Чтение онлайн

За своїм звичаєм, Фай Родіс поклала пальці на руку інженера, встановлюючи тілесний контакт, який допомагав відчувати людину, далеку за своїми поглядами й близьку у своїх прагненнях.

Таель дивився задумливо й сумно. Відчуття космічної безодні, що немовби розверзлася позаду Родіс, підступило, як це траплялося вже не раз, знову, і тормансіанин здригнувся.

Родіс міцніше натиснула на його руку, тихо запитала:

— Будьте відверті зі мною, Таель. Чим погрожують вам, що стоїть за плечима у вас і, очевидно, у кожного мешканця Ян-Ях?

— Залежить від провинності. Якщо я порушу зобов’язання доносити, то мене чекає вигнання. Доведеться їхати кудись у далеке місто, бо в столиці не буде для мене роботи.

— А коли з’ясується, що ви скористалися спілкуванням з нами, щоб передавати своїм друзям нашу інформацію?

— Звинуватять у державній зраді. Заарештують, катуватимуть, щоб виказав співучасників. Тих катуватимуть у свою чергу, вони викажуть решту і ще кількасот непричетних, просто щоб позбутися жахливих мук. Потім усіх знищать.

Родіс здригнулася, хоча все це їй було відоме. Але тепер перед нею розгорталася не історія, не переживання стародавніх людей Землі, які потонули в тисячоліттях. Саме життя Торманса в особі інженера Таеля дивилось на неї лагідно й сумно. У цьому спокої було більше трагедії, ніж у розпачливому крику. І екранована кімната, в якій тихо гув СДФ, видавалася Родіс трухлявим плотиком у ворожому океані, де берег в усі боки однаково; далекий і недосяжний.

— Я їх не боюся, — мовив Таель, — і не тому, що певен своєї сили. Ніхто не може встояти. Те, що розповідається в легендах про непохитних людей, — або брехня, або свідоцтво недостатнього уміння катів. Є люди найвищого героїзму, але, коли їх досить довго і досить сильно катувати, вони також зламаються, перетворяться з людини у забиту, напівмертву тварину, яка у напівсні виконуватиме накази.

— На що ж ви сподіваєтесь?

— На свою слабість. Кати спершу нищать людину фізично. Другий ступінь — психічне нівечення. Я загину на першому ступені, і їм нема на що сподіватись!

Фай Родіс випросталась, зітхнувши. Тормансіанин не міг відвести очей від її високо піднятих грудей. Непристойно і соромно за мораллю Ян-Ях, проте жінка Землі сприйняла погляд інженера як природну данину потягові чоловіка.

Фай Родіс була певна, що природа, незважаючи на невблаганну жорстокість процесу еволюції, усе ж виявляється більш гуманною, ніж людина. Людина, яка винайшла тонкі знаряддя, що глибоко проникають досередини — стріли, списи, кулі, — різко збільшила інферно мук на Землі, відкинувши бойову тактику хижого звіра, основану на шоку від першого удару, розриві великих судин і безболісній смерті від втрати крові. Жертви людини почали гинути у жахливих стражданнях від глибоких внутрішніх запалень. А коли психічно неповноцінні дійшли до садизму, вона створили пекельну техніку катувань, яку одразу ж було використано з метою політичною і військовою.

І ось діти Землі повернулися в подібний світ, давно стертий з лиця їхньої планети!

Фай Родіс провела рукою по чуприні інженера.

— Слухайте, Таель! Інформуйте їх далі, ви знаєте, що в нас немає секретів. Ми візьмемо вас до «Темного Полум’я», вилікуємо, зміцнимо психічно й фізично. Ви навчитеся керувати своїм тілом, почуттями, підкоряти собі людей, якщо це знадобиться для вашої справи. І ви повернетеся сюди іншою людиною. На все це піде всього два-три місяці!

Тормансіанин підвівся з дивана, рішуче труснув головою.

— Ні, Родіс, — він вимовив земне ім’я незвично для різкої мови Торманса — співуче й ніжно, — я не зможу бути ідеально здоровим серед хворобливих людей своєї планети. Не зможу, бо знаю, як багато часу й сил потрібно витрачати на себе, щоб триматися на цьому рівні. Я ж не отримав ідеального тіла у спадщину від предків. Саме лише наближення до вашої сили вимагатиме стільки часу й уваги до себе, що мене не стане на важливіше: доброту, любов, співчуття й турботу про інших, у чому я бачу свій обов’язок. Замало любові й добра в нашому світі! Замало людей обдарованих, котрі не розтринькали свої душевні сили на дрібниці на зразок кар’єри — життя, багатого матеріального, чи влади. Я народився слабим, але з любов’ю до людей, і не маю права зійти з цього шляху. Дякую вам, Родіс!

