Чтение онлайн

— Аякже, єсть! І хлопці єсть спритні, та нема ні стадіону, ні путнього майдану.

— Як же ж це так? — підскочила Ольга Іванівна. — Директор — такий болільник, а про свою, заводську команду не дбає! Та я б такого директора й на матчі не пускала!

— А от же бачите — єсть такі люди: чуже любимо, а свого не помічаємо… Буває… А хто то вам шибку розбив?

— Та то вчора хлоп'ята у дворі в футбола грали й торохнули!

— А ти, Олег, любиш футбол?

— Ніби не знаєш?

— Болієш?

— Болію!

— А ти депутат міської Ради?

— Депутат!

— Чого ж ти не подбаєш, щоб міськрада взялася побудувати майданчик для дитячого футболу, щоб юні футболісти били по воротах, а не по вікнах… І взагалі майданчики для дитячого спорту…

Ольга Іванівна засміялася:

— Ага, депутат!

Олег Петрович, махнувши спінінгом, заспівав:

— А я, діти мої, — захоплено говорив Іван Петрович Конвалія, — воду люблю, Дніпро люблю, човна люблю, весла люблю! Сядеш, махнеш веслами і летиш голубими хвилями, крутими дніпровими берегами милуючись… Яка краса! Я й не проти футболу… Але якось аж сумно, що й досі не закінчили відбудови стадіону ім. Хрущова! Навіть душових кімнат, кажуть, для футболістів нема!

— Як нема? — скрикнула Ольга Іванівна.

— А так: нема! Бігають до будинку фізкультури під душ!..

— Ганьба! А куди дивиться міністр цивільного будівництва т. Козюля?

— На матчі дивиться! Він — болільник!

— Не пускать! Університет одбудували, метро будують, а стадіон не готовий!..

— Олю! Олю! То ж таки університет…

— А то таки стадіон! Можна трохи й не повчитися…

— Олю! Олю!

— Ольго Іванівно, — заливався Конвалія, — оце здорово! Спорт, виходить, над усе?!

Гаряча Ольга Іванівна захопилася:

— Над усе! Спорт над усе! Народ здоровий, сильний, красивий…

— Народ грамотний, освічений, культурний, — в тон їй підхопив Олег Петрович…

Конвалія перекричав їх:

— Я вас, мої любі Олі, помирю! Чудесно, що в нас єсть університети, прекрасно, що в нас єсть стадіони… Треба, щоб і університети, і стадіони, коли вони єсть, щоб вони були і обладновані, і устатковані як слід.

— А як їх нема?

— А як їх нема, треба будувати. Спорт набрав всенародної ваги, народ любить всі види спорту й захоплюється ним. Отже…

— Отже, — Олег Петрович серйозно подивився на Ольгу Іванівну. — Отже, Олю, не підскакуй ти так різко… Тобі не можна… Бережи майбутнього футболіста чи спінінгіста!

— Футболіста!

— Ну, гаразд, хай буде футболіст! Так от і не скакай, бережи! І взагалі я задумуюсь, як ти будеш це літо на матчі ходити?

— А що таке?

— Ну, все ж таки такий стан…

— От і ходитиму! Хай дивиться, хай тренірується! Сезон кінчиться, а маленький наш світ побачить… Кажуть, що малятко на того подібне, на кого мама останні місяці найбільше дивиться… От якби ти, Олю, крайнього лівого в команді грав! А то…

— А то що? — аж упав Конвалія. — На всю футбольну команду буде схожий? А ти, Олег Петрович, візьмись… Може, хоч у дубль візьмуть?

Олег Петрович посміхнувся:

— Доведеться, очевидно! На кандидата ж наук вивчився! Може ж, і на крайнього лівого як-небудь видерусь?!

Весело реготалися Проліски з Конвалією…

До початку футбольного сезону залишилося десять день! — промовила Ольга Іванівна.