Чтение онлайн

— Але ж це нічого не значить. Ти чув, що він молов про Творця? Ми ж не можемо…

— Послухай, Майку, він виконує інструкції Творця, які передаються на циферблати й графіки. Так і ми все це завжди робили. У тім-то й річ, що цим він обґрунтовує і свою відмову слухатися нас. Покірність — Другий закон. Перший же закон — берегти людей від лиха. Яким чином він міг відвернути біду, що, знав він про це чи ні, загрожувала людям на Землі? Звичайно ж, утримуючи промінь у фокусі. А він знає, що справиться з цим краще за нас. Відтоді, як вбив собі в голову, що він — вища істота. I виходить, що він не повинен нас підпускати до пульта управління. Виходячи з Другого закону робототехніки, це неодмінно мало статися.

— Звичайно, але річ не в тім. Не треба, щоб він молов нісенітниці про так званого Творця.

— А чому б і ні?

— Бо це нісенітниця! Як ми можемо довірити йому станцію, коли він не вірить в існування Землі?

— Він може керувати станцією?

— Так, але…

— Тоді яке це має значення, у що він вірить!

Пауелл, ледь усміхнувшись, розвів руками й упав на ліжко. Він уже спав.

— Робота буде проста, — говорив Пауелл, одягаючи легкий космічний скафандр. — Сюди можна буде привозити нові моделі КТ з автоматичними вимикачами, які б спрацювали через тиждень. Цього часу цілком достатньо, щоб засвоїти… гм… культ Творця з уст самого пророка. Після цього їх можна буде посилати на інші станції і там оживляти. Ми могли б мати по два КТ…

Донован підняв щиток шолома і похмуро сказав:

— Годі теревенити, ходімо звідси. Зміна чекає. Та й я не заспокоюся, поки на власні очі не побачу Землю й не відчую її під ногами, поки остаточно не пересвідчуся, що вона справді існує.

У цей час відчинилися двері. Донован, вилаявшись, опустив щиток скафандра і сердито відвернувся від К’юті, що увійшов.

Робот наблизився до них і сумовито запитав:

— Ви вже збираєтеся?

Пауелл коротко кивнув:

— На наше місце прибудуть інші.

К’юті зітхнув. Його зітхання було схоже на шум вітру в густому плетиві натягнутих дротів.

— Термін вашої служби скінчився, і настав час вам зникнути. Я цього чекав, але… Що ж, хай збудеться воля Творця!

Його смиренний тон діткнув Пауелла.

— Прибережи свої співчуття, К’юті. Ми повертаємося на Землю, а не вмираємо.

— Це добре, що ви так думаєте, — знову зітхнув К’юті. — Тепер я бачу всю мудрість ваших ілюзій. Я не старався б похитнути вашу віру, якби навіть міг.

Він вийшов — уособлення співчуття й жалю.

Пауелл щось пробурчав і зробив знак Доновану. З опломбованими валізами вони увійшли в повітряний шлюз.

Корабель, на якому прибула зміна, пристикувався іззовні. Керівник зміни Франц Мюллер привітався з підкресленою ввічливістю. Донован лише кивнув у відповідь і пройшов у кабіну пілота, щоб прийняти управління від Сема Івенса.

Пауелл затримався.

— Ну, як там Земля?

Це було досить банальне запитання, і Мюллер дав таку ж стандартну відповідь:

— Та ще крутиться.

— От і гаразд, — сказав Пауелл. Мюллер глянув на нього.

— Між іншим, хлопці з “Ю. С. Роботс” придумали нову модель. Робот-комплекс.

— Що?

— Те, що я сказав. Вже укладено великий контракт на його виготовлення. Очевидно, це буде саме те, що треба для астероїдних рудників. Один старший робот і шість підлеглих йому суброботів. Як рука з пальцями.

— Він уже пройшов польові випробування? — стурбовано запитав Пауелл.

— Я чув, що чекають на вас, — усміхнувся Мюллер.

Пауелл стиснув кулаки.

— Ну їх к бісу! Нам треба відпочити.

— Ет! Вам дадуть відпустку. Тижнів на два, гадаю.

Готуючись до своїх обов’язків на станції, Мюллер натягував важкі космічні рукавиці. Його широкі брови зійшлися на переніссі.

— А як цей новий робот справляється? Хай краще працює, а то я не підпущу його й близько до приладів.

Пауелл відповів не зразу. Він окинув поглядом гордовитого пруссака., що стояв перед ним, — від коротко підстриженого волосся на вперто піднесеній голові до ступнів, розведених, ніби по команді “струнко”, — і раптом відчув, як хвиля чистої радості захлюпнула його.

— Робот чудовий, — повільно проказав він. — Не думаю, що матимеш клопіт з контрольними приладами.

Він посміхнувся і піднявся на корабель. А Мюллер мав залишитися тут на кілька тижнів…

Відпустка тривала довше, ніж два тижні, і Донован мусив це визнати. Вона тривала півроку із збереженням зарплатні. I це Донован мусив визнати. Але, як він невдоволено пояснював, це сталося випадково. Просто “Ю. С. Роботс” мала виловити всі недоробки у роботі-комплексі. А різних “бліх” назбиралося чимало. Принаймні з півдюжини їх залишилося до польових випробувань. Через те Донован з Пауеллом спокійно собі відпочивали, чекаючи, поки люди за креслярськими дошками і хлопці з логарифмічними лінійками скажуть: “Готово!”

I ось тепер вже виявилося, що не все готово. З розпашілим, як буряк, обличчям Донован повторив це вже з десяток разів.

— Ради бога, Грегу, будь реалістом. Навіщо дотримуватися букви інструкції, коли випробування зриваються? Час повикидати ці папірці й узятися до роботи.

— Я лише кажу, — правив своєї Пауелл, ніби він пояснював електроніку дитині, — що, згідно з інструкцією, ці роботи створені для того, щоб працювати в астероїдних копальнях без нагляду людини. Ми не повинні наглядати за ними.

— Все правильно. Але прислухаймось до логіки. — Він почав загинати свої тонкі волосаті пальці. — По-перше, ці нові роботи пройшли всі лабораторні випробування. По-друге, “Юнайтед Стейтс Роботс” гарантувала, що вони витримають випробування і на астероїді. По-третє, роботи не витримують випробувань. По-четверте, якщо вони не пройдуть польових випробувань, “Юнайтед Стейтс Роботс” втратить десять мільйонів грішми і приблизно на сотню мільйонів репутації. I, по-п’яте, якщо вони не витримають випробувань і ми не зможемо пояснити, чому так сталося, нам, очевидно, доведеться зворушливо попрощатися з нашою роботою.