Чтение онлайн

З того, як стривожився голова Ради Чотирьох, Фай Родіс зрозуміла, що сигнал сповіщає про щось дуже важливе. Вона підвелась, але володар, який у цей час дивився в апарат, схований від Родіс різьбленою дерев’яною стінкою, владно показав їй на крісло…

— Вас викликає ваш корабель. До Ян-Ях наближається зореліт. Земний?

— О ні! — вигукнула Родіс так упевнено, що володар глянув на неї з підозрою. — Я його скоро не чекаю, — додала вона, зрозумівши його думки.

— А ви можете зв’язатися з цим новим прибульцем?

— Звичайно, якщо їхня планета входить у Велике Кільце.

— Я хочу бути присутнім!

Родіс досить добре знала звичаї Торманса. Володаря не можна запрошувати ні до себе, ні в яке інше місце. До нього з’являються тільки за його викликом.

Примчав Вір Норін з двома СДФ. У зеленій кімнаті, яка повсякчас вражала тормансіан реальністю, виникла кабіна «Темного Полум’я» із зорельотниками, що зібралися по тривозі. Олла Дез маніпулювала селектором хвиль. Корабель наближався, але кого сигнали були поза спектром Великого Кільця. Ось Олла Дез потягла на себе чорний важіль у верхній частині пульта й одночасно натиснула ногою червону педаль, вмикаючи машини обчислення і пам’яті, щоб вирахувати незвичний спектр передачі.

Кабіна сповнилася протяжним дзвоном ненастроєної основної хвилі. На великому екрані у кабіні зорельота замиготіли, шикуючись і розсипаючись, клапті зображень. Чойо Чагас стулив повіки, боячись нападу запаморочення. Миготіння уповільнилось, частини роздробленої картини застрягали в екрані, ніби спіймані у тенета. Врешті з цих частин склалося марево якогось незвичайного корабля. Він мав чотири площини з кількох шарів величезних труб, які перехрещувалися на гігантському поздовжньому циліндрі, ніби чотири музичних органи, з’єднаних у косий хрест. У трубах пульсувало бліде полум’я, яке кільцем охоплювало всю споруду.

Зображення зорельота збільшилося, поглинуло весь екран, розчинилось у ньому. Лишився тільки серпоподібний виступ поздовжнього циліндра на тлі чорної космічної безодні. З напівсферичної лунки вилітали і мчали вперед схожі на вісімки знаки, які світилися зсередини. Вони чергувались у вертикальному й горизонтальному орієнтуванні, бігли то окремими групами, то безперервним ланцюгом. Видіння тривало не довше хвилини й змінилося картиною внутрішнього приміщення корабля. Три площини перетиналися під різними кутами — чужа архітектура ледь розпізнавалася під різними кутами у ракурсі передавача.

Увагу привернули шість нерухомих постатей, що потонули в глибоких сидіннях перед похилою, у формі трикутника, стіною, що блимала, мов чорне дзеркало. Сріблясто-лілове тьмяне світло перебігало змієподібними потоками по навскісних площинах стелі. Приміщення то занурювалось у сутінки, то спалахувало сліпучим вогнем, без тіней і напівтонів. Пульсація освітлення заважала розгледіти подробиці.

Усі шість постатей непорушно сиділи по-людськи, вдягнені у щось схоже на темні плащі із загостреними каптурами, які приховували обличчя таємничих істот.

Земляни не могли визначити розміри корабля. На екрані не з’являлося нічого, що було б бодай трохи знайоме космічному досвіду Великого Кільця.

Поодинокі спалахи світла, застиглі темні постаті, дивно надломлені й перехняблені кріплення корпусу — все діяло гнітюче. Незрозуміла сила ішла з глибин всесвіту. Очевидно, корабель наближався. Невпинно наростав вібруючий стогін, схожий на звук металу, що рветься. Цей звук, який то згасав, то відроджувався з новою силою від кожного світлового спалаху, примушував людину здригатися з незбагненною відразою.

Уся тремтячи — вона не змогла б передати, що відчуває в ці хвилини — Олла Дез притишила звуковий фон й увімкнула передавач «Темного Полум’я». За декілька секунд машини визначили ціль і скерували до неї промінь, який повторював відомий усій Галактиці поклик Великого Кільця.

Нічого не змінилося в передачі з невідомого зорельота. Так само миготіли сріблясті спалахи, так само нерухомо й похмуро сиділи постаті в темних каптурах.

Олла Дез підсилювала поклик на тій же хвилі, якою користувався чужий зореліт. Стовпчик синього вогню — покажчик потужності каскаду — піднявся до кінця трубки. Олла Дез відкрила звуковий канал й одразу зменшила його до мінімуму — цей скорботний стогін неможливо було слухати.

«Темне Полум’я» кликав, переходячи на різні коди. Протяжний звук помалу слабшав. Стало ясно, що чужий зореліт віддаляється, не звертаючи уваги на сигнали. Деякий час на екрані бовванів чотириреберний контур корабля, але й він розчинився в космічному мороці.

З веселим сюрчанням у ряду індексів головного локатора побіг лацюжок цифр.

— Курс 336-11 за північним лімбом Галактики, рівень четвертий, швидкість 0,88, — повідомив Дів Сімбел.

— Йде впоперек Галактики, приблизно від Волосся Вероніки, вище рівня головних згущень, — сказав Гріф Ріфт.

— Дивно, що рухається у звичному просторі. Його швидкість невелика. На весь шлях йому знадобиться понад сто тисяч земних років, — голосно відгукнувся з палацу володаря Вір Норін.

Від несподіванки Чойо Чагас і кілька присутніх сановників рвучко обернулись у його бік.

— А чи живі ті, що на кораблі? — Мента Кор запитала про те, що мучило всіх зорелітників.

— І зореліт ітиме невпинно? — запитав Чойо Чагас, звертаючись до Фай Родіс.

За неї відповіла Мента Кор:

— Поки не вичерпається запас енергії для автоматів, які виправляють курс, зореліт невразливий. Але й потому, в розрідженій зоні четвертого рівня, шанси на зустріч із скупченням матерії настільки незначні, що він промчить усю Галактику й летітиме ще не один мільйон років.

— Мільйон років, — повільно мовив Чойо Чагас і, спохопившись, насупився.

— Хіба заведено на Землі відповідати, коли не питають? — грізно промовив він, дивлячись тільки на Родіс. — Та ще в присутності старших?

— Заведено, — відказала Родіс. — Коли розмовляють декілька чоловік, відповідає той, хто раніше сформулював відповідь. Старшинство не береться до уваги. Я маю на увазі вік.

— А звання теж не береться до уваги?

— В обговоренні питання — ні.

— Анархісти! — буркнув Чойо Чагас, підводячись.