Родіс помовчала, вглядаючись в інженера, потім її «зоряні» очі згасли, приховані опущеними віями.

— Гаразд, Таель! Спонукання ваші прекрасні. Ви по-справжньому сильна людина. Майбутнє планети в руках таких, як ви. Але прийміть від мене лише один подарунок. Він позбавить вас страху перед можливими катуваннями і виведе з-під влади катів. Якщо вважатимете за потрібне, то передасте його іншим…

Вона знову глянула на інженера: чи розуміє?

— Так, ви правильно здогадались. Я навчу вас умінню одразу померти в будь-яку мить, за власним бажанням, не користуючись нічим, окрім внутрішніх сил організму. Споконвіку всі тирани над усе ненавиділи людей, які самовільно вислизали з-під їхньої влади над життям і смертю. Право розпоряджатися життям і смертю стало невід’ємним правом володаря. І люди повірили в цей фетишизм, підтримуваний християнською церквою. За тисячоліття цивілізацій, що проминули на Землі, вони не вигадали нічого, окрім болісних способів самовбивства, доступних і звірові. Лише мудреці Індії рано зрозуміли, що, зробивши людину володарем власної смерті, вони звільняють її від страху перед життям… — Родіс подумала й запитала: — Але, можливо, з вашим обов’язком «ранньої смерті» все це не так істотно, як у давнину на Землі?

— Дуже важливо! — вигукнув Таель. — «Лагідна смерть» теж цілком в руках олігархії, і без дозволу ніхто не увійде до її палацу. А для нас, освічених довгожителів, залежність життя і смерті від володарів абсолютна.

— Знайдіть час, — рішуче мовила Родіс, — з вашою психічною натренованістю вам знадобиться декілька занять.

— Так багато!

— Це неможливо засвоїти без досвідченого вчителя. Треба знати, як зупинити серце у будь-який бажаний момент. Тільки-но звичайна людина Ян-Ях почне гальмувати своє серце, як мозок, не отримуючи потрібного щосекундно кисню і живлення, відразу підштовхне його. Тому для гальмування серця необхідно приспати мозок, але тоді втрачається самоконтроль і «урок» закінчиться смертю. Моє завдання — навчити вас не втрачати самоконтролю до останнього кроку з життя.

— Я дуже, дуже вдячний вам! — радісно вигукнув Таель.

Сміливо схопивши обидві руки Родіс, він вкрив їх поцілунками.

Вона вивільнила руки і, підвівши голову до інженера, сама поцілувала Таеля.

— Ніколи б не могла подумати, що віддам закоханій у мене людині вміння вмирати. Яке безмежно дивне й сумне життя у владі інферно!..

Помітивши, що Таель здивовано глянув на неї, вона додала:

— В одній із стародавніх легенд Землі розповідається про богиню смутку, яка втішала смертних отруєним вином.

— Я пам’ятаю цю легенду і тепер знаю, що вона прийшла від наших спільних предків! Тільки в нашій легенді вино приготували із лоз, які виростали на могилі кохання. У вас теж?

— У нас теж.

— І це так, богине смутку! До завтра? Гаразд?

Інженер Таель сам вимкнув екранування і, не обернувшись, вийшов, обережно причинивши важкі високі двері.

Фай Родіс лягла на дивані, поклавши підборіддя на схрещені руки. Нею заволоділи думки про її подвійну роль на планеті Ян-Ях.

Розумний володар, зробивши її негласною полонянкою свого палацу, ізолював од людей Ян-Ях. Водночас мимоволі дав їй можливість збагнути саму суть влади над планетою, вивчити олігархічну систему, зрозуміти яку людині вищого, комуністичного суспільства було б надзвичайно важко. Олігархічна структура, здавалось, була гранично простою і практикувалася з давніх-давен на Землі, набираючи різноманітних форм — від тиранічних диктатур в Ассірії, Римі, Монголії, Середній Азії до найреакційніших видів націоналізму на капіталістичному Заході, які неминуче вели до фашизму.