Чтение онлайн

— Я випадково зустрівся з цим велетнем. Розмовляти з ним не міг, бо він — німий.

— Це прекрасно — бути німим. Це чудова властивість для вартового.

Фудзіта постукав, і служитель відчинив двері лабораторії.

З цього дня почалася Володина «служба». Лабораторія містилась у великій залі, де під доглядом професора Аюгави працювали два десятки асистентів. Безліч скляних трубок, колб і реторт із загнутими шийками дивилося з полиць. За склом шаф стояли сулії з короткими виразними етикетками: «Тайхен абунайдес!» [8] . Багато апаратів і приладів для дослідів розташувалося на довгих білих столах.

Володя подавав професорові Аюгаві під час роботи слоїки і пробірки, невеличкі балони з плетивом гумових трубок, розтирав у кам'яних ступках речовини, потрібні для дослідів.

Боляче щеміло серце, але Володя добре навчився володіти собою, й ніхто не помічав його стану.

«Ось тільки губа… тремтить, проклята…»

Минуло кілька днів. Щовечора Володя заходив до Аюгави й стелив йому постіль, змітав пил з книжок, завішував шторами вікна.

Зморшкуватий, як печене яблуко, дідуган-професор, зібгавшись у кутку крісла, закутавшись у дотеро і мерзлякувато зіщулившись, часто починав з Володею довгі розмови. Від нього юнак довідався, що лабораторія має вісім зал, що, крім Аюгави, в інших приміщеннях працює ще шість учених професорів-хіміків.

— Нам потрібні нові гази, яких би не мала жодна держава, — говорив дідуган. — Спасіння людства е священна місія імператорської Японії. Цього можна досягти, завоювавши всесвіт і встановивши скрізь соціалізм.

— Соціалізм? — вихопилось у Володі.

— Соціалізм, юначе.

— Ви — соціаліст, пане професор?

— Соціаліст, юначе. Я за соціалізм у всьому світі під керівництвом імператора. Так, так, я за те, щоб наш тенно [9] завжди їздив у машинах, фарбованих у червоний колір соціалізму!

Володя ледве стримував себе, щоб не прохопитися якимсь глузливим словом. Усмішка заграла на його губах, і Аюгава помітив це.

— Ти не віриш у перемогу імператорського соціалізму? — спитав він. — Для того щоб завоювати всесвіт, ми повинні спочатку підкорити Китай. Коли ми це зробимо, всі інші азіатські країни і країни південних морів будуть нас боятись і капітулюють перед нами. Всесвіт тоді зрозуміє, — що Східна Азія — наша. А маючи в своєму розпорядженні всі ресурси Китаю, ми почнемо завойовувати Індію, Малу Азію, Центральну Азію і навіть Європу. Так сказав Танака [10] . І ми виконаємо цей план, коли матимемо безліч гармат і бомб, а головне — газів…

Зморшкувате баб'яче обличчя дідугана почервоніло від хвилювання, очі заблищали під скельцями окулярів.

— Газів! — повторив він натхненно й пискливо. — Ось що зробить нас володарями всесвіту — гази! Ми душитимемо наших ворогів, як пацюків. Ми окутаємо газами цілі континенти!

Гачкуватим пальцем він кивнув Володі, щоб той присунувся ближче і, всміхаючись, захлинаючись, виставивши жовті кінські зуби, запитав:

— Ти чув, юначе, про мій А-2? Звичайно, ти не міг цього чути. Формула його ось тут! — Він ляскав себе по черепу. — Ось тут! Уяви собі, юначе, зелений м'ячик…

Володю наче що вкололо.

— Зелений м'ячик?

— Атож, юначе. Ці м'ячики такі веселі, вони так добре стрибають, їх купують і діти і дорослі. І ось такий м'ячик потрапляє в будинок, на завод, шахту. А через дванадцять годин він починає випаровувати крізь свою гумову оболонку смерть! Досить подихати повітрям, де знаходиться м'яч, одну-дві години, і людина спокійно, без болю, раптово вмирає від розриву серця.

Володя вп'явся очима в дідугана. Перед ним сидів страшний убивця, злочинець, який заніс над всесвітом отруєну фінку. Досить зараз схопити його руками за кістляву шию, задушити і…

Юнак ледве втихомирив бурю, яка знялася в серці.

«Ну, гаразд. Задушу його, сам загину, а на його місце прийде інший. Ні, так не можна. Переможе той, хто спокійніший, витриманіший. Ось так… Так…»

Перед очима зринули трупи машиніста, механіка і його помічника, які загинули від невідомої причини в машинному відділі «Сибіряка». В піджаку механіка знайшли тоді зелений м'яч…

— М'яч… — прошепотів Володя і згадав той жах, який з'явився в пана Інаби Куронуми, коли він побачив такий звичайний зелений м'ячик, і як з його наказу цей м'яч закопали в землю…

Але найстрашнішою була згадка про горбатого корейця на пристані у Владивостоці. Зараз, у цю хвилину, його вигуки — «м'яш! м'яш!» — Володя почув так ясно, наче горбань був ось тут, у цій кімнаті. Кореєць продавав, зелені м'ячі, і їх у нього купували моряки, пасажири, дітвора, робітники доків…

Володя відчув, як він блідне й тремтить. Він хотів у ту ж мить стрімголов бігти, щоб дати у Владивосток телеграму про корейця-диверсанта. Але схаменувся — це була безглузда думка, ніякої телеграми звідси на батьківщину не даси…

За хвилину Володя вже так опанував себе, що майже спокійно сказав:

— Це дуже цікава вигадка, пане професор, з м'ячами. Але, як же вони не шкодять тому, хто ці м'ячі розповсюджує?

Аюгава перестав посміхатися, похитав головою:

— Не в цьому справа, юначе. М'ячі покриваються лаком, який до певного часу затримує вихід газу. Потім лак знімається, і м'яч починає діяти… Та лихо в тому, що газ має смертельну властивість лише в приміщенні і отруює тільки через одну-дві години. Краще було б, щоб він діяв значно швидше. Але сила м'яча в тому, що він, знаходячись десь на заводі, діє протягом двох місяців, хо-хо… Уявляєш, юначе? На два місяці цехи вибувають з ладу, бо робітники мруть сотнями. Хто догадається знайти і викинути з заводу захований десь невеличкий м'ячик?

Хитро посміхнувшись, Аюгава зашепотів Володі майже у вухо:

— Цікаво те, що А-2 не лишає ніяких змін на внутрішніх органах. Серце спиняється, і все…

Якось уночі Володю розбудив комендант:

— Я ніколи, повірте моєму слову й моїй гідності, не насмілився б потурбувати вас уночі ні за яких, бодай найневідкладніших справ, але я не можу щось заперечити панові професорові Аюгаві проти його бажання бачити вас. Я приношу тисячу вибачень і запевняю, що ніколи-ніколи, навіть…