Чтение онлайн

– Та Нхаз з тими недоборами й митами. Все терпимо, коли б не хн хабарництво трекляте!

Тут мен принесли здоровезний кухоль пива та смажену ковбасу. Пахло все непогано, та з виду було нчого. Проте варто було спробувати того пива, щоб зрозумти - рдксна кислятина.

Не встиг я зробити й ковток, як зрозумв, що мене помтив рудий хлопчина. Вн ляснув свого товариша по плечу голосно прокричав:

– О-о-о! Глянь-ка, щйо одного нлйогкая зансла!

А Нхаз би тебе забрав! От падлюча пика, помтив таки!

Схилившись один до одного, компаня рудого нахаби довго щось обговорювала, при тому нод голосно регочучи. Я зробив вигляд, наче х не помтив та взявся за ковбасу. Пару разв укусив - не сподобалось. Занадто багато жил... Та з прянощами перебрали.

Смх став голосншим. Я крам ока помтив, що з-за столу встало четверо чоловкв разом з рудим забякою. Побрязкуючи зброю, вони попрямували до мене.

Всякй людин, в тому числ навть бандиту, для того щоб зробити що-небудь мерзенне, потрбний привд. Хоч формальний. Така вже природа людей: м завжди необхдно виправдання власних дй. Ударив когось, наприклад, то всм кажеш наче захищався. Ну в такому ж дус.

Ось зараз ця четврка вдразу в бйку не ползе. Я в тому впевнений. Спочатку почнуть задиратися, а вже потм скористуються нагодою.

Отже, бйки, мабуть, не уникнути... Слухай, Боре, а от цкава рч: щоб зараз сказала Баришева? Невже все також натякала, наче це я запланував бйку?
– вд подбно думки ледь не розреготався.

Чоловки наблизились, стали навколо мене. Дво розташувалися з бокв, третй - за спиною. А попереду, звичайно ж, рудий десятник.

– Ну, здарова!
– бадьоро вигукнув вн. Здаться хлопчак прийняв неабияку дозу горлки. Вдразу хоробрсть в дуп заграла. - Помнш мня?

Якщо я якимось чином викручусь, не дам приводу, то ця зграя випивох не зможе вдкрито напасти в трактир. А швидше за все пдстереже мене в темному провулочку, де не буде свдкв хнм падлючим справам. Мабуть, все ж лпше мен бити м пики на людях... бо хтозна, як воно потм повернеться.

Я вдпив пива (врнше т кислятини, що звалося пивом), при тому вдаючи наче слухаю потшну псеньку мсцевого грошового музики.

– Ей! Я к тб обращаюсь!
– стукнув рудий по столу. Вн хотв надати свому голосу мужност, а замсть того навть пискнув в кнц фрази.

Зараз я знову зроблю вигляд, буцмто його не чую... гнорую... Вн схопить мене за грудки, тим самим вже на крок виявиться ближче до сво мети, тобто - набити мен пику. Неповага це реальний привд для сутички. А якщо додати сперечання, то шансв отримати стусанв буде бльше.

– До мене? То ж я чую, хтось пищить... думав миша пробгла, - кинув хлопцю.

– Помнш мня?

– А повинен?

– Дурачка валяш?.. Ну-ну! Уж забил, как мясо оленй крал?
– рудий поставив руки в боки.

Отже, вн ма намр мене звинуватити. Судячи з усього, я повинен "закипти".

– У кого?
– спокйно питаю у хлопця.

– Что "у кого"? Ти у нас мясо воровал!

– Де це "у нас"?
– вдповдаю питанням майже йому в тон, але спокйно, наче нчого не трапилось.

– Бляяя! На остров!

– Чиму остров? Твому, чи якому?

– Н строй тут дурачка!

– Та я серйозно не можу зрозумти, у кого де я мг вкрасти м'ясо... Це по-перше. А по-друге, звдки в тебе власний острв? Ти що, типу Айденус? Великий Маг?

Я вдпив пива, периферйним зором вдзначаючи д пдручних рудого десятника. Вони все ще чекали наказу, чи якогось знаку, щоб кинутися на мене. А навкруги, дивлюсь, вже мсцев босяки та голодранц почали збиратися. Очкують на виставу.

Рудий, замсть того, щоб лаятися, чомусь почав пояснювати, при тому довол довго й плутано, що я неправий. Вн так намагався довести власну точку зору, що аж розчервонвся. А я все попивав смердючу кислятину та продовжував робити вигляд, наче слухаю музику.

– Ей!
– хлопчина смикнув мене за плече.
– Я с км тут говорю? Ти шо ж, мня н уважаш?

О! Почалось! Нарешт хоч щось народив. Тепер треба очкувати на...

Не встиг я додумати, як дво чоловкв, що стояли з флангв, схопили мо руки щосили притиснули х до столу. Третй, який ховався за спиною, налг на плеч, не даючи мен можливост пднятися.

Оце я проавив початок бйки... Зараз рудий мен нс розквасить. Юшкою заллюся, це як пити дати!

Я не чинив опору , по-мому, це змусило нападникв трохи занервувати. Зробивши вигляд, що тиск на плеч змушу мене опускатися до столу, я нахилив голову потягнув чоловка позаду себе вниз. Вн пддався та налг сильнше. Рудий тепер не мг вдарити по обличчю, бо заважав стл, його напарник, який тримав мене за руку.

– А ну-ка, поднмт етого засранца!
– бадьоро прокричав хлопець, при тому закачуючи рукав на правиц.

Я вперся ногами вскочив, одночасно вдкинувши голову назад. Потилиця глухо луснула у щось м'яке. Пролунав хрускт та майже жноче: "Ай-й-й!" Здаться вмазав по носу... Я знову рзко нахилився також рзко вскочив, вдкидаючи голову назад. Цього разу удар вийшов потужншим чолов'яга, голосно лаючись, зскочив з мох плечей. Боковим зором я помтив його ногу з ус сили в'хав в колно. Жалти не став: зламаю так зламаю!

Ох вн заверещав! Наче свиня перед смертю.

Це вдволкло нших нападникв. Я скористався хньою розгубленстю та врзав по колну тому, що був праворуч. Вн зойкнув, звалився на дерев'яну пдлогу... Отже, мй правий кулак звльнився.... Вн з смачним плямкаючим звуком влетв в нс чолов'яз, що стояв лворуч.

Пд ним щось примно хруснуло. Це, здаться, передн зуби...

Я схопив свй кухоль та жбурнув в обличчя рудому. Вн влетв йому в лву брову вдразу розколовся на дв частини. Хлопець рухнув, наче мшок. Стрибок, я опинився бля тла та жорстким ударом п'яти зламав йому ключицю.

У трактир повисла така тиша, що було навть чутно, як бля вконець дзижчать мухи. Народ розступився тут мен назустрч вийшли ще тро чоловкв, товариш оцих стогнучих нападникв.

– Непогано, - сказав один з них. Чорна борода, коротке волосся, кривий нс. Мабуть, переламаний у давнх бйках.
– Непогано... Я ж казав, що вн не отой темноводнський лопух... Було вдразу помтно.