Чтение онлайн

— Мак розмовляє цими мовами?

— Так, і ще мовою стеків. Він тут єдиний добре володіє їхньою мовою. Я можу зв’язати лише кілька слів. Надзвичайно важка мова!

Мак-Грегор, безперечно, був освіченою людиною.

— Ти сказав, що він інженер?

— Еге ж, і він був першим директором, до Старжона, перед тим, як запив.

— Як він себе почуває?

— Скоро опритомніє. У Ван Донгана вкрай підлі удари… Були, на щастя! Як чудово, що про нього можна говорити в минулому часі!

— Невже ви його так ненавиділи?

— Він був негідником. Мерзенним негідником на службі в людини, яка не знає жалю й думає лише про прибутки. Ти сам переконаєшся. Навіщо ти прилетів сюди, Лапраде?

— На Землі надто багато божевільних. Я ситий ними по самісіньке горло.

— Божевільних ти знайдеш і тут. На скільки в тебе контракт?

— На рік, з правом продовження.

— Лише на рік? Мабуть, їм конче потрібен добрий геолог, якщо вони згодились на такий короткий строк. Працювати на ММБ — не мед. Усе, що вони друкують у своїх рекламних проспектах, — брехня! Девіз ММБ: “Іди або здохни”, а точніше: “Іди й здохни”.

— Що ж, побачимо!

— Бачу, ти вмієш за себе постояти, олімпійцю, одначе… Ага! Мак опритомнів і знову з нами.

Старий спробував підвестись на ліжку, але Жюль стримав його.

— Де я? Що зі мною? О, моя голова!..

— Ти випадково штовхнув голландця, і він тобі всипав, розбив довбешку. Коли Лапрад хотів заступитися, він намагався і йому всипати. Але трохи прорахувався й сам ураз опинився на підлозі! Тоді йому забаглося погратися з ножем, і Лапрадів лев його порішив.

— Порішив? О так, Лапрад. Олімпієць. Людина долі! Я знав, що ти маєш прийти, але не знав коли. В житті всього не запам’ятаєш. А тепер мені лишилося півроку життя і заплатити один борг… Гори Долі! Пухі, або стеки, як ви їх називаєте, знають Про це. І від цього помирають. Голос мені все пояснив…

Він знову впав на постіль і замовк. До хижки квапливо зайшов лікар.

— Що скоїлося? Знову жартики Ван Донгана? Коли це скінчиться?

— Вже скінчилось, лікарю. Вам більше не доведеться лікувати жертв цього мерзотника. Познайомтесь, Лапраде, це лікар Вертес, друг бідних розвідувачів.

Лікар Вертес був високий і худий, клинцювата борідка й пронизливий погляд надавали йому майже мефістофельського вигляду. Він утупився в Тераї.

— Хм, чудовий зразок! Метис, чи не так?

— Еге ж, і цим пишаюсь.

— Тут нема чим пишатися й чого соромитись. Нумо подивимось краще нашого потерпілого. Коли б він не пив, як свиня, прожив би до ста років без жодних геріатрів! Можете йти собі, я сам ним займусь.

Коли вони повернулись до бару, хвилювання ще не вщухло. Труп голландця прибрали, але на підлозі ще видно було темно-коричневі плями. Тераї зустріли криками “ура”, дружними попліскуваннями по плечу, запрошеннями випити. Викликана на підмогу Анна стояла за стойкою, не зводячи з Тераї захопливих очей. Від усього цього він ніяковів.

— Послухайте, друзі! Я хотів би пообідати спокійно. Я голодний і стомлений. Отож будьте добрі, облиште мене. Ми ще побачимось.

Він пообідав разом з Лео в маленькій кімнатці. Анна подавала йому, шаріючись щоразу, коли він звертався до неї. Лео недовірливо обстежив її й нарешті влігся впоперек порога.

— Що, Лео, побоюєшся? Можливо, ти й маєш рацію, хоча не думаю, що сьогодні нам іще щось загрожує. Завтра чи згодом будь-що може трапитись, коли, звісно, все те, що мені розповіли, правда.

Наступного ранку Старжон прийняв Тераї більш ніж холодно.

— Отже, тільки-но з’явившись, ви зі своїм левом убили одного з моїх найкращих людей! Так, я знаю, що він учинив неправильно, завадивши вам підвести цього алкоголіка. Вчинив він неправильно й тоді, коли схопився за ножа. Ваше щастя, що стільки людей свідчать на вашу користь, Лапраде. Інакше ви вже сиділи б за ґратами, чекаючи найближчого зорельота рейсом на Землю. А втім, облишмо це: що з воза впало, те пропало. Зараз ви повинні негайно зайнятися картами. Досі без справжнього геолога ми працювали, покладаючись лише на досвