Чтение онлайн

— Стривай! — вигукнула Елен. — Увімкни звук!

Ієн крутнувся, щоб подивитися. Він уже хотів був спитати, що там такого несподіваного сталось, аж раптом на екрані з'явилася заставка.

Сенсаційна новина! Родина Данів жива?

Опустивши плечі, Пітер сидів сам-один на першій лавці Пресвітеріанської церкви на Медісон-авеню. Ті, хто сидів позаду, не бачили ледь стримуваної радості на його обличчі. І він спиною фізично відчував хвилю симпатії, що йшла від присутніх, яких зібралося більше п'ятисот чоловік. Пітерові навіть потилиця засвербіла.

Церемонія була до біса прекрасною і зворушливою, І взагалі, цей похорон був конче потрібним.

Скрізь куди не глянь виднілися червоні троянди на довгих стеблах. То були улюблені квіти Кетрін, і Пітер вирішив, що вони виглядатимуть дуже доречно на поминальній службі з приводу загибелі її та її виблядків.

Решту приготувань виконала його секретарка Лейла. Вона чудово впоралася з цим завданням. Коли Пітер пояснив їй, що він не в змозі організовувати похорон, вона його прекрасно зрозуміла. Звісно, за сто двадцять тисяч баксів на рік плюс преміальні Лейла здатна була зрозуміти все, що від неї вимагалося.

— Господу помолимось! – мовив священик.

Після короткої молитви, яку повторили речення за реченням усі присутні, Пітер слухав, як священик говорив про крихкість та незахищеність життя і про нерозбірливість трагедії. Цей тип явно мав чималу харизму й талант оратора. Його стисла і витончена промова звучала щиро й переконливо.

Пітерові завжди видавалося кумедним те, що найталановитіші адвокати не пішли свого часу в священики. Бо їм також надзвичайно добре вдавалося змушувати людей вірити в речі, існування яких важко було довести за браком фактичних доказів.

«Амінь, — сказав священик. — А тепер я зачитаю…»

Служба тривала, але Пітер не слухав. Натомість він зосередився на поминальній промові, яку сам мав невдовзі виголосити.

Ця промова буде заключним незаперечним аргументом, що його виголошує в суді адвокат.

Коли він стоятиме перед друзями та колегами Кетрін, її нечисленними родичами, а також однокашниками й однокашницями її дітей, тоді настане сліпучий момент його слави і торжества духу. Почне він, звісно, на сильній та стоїчній ноті. Потім, коли перейде до спеціально придуманих зворушливих сімейних історій, почнуться тривалі паузи й відчайдушне намагання стримати сльози.

Зрештою, він розплачеться і ридатиме довго й безутішно. І тут йому добре прислужаться синці та садна на його обличчі. Він буквально потоне у зливі співчуття. Заплющивши очі, Пітер навіть уявив, як, підійшовши до нього

й намагаючись утішити, його обійматиме священик. А опісля все буде легко і просто. І він заживе новим життям. А чому б ні?

Звісно, Пітер і гадки не мав, що відбувалося за стінами церкви. Сенсаційна новина ще тільки тупцювала на її порозі, не в змозі проникнути всередину. Бо всі мобільні телефони були вимкнені. Зрештою, це ж похорон, а не вінчання!

Пізніше, коли Пітер знов увімкне свою «Моторолу 1000», він одразу ж отримає три термінові повідомлення від капітана Ендрю Татема з Берегової охорони, не кажучи вже про два повідомлення від Мони Елін з новим запрошенням на своє шоу.

Однак то мало статися пізніше. А поки що настав час для надгробної промови Пітера. Він з нетерпінням чекав, коли це все залишиться в минулому: похорон, троянди, а особливо Кетрін та її вишкребки.

Стоячи на подіумі перед ущерть заповненою церквою, він спочатку зробив невелику паузу, начебто будучи не в змозі втриматися. Він просто не міг не зупинитися, щоб на повні груди не вдихнути аромат троянд. Пітеру аж самому було дивно, що він не відчував ані найменшого жалю — ні до Кетрін, ані до Марка, Керрі чи Ерні, хоча всі вони насправді були не такими вже й поганими людьми.

Раптом за собою він почув шепіт. Злегка роздратований, Пітер обернувся. Якийсь чоловік років тридцяти з гаком, одягнений у штани хакі та футболку, щось казав на вухо священику, прикривши рота рукою.

Що за чорт? Що сталося?

Цей молодик був органістом. Він не мусив читати SMS-повідомлення на своєму пристрої «Блекбері», але все одно читав. Тим більше що його місце розташовувалося високо і з лавок його видно не було.

Але тепер він з'явився перед присутніми — і мав для цього всі підстави. Хлопець випадково зайшов на сторінку новин, щоб дізнатися результат бейсбольного матчу «Янкіз — Ред Сокс» на стадіоні «Фенвей-парк». Хіба ж міг не запасти у спокусу та не зазирнути туди? І саме тоді його увагу привернув іще один заголовок — історія про те, як спіймали велетенського тунця з дивним вантажем у шлунку.

Священик швидко вийшов на подіум до Пітера і радісно виголосив у мікрофон:

— Господь сотворив чудо!

Слова, що їх почув Пітер, увесь час відлунювали в його голові дорогою додому. Якимось чином ваша родина опинилася набагато південніше, аніж указав аварійний радіомаяк їхньої яхти. Ми негайно розпочинаємо новий пошук… З'явилася надія, містере Карлайл.

Ендрю Татем не дав якихось подробиць, а Пітер про них і не питав, коли телефонував капітанові. Бо й досі перебував у стані сильного потрясіння. Лише кілька хвилин тому похорон перетворився на свою цілковиту протилежність. Ото була сцена! П'ятсот людей спеціально вдяглися і прийшли, щоб віддати останню шану загиблим, а з'ясувалося, що віддавати шану нікому!

Принаймні поки що, а може, і ніколи. Ніхто не знав, та й не міг знати напевне. Та хай би як там було, а Кетрін і дітей усе одно треба було знайти. «Але їх знайдуть!» — запевняли люди одне одного, тоненькою цівочкою витікаючи з церкви. Неодмінно знайдуть.

Для Пітера ж ці звуки були як серпом по яйцях. Недивно, що він нетерпляче чекав, коли зможе вшитися додому… до помешкання Кетрін.

Щойно Пітер відчинив двері, він тієї ж миті кинувся найкоротшим шляхом до вщерть заповненого міні-бару в комірчині. Бурбон, і негайно. Повний шкалик. І без льоду.

Витріщившись на пляшку віскі, Пітер не міг вигнати з голови думку про іншу пляшку, яка зруйнувала йому день, що почався так прекрасно. Послання у пляшці з-під кока-коли, яку знайшли в череві тунця?

Що могло бути неймовірніше та божевільніше за цей химерний випадок?! Який підступний удар долі! А в посланні — обіцянка винагороди в один мільйон доларів. Один з тих мільйонів, які невдовзі мали дістатися йому. Щастя було так близько!

Пітер залпом випив віскі та налив собі ще шкалик. Коли він підносив його до рота, його рука раптом заклякла у повітрі. Він почув якийсь шум. У квартирі щось було. Або хтось. Йому відразу ж пригадалася хатина у Вермонті. Цього разу шум відрізнявся від того, що його він почув тоді у лісі. Або здалося, що почув. Він уже не був певен. Але стосовно щойно почутого шуму Пітер не мав жодного сумніву.