Чтение онлайн

Вони пестили кожен сантиметр мого тіла. Я відчувала це. Погляд здавався дотиком. Мій літній сарафан раптом став вузьким і тиснув у грудях, в голові паморочилося. Я не могла не дивитися на його оголену шию, плечі, живіт. Мене охопило божевільне бажання доторкнутися до його тіла, просто перевірити, чи насправді шкіра така гладенька, як здається. Нахилившись до столу, я судомливо вхопила гроно винограду з тарілки, щоб хоч чимось зайняти свої неслухняні руки. Цієї миті Євген перехопив їх, від його дотику в мені запалав вогонь. Я знала, що він бачив іскри цього полум'я в моїх очах, проте мені було байдуже.

– Дозвольте допомогти вам. Виноград треба їсти просто з грона, тримаючи його ось так. – Він підніс кетяг до моїх губів. Я слухняно відкусила одну ягоду, яка одразу стала мені упоперек горла. Євген запобігливо запропонував ще вина. І знаєте що? Я випила. Мій внутрішній голос майже заходився в істериці, але я його ігнорувала.

– Жінка не повинна бути такою гарною. Це неправильно.

– Чому?

– Ви прекрасні, Марго. Хіба ви цього не знаєте? Ви зводите з розуму. Мені дуже складно себе контролювати.

Я всміхнулася:

– Це добре.

– Що добре?

– Що вам складно. Мені не подобається, коли чоловікам просто.

– А ви – незвичайна дівчина. Цікаво, скільки чоловіків уже заплуталося у ваших косах?

Я знизала плечима:

– Не знаю, ніколи не рахувала. Я просто вичісую їх кожен вечір. Гребінцем.

– Як жорстоко! І все ж таки, скільки?

Ну, давай, Марго, скажи йому правду, скажи, що він – перший.

– А ви як думаєте?

– Думаю, дуже багато.

– Чоловіків, як грошей, ніколи не буває дуже багато, Євгене.

Він засміявся:

– Ваші компліменти теж можуть бути солодкими, Марго. З гірким присмаком. Гірко-солодка жінка. Оце я називаю внутрішнім стилем. Вшануймо королеву! – Він узяв мої руки, підніс до губів і почав цілувати.

На наших руках – все наше тіло. Вмілий поцілунок руки, і жінка втрачає розум від пристрасти. На превеликий жаль, сьогодні це мистецтво занепадає. Чоловіки і не здогадуються, яку перевагу втрачають разом з ним.

Я танула. Його губи на моєму зап'ястку, язик провів вологу стежинку до центру долоні, знайшов мої пальці. Його рот дражнився, то цілуючи, то покусуючи чуттєві кінчики пальців, Євген то пестив, то злегка дряпав мої долоні. Мої руки жили своїм життям. Двоє білих метеликів у залізній кліті його пальців. Я відкинула голову, насолоджуючись незнайомим відчуттям вогню і холоду, влади і покори.

Мені було добре, проте… Щось було не так. Коли Євген спробував притягнути мене до себе, це відчуття стало ще сильнішим. Щось було неправильним, чогось бракувало. Він почав цілувати мою шию, але я пручалася, відштовхувала його руки, намагаючись вирватися з обіймів. Я хотіла сказати Євгенові, щоб він мене негайно відпустив, однак цієї ж миті він закрив мені рота поцілунком.

І все. Все. Це був кінець. Бажання зникло, залишився лише опір і панівна думка: «Геть! Геть звідси! Куди завгодно, аби подалі від нього». Ніжний дотик перейшов ту межу, за якою був приємним, став обтяжливим, болісним, насильним. Я прокинулася. Внутрішній вогонь перетворився на попіл, паніка – на байдужість і огиду. Раптом я наче відокремилася від свого тіла, з яким цей чоловік робив щось незрозуміле, щось, що мені зовсім не подобалося. Фізичний контакт не мав жодного емоційного забарвлення. Я відчувала його як низку наукових понять: вага, тиск, тертя.

Його руки пірнули під мій сарафан. Я дуже добре пам'ятаю ту ситуацію: жодної пристрасти, жодного хвилювання, жодного збудження. З почуттів – біль. Я знов дозволяю робити з собою те, що мені зовсім не подобається. Гнів. На моє відверте небажання не звертають уваги. Огида. Марго, припини це! Зроби щось, будь ласка! Доки ще не пізно!

Я холоднокровно розмірковувала:

«Є тіло, яке належить мені.

Є чоловік, який хоче це тіло.

Я хочу тіла цього чоловіка? – Ні.

До побачення, Євгене».

І – я вкусила його за язик. Той уже вважав себе повноправним володарем у моєму роті і був непоганою мішенню. Думаю, йому було боляче. Євген здивовано скрикнув від несподіваного болю і випустив мене. Я скористалася щасливою нагодою, підхопилася з місця і, розштовхуючи пари, які танцювали, побігла в коридор. «Побігла» – не зовсім влучне слово. Скоріше, пошвендяла, тому що мене хитало з боку в бік, ноги не слухалися, в голові паморочилося. Подумки дякуючи Богові за те, що я все ж таки йду, а не повзу, дісталася ванної кімнати. Євген намагався мене зупинити, щось говорив, проте я нічого не чула. Вирвавшись з його обіймів, я заповзла до ванни і швидко замкнула двері.

В голові пульсувала холодна лють, думки гули, як дроти високої напруги. Що я наробила? Напилася серед якоїсь потолочі, дозволила казна-кому себе торкатись (і ще й як торкатись!), повністю втратила контроль над ситуацією! Отаких дуреп, як я, найчастіше ґвалтують на п'яних вечірках. Я здригнулася. Що ж, мені ще поталанило, могло б бути й гірше. Проте я розуміла, що це ще не кінець. Доки я в чужій квартирі, доки я ледве керувала своїм тілом через те чортове вино, існувала можливість, що поцілунками не обмежиться. Залишивши самозвинувачення на потім, я всю свою увагу звернула на проблему номер один: мені конче треба було протверезіти.

Євген калатав у двері, і я розуміла, що довго вони не витримають.

Мене трясло, зуби цокотіли, перед очима танцювали жовті зірочки, але я знала: якщо я знепритомнію, про мене подбає Великий сірий вовк, справжній шанувальник жінок. Я відкрутила обидва крани. Нічого. Води не було. Ані холодної, ані гарячої. Я завмерла. Ідіотко, як ти могла про це забути? Розумієте, в нашому місті воду подають за графіком: з сьомої по дев'яту ранку, з шостої по восьму вечора. Було занадто пізно. Відчуваючи повну безпорадність, я повернулася до ванної і побачила відповідь на свої молитви. Мене охопила хвиля невимовного полегшення і тріумфу. Всі почуття загострилися, тіло дзвеніло, я відчувала збудження, якого не досягти жодними пестощами.