Чтение онлайн

вбитого посла Айзена дещо цікаве…

право на допит. Але про перстень — ані пари з вуст!

120

121

— Сподіваюсь, ви не кинули цей перстень на своє

— Ваші повноваження мені зрозумілі, — сказала

ліжко без нагляду? — уїдливо зауважив Олексій.

вона, — але за яким правом нас тут тримають? По-

Муся почервоніла, згадавши, який безлад звикла

переджаю: це скандал!

залишати в місцях свого перебування.

Муся поглянула за перегородку: чи не бачать їх

— Звісно, ні! Він у мене в саквояжі! — образилась

дві інші «заарештовані» за її наводкою нещасні па-

вона.

ні в очікуванні на свою чергу, — і виклала на стіл пе-

— Еге, — засміявся Крапка. — Я туди, вибачте, за-

ред очима княжни перстень.

зирнув, перебуваючи під вашим арештом. У ньому

Він яскраво зблиснув, ніби давно очікував на та-

чорт ногу зламає!

ку можливість — довести, хто тут головний.

— Чорт не зламає! Хіба що ви зламали свій ціка-

— Ваш? — запитала Муся. — Здається, в перший

вий ніс!

вечір він привернув до себе неабияку увагу. Рідкіс-

— Майже, — згодився Крапка. — А що там у вас?

на річ…

Якийсь набір юного маніяка: обценьки, скальпелі,

А далі Муся уявила себе героїнею улюблених де-

пензлики, склянки…

тективів свого кумира.

— Це знаряддя для слідчих дій! — обурилася Му-

Вона знала, що за текстом улюблених романів

ся. — Усе за Шерлом!

так і мусить бути: чарівна жінка, що сиділа навпро-

— Он воно як… — промовив Олексій. — Ваш улюб-

ти, відкинула пахітоску і затулила своє прекрасне

лений писайло доктор Шерл може вами пишатися!

обличчя руками.

— А Шерла попрошу не чіпати, вельмишанов-

«…Речовий доказ варто пред’являти несподіва-

ний! — спалахнула гнівом Муся. — Ви його мізинця

но, — пронеслись в її голові рядки кумира. — У кра-

не варті!

щому випадку фігурант відреагує миттєво, але якщо

На тому і розійшлися.

цього не сталося — зверніть увагу бодай на кінчики

Сперечатися з Мусею Крапка не бачив сенсу…

його вій».

Княжна нарешті відсторонила тонкі персти від

* * *

лиця — кінчики її вій були вологими.

…Княжна Анастасія Вілінська непевним рухом з тре-

— Це так… принизливо… — прошепотіла пані

тьої спроби вставила пахітоску в довгий бамбуковий

Вілінська. — Це таємниця, про яку в світському то-

мундштук.

варистві не знає ніхто! Крім… — вона кивну-

Олексій підніс сірник.

ла вбік перегородки, де сиділа її служниця Ольга, Княжна пихнула вишневим димом йому в облич-

і додала з жахом: — Але я його не вбивала, прися-

чя і занурилась в читання поданого їй посвідчення.

гаюся…

Випустивши ще одне кубельце диму, повернула

Муся підсіла ближче і поглянула на жінку співчут-

аркуш.

ливими очима:

122

123

— Щоби ми змогли допомогти, вам доведеться по-

ся з газет, що він у числі пасажирів… Це був шанс

ділитися цією таємницею з нами.

з’ясувати стосунки…

Анастасія стурбовано поглянула вбік Олексія.

— Це зрозуміло? — запитала Муся в Олексія.

— Це моя помічниця! — поквапився запевнити

Той ствердно кивнув, Муся кивнула княжні, і та по-

той, і Муся спалахнула від гордості.

вела далі:

Анастасія дістала з рукава крихітний білий носови-

— …Так! Я заходила до нього увечері! Вимагала

чок і, час від часу прикладаючи його до очей, уривча-

лише одного: аби він узаконив сина! Самі розуміє-

сто провадила:

те — моє становище в світі зобов’язує… Він… Він… —

— …Два роки тому ми приїхали до Парижа, аби об-

княжна схлипнула, знову прикрила обличчя руками

вінчатися… Напередодні він подарував мені цей пер-

і здушено вигукнула: — Він висловив сумнів щодо

стень… Митіньці тоді вже піврочку було… А на ранок

свого батьківства! Негідник!

він щез…

Її прекрасні очі гнівно зблиснули.

Олексій незрозуміло затряс головою:

— Тоді я кинула перстень йому в обличчя і пішла

— Стривайте! Хто щез? Хто куди і до кого при-

геть! Але я не вбивала…

їхав?

Вона розридалася, повторюючи:

Муся гнівно зиркнула на нього, мовляв, от дурні чо-

— Це так… так принизливо, так жахливо… Я цьо-

ловіки — нічого не можуть зрозуміти, і переклала

го не витримаю!

Крапці почуте:

Муся співчутливо захитала головою, ледь не кида-

— Її світлість каже про те, що у неї з паном по-

ючись обіймати нещасну.

слом Вільгельмом фон Айзеном був… було… кохан-

Олексій звів очі до стелі: о загадкова жіноча душа!

ня. Від якого у її світлості народилася дитина — хлоп-

Ще пару годин тому одна запроторила іншу під

чик Митя. Роман… тобто кохання, мало завершитись