Чтение онлайн

— Ах! Подумайте краще про себе!

— А що буде, коли… — він завагався.

Вона відгадала його думки.

— До монастиря не піду. Вже багато років батьки кличуть мене до Швейцарії Охоче поїду і ще охочіше залишуся там.

Дійшли до хвіртки.

— Бажаю вам, щоб усе склалося якнайкраще, — промовив Шель.

— Я дам собі раду.

Журналіст мовчки кивнув головою і вийшов на вулицю. Ступивши кілька кроків, обернувся. Кароліна стояла, спершись руками на хвіртку. Жінка видавалася тендітною і низенькою.

Біля повороту Шель випростався і вдихнув на повні груди свіже повітря. Відчував, як з тіла поволі спадає напруження.

Ніч. 23 година 45 хвилин. Задушлива темрява огорнула будинки, вулиці й сади. Хмари, що повзли над містом, злилися в сіре, низьке склепіння. Час од часу схоплювався поривчастий вітер, гнув верхівки дерев і жалібно завивав у вітах. В хвилини, коли він завмирав, наставала моторошна тиша.

Шель нерухомо стояв біля вікна. Замислено дивився в темінь садів, прислухався до шурхоту сонного міста. Десь заскреготіли гальма. На околиці міста монотонно гавкав собака.

Північ. Металічний дзвін годинника застугонів, немовби вихоплювався з-під землі. Глухі удари вібрували в повітрі й пливли вдалину. Крізь шпарину між хмарами на мить продерся блідий місяць. Тіні від кущів і тинів вимальовувалися на землі гострими мертвими контурами. Потім знову темрява.

Журналіст знав, що цієї ночі йому не можна склепити ока. Він ждав — пильний, вразливий до кожного шелесту й шурхоту.

20 хвилин на першу. Вітер виводив свою жалібну пісню. В далекому будиночку жовтим світлом заясніло вікно. Гавкіт собаки змінився протяглим, лякливим виттям. Загурчав мотор автомобіля. В нічній тиші цей звук розлігся надзвичайно виразно. Морок тривожив, лякав непевністю. Виття собаки дратувало.

Шель вийняв з кишені зім'яту пачку сигарет. Запалюючи сірника, глянув на годинник. Минала перша. Дим сигарети віддавав терпкою гіркотою. Десь дуже далеко застукотіли на рейках колеса нагонів. Звук цей розбудив у журналіста легку ностальгію.

Раптом гучно задзеленчав телефон. Дзвенів настирливо, ніби закликав, наполягав. Хтось голосно й круто вилаявся. Внизу хтось швидко зачалапав. Шель прочинив двері і став на порозі. В коридорі було темно.

— Хто?.. Ах, це ви! Нічого, нічого… Так… Десь близько десятої… Ні, мабуть, не виходив… Звичайно. До завтра! — Фрау Гекль повісила трубку і пішла, бурмочучи щось собі під ніс.

Шель почув, як вона зачиняє двері. Повернувся в кімнату. Догадався, що говорили про нього. Догадувався також про значення пізнього дзвінка.

10 хвилин на другу. Надворі гнітюча тиша. Тільки приглушене цокання годинника і рівномірний пульс ритмічно відлічували час. Тьмяне жовте світло у вікні далекого будинку, яке приваблювало погляд журналіста, згасло. Шель відчув себе навдивовижу забутим і самотнім.

12 хвилин на другу. На сходах почулося тихе шарудіння, і Шель здригнувся. Завмер, прислухаючись. Вітер завивав боязко, ніби ридав. Виразно рипнула дошка східців — грізний, сповнений тривоги звук. Журналіст жбурнув цигарку за вікно. Саме так, мабуть, почував себе Леон, коли ждав замкнений у цій похмурій кімнаті, беззахисний і переляканий.

На сходах запала тиша. Шель знав, що це фальшивий спокій. В уяві бачив схилену вперед голову невідомого, його пальці, що стискали поручні, і ноги, що обережно намацували кожну сходинку.

Шель швидко підійшов до ліжка, спритно розкидав постіль, поклавши одну подушку під ковдру. Шурхіт за вікном стих, вітер вщух, собака перестав вити; здавалося, що вся природа завмерла в чеканні. І тоді знову ледь чутно заскрипіли сходи: невідомий підіймався обережно, намагаючись уникнути будь-якого шуму.

Журналіст навшпиньках підбіг до дверей, став збоку і притулився до стіни. Невідомий зупинився. Секунди, що минали, видавалися століттями.

Раптом клямка тихенько зашаруділа, металева ручка почала помалу повертатися. Шель затамував подих і стис кулаки.

Двері відчинилися, майже притиснутий журналіста до стіни. Хтось темний крадькома перебіг кімнату, спинився перед ліжком і, секунду повагавшись, уп'явся лівою рукою в те місце, де мало бути горло сплячого. Права рука описала в повітрі півколо і раптом спинилася. Невідомий зробив кілька квапливих рухів, мовби шукаючи свою жертву, але збагнув, що його обдурили, і відскочив на середину кімнати.

Шель двома стрибками подолав відстань, яка їх відділяла, схопив нападника ззаду за горло і стиснув пальці.

Від несподіваного нападу невідомий спочатку розгубився, а потім спробував звільнитися. Та відчувши, що це йому не вдається, рвучко нахилився вперед, потягнувши журналіста за собою. Одразу ж випростався і, відхилившись, ударив його головою в підборіддя. Шель відчув солоний смак крові. Використовуючи хвилинне замішання журналіста, невідомий мов змія вислизнув з його рук. Од сильного удару в живіт Шель мало не зомлів. Застогнав і зігнувся. Непроханий гість стиснув йому горло. Перемагаючи біль, журналіст схопив суперника за великий палець, крутнувши його вниз. Невідомий випустив його. Важко дихаючи, журналіст намагався опанувати себе. Очі звикли до темряви, і він помітив, як суперник шукає щось на підлозі, мацаючи перед себе руками. Шель стрибнув уперед і вдарив нападника кулаком у скроню. Той зойкнув, упав на коліно, але зразу ж підхопився, вигнувшись мов кіт. Кілька секунд вони, важко дихаючи, стояли один проти одного.

Світло місяця на мить осяяло кімнату, і Шель упізнав шофера таксі. Саме в цю мить він згадав прийом, якого навчив його поручик командосів. Ступив нерішуче трохи вперед. Нойбергер кинувся на нього. Шель ухилився від удару. Коли ж опинився перед німцем, підняв коліно. Нойбергер зігнувся, як складаний ніж. Це був зручний момент, і журналіст ударив ворога ребром долоні по потилиці. Командоси називали цей прийом «убивання кролика»; такий удар міг бути смертельним. Важко застогнавши, німець повалився на підлогу.