоголь хто сидить перед тобою. Це сидить твiй антипод. Але ви мене все-таки, я бачу, не розумiєте. Ах, друзi дорогi… Давайте ще вип'ємо за безумство.

Аглая знову перехилила келих. Обличчя їй розчервонiлось, i очi блищали химерним блиском. Карамазов iз захопленням дивився на дiвчину.

— Iще я хочу сказати, друзi мої, що хоч це и дивно, а породив мене не хто iнший, як ваша ячейка. Це моя рiдна мама… Ну, от уявiть собi. Росте десь, в якомусь, скажемо, "вузi" дiвчина. Дiвчина, що називається, кров iз молоком. Вiд природи її покликано до кипучої дiяльностi — не тiєї, що комсомолить у пустопорожнє… ну, скажемо, якоюсь нудною доповiддю чи то "собачим завулком", а тiєї, що, скажемо, Перовська. I от кличе її ячейка i каже: "так от що, свiдома юнко, будеш ти у нас кандидаткою у комсомол… Твоє яке походження?"… А на чорта менi це походження? Не я ж робила батька? А вiн мене зробив!