Код Да Вінчі
Шрифт:
– Ці ініціали, – повторив Ленґдон, – ви їх бачили раніше?
Софі буквально почула в коридорі музею голос дідуся, його шепіт. «Нікому не розповідай про цей ключ, Софі. І мене більше не питай про нього». То чи може вона зараз не виправдати його довіру? «P. S. Знайти Роберта Ленґдона». Її дідусь хотів, щоб Ленґдон допоміг…
Софі кивнула.
– Так, я одного разу бачила літери P. S. Я тоді була ще зовсім маленька. На предметі, який був для нього дуже важливим.
Ленґдон глянув їй прямо у вічі.
– Софі, це надзвичайно важливо. Скажіть мені, поряд був якийсь символ? Може, геральдична лілія?
Софі була настільки вражена, що хитнувшись відступила.
– Але… звідки ви це можете знати?
Ленґдон зітхнув і понизив голос:
– Я майже впевнений, що ваш дід був членом таємного товариства. Дуже давнього і дуже таємного товариства.
Софі відчула, як усе стиснулося в неї всередині. Вона також була в цьому впевнена. Уже десять років вона намагалася забути подію, яка підтвердила цей здогад. Коли вона стала свідком чогось немислимого. І неприпустимого.
– Геральдична лілія, – сказав Ленґдон, – у поєднанні з ініціалами P. S. – це офіційна емблема братства. Його герб. Так би мовити, логотип.
– Звідки ви знаєте про таке? – Софі буквально молилась, аби Ленґдон не сказав їй зараз, що і він сам був членом тієї організації.