Дві Вежі
Шрифт:
Незабаром Сем зрозумів, що наздоганяє Шаграта з Горбагом: попереду почулися вже знайомі голоси.
— Так я і зроблю, — сказав Шаграт сердито. — Закину його на самий дах.
— Навіщо? У тебе в підвалах замки поламані?
— Я повинен його стерегти, кажу тобі, - огризнувся Шаграт. — Це коштовний бранець. Я не довіряю ані своїм хлопцям, ані твоїм, та й тобі теж — дуже ти ласий до забав! Я його засаджу в таке місце, куди тобі не дістати. На даху — там надійніше!
— Ач, мерзотники! — пробурмотів Сем. — Забуваєте, добродії, про великого героя, про ельфа, що блукає поблизу!
З цими словами він завернув за останній ріг і переконався, що хитрощі лабіринту чи тонкість слуху підвели його: орки були ще далеко — чорні постаті в червонуватому світлі смолоскипів. Коридор йшов тут прямо і вгору, до двостулкової брами. Орки, котрі несли бранця, вже увійшли; під грубий спів та дзенькіт гонгів Горбаг і Шаграт теж переступили поріг.
Сем заволав, замахав Жалом, але слабкий його голос потонув у іншому шумі. Ніхто не помітив його. Ворота з брязкотом зачинилися: бумм! Заскреготіли залізні петлі. Сем з розмаху кинувся на окуті залізом стулки і впав, мов підкошений. Він лежав непритомний під ворітьми вежі орків, один, у темряві. Залізо і камінь відняли в нього Фродо — беззбройного і безпорадного бранця прислужників Ворога.