Чтение онлайн

“Денеб”, якого вів спрямований промінь, опустився на гравітронах і торкнувся бетону.

— Що ж, Лапраде, хай вам щастить! Не уявляю, чим може привабити ця забута богом планета таку людину, як ви… Мовчу, мовчу, мене це не стосується! Цілком імовірно, що ми ще колись побачимось, еге ж? Світ тісний, це кажу вам я, капітан Лутропп, старий космічний вовк! Зараз вивантажимо ваш багаж і вирушимо далі. Ми ж через оцей гак згаяли чимало часу, а час для компанії — гроші, правда ж?

Тераї потиснув руку капітанові, Мак-Нейшеві й Ямомото.

— Дякую, друже, за уроки карате!

Механік Байл чекав на нього біля дверей, не наважуючись через Лео зайти.

— Ваші речі вже внизу. Я за всім простежив. До побачення, Лапраде! Пасажири в нас іноді бувають, але такий, як ви, перший. А шкода…

— Ходімо, Лео, дай я тобі одягну нашийник. Авжеж, ти цього не любиш, але ж не всі знають, що ти — надлев, а не звір, який утік з цирку. А що, коли хтось з переляку почне стріляти, побачивши тебе на волі? Звісно, я одразу ж його вколошкаю, але це тебе не воскресить.

З незадоволеним виглядом Лео дозволив одягти на себе нашийник, покірно пішов за Тераї в пасажирський ліфт, і вони разом вийшли на трап.

Цієї миті службовець другого класу Луїджі Тачіні, що сидів у вежі астропорту, поглянув на екран телетайпу й мимоволі вигукнув:

— Оце так! Знаєш, дядьку, хто до нас прибув на “Денебі”? Лапрад, тричі рекордсмен світу, олімпійський чемпіон!

— Не мели дурниць, малюк, — озвався Тачіні Старший, начальник астропорту. — Лапрадів у Франції сотні.

— Тераї Лапрадів?

— Тераї? Тоді це, мабуть, справді він. Але чого йому тут треба?

— Згідно з документами він геолог. У нього контракт з Міжпланетним металургійним бюро. І з ним ще якийсь Лео.

— Лео, а далі?

— Просто Лео. Більше нічого. А ось і вони!

З люка на трап вийшов високий юнак, за ним поважно ступав лев.

— Подумати тільки, зустріти його тут, а може, навіть поговорити з ним!

Голос Луїджі тремтів од захоплення.

— Подумаєш, така сама людина, як і всі.

— Така сама, як і всі? Ви чуєте? Три світових рекорди за два дні останньої олімпіади — така сама людина, як і всі? Ні, дядьку, ти просто нічогісінько не тямиш у спорті!

— Гаразд, головне, не підходь близько до його приятеля.

Задзвонив телефон. Тачіні Старший узяв трубку:

— Говорить Старжон, директор ММБ на Офірі II. На “Денебі” повинен прибути один з наших геологів, пан Лапрад. Негайно доставте його до мене й не морочте йому голови всякими нісенітницями. Зрозуміли?

— Так, пане Старжон. Виконаємо, пане Старжон.

Той мовчки поклав трубку.

— Луїджі, ось у тебе є нагода познайомитися з Лапрадом. Відвезеш його до міста. А зараз я повинен звільнити твого кумира від формальностей. Чув, що сказав пан Старжон? Коли хочеш тут чогось досягти, пам’ятай, Луїджі, що вся ця планета належить ММБ.

Незвичайні пасажири зайняли місця у відкритому глайдері. Луїджі відчув на своїй потилиці гаряче дихання й оглянувся. За кілька сантиметрів від нього була величезна морда Лео.

— Пане Лапрад, скажіть своєму звірові, хай він не дихає мені в потилицю. Мене це… відволікає.

— Йому не слід повторювати. Він уже зрозумів, пане…?

— Тачіні. Луїджі Тачіні.

— Так от, Тачіні, Лео не простий лев! Це паралев або, як пишуть газетярі, надлев. За допомогою спрямованих мутацій удалося створити істоту, розум якої рівнозначний розумові семирічної дитини. Він уже не звір! Бачите, який у нього могутній випуклий лоб? Лео розуміє просту мову й може по-своєму відповідати.

Надлев видав напівзрозуміле ритмічне рикання.

— Він з вами привітався.

— Приголомшливо! Хто ж таке створив?

— Мій батько і його друзі. Вони загинули. І разом з ними моя мати.

— Що ж, ці надлеви… збунтували?

— О ні. Десятки психопатів закидали лабораторію запалювальними гранатами. Пощастило врятуватися тільки нам з Лео.

— Але ж чому?

— Хто знає, що коїться в головах деяких так званих людей! Певне, вони просто збожеволіли зі страху. Але, Луїджі, Лео нервує. Йому не до вподоби, коли про це говорять. Мені теж.

— Даруйте, пане Лапрад… А скажіть, який ваш найкращий результат на півтори тисячі метрів?

— Три хвилини п’ятдесят. Для мене це важка дистанція, як і для всіх спринтерів. На коротші я біжу швидше, а на довгих наприкінці не вистачає дихання. Втім, ось уже чотири роки я не беру участі в змаганнях.

— Чому? Адже вам зовсім небагато років!

— Еге ж, двадцять чотири. Однак мені треба було писати дисертацію. Наукові дослідження й великий спорт навіть сьогодні важко поєднувати. Я ж лише олімпієць, а не надлюдина, Луїджі.

— Ви француз?

— Ні. В моїх жилах тече кров полінезійців, китайців, європейців і індіанців. Здається, ми вже приїхали. Дякую вам, Луїджі.

— Якщо вам щось треба буде, поки ви тут, то я завжди…

— Дякую. І одна порада, Луїджі: вдосконалюйте своє тіло, але не забувайте, що людиною бути важливіше, ніж чемпіоном!

Високий, атлетичної будови Тераї не сподобався Старжонові з першого погляду. Директор не любив людей вищих і міцніших за себе, тому й зустрів геолога холодно.

— Нам рекомендували вас університети Парижа, Чікаго й Торонто. До того ж я прочитав вашу дисертацію про Баффінову Землю та інші північні острови. Непогана робота. В нас тут чимало блискучих розвідувачів, але жодного справжнього геолога. Ви нам підходите, незважаючи на молодість. Для початку займіться складанням карт. Ми надамо вам усі необхідні кошти, звісно, в межах можливого, але вимагатимемо відповідної віддачі. І ще одне: цей ваш звір. Він заважатиме вам і може виявитися небезпечним. Раджу позбутися його, поки не трапилось якогось лиха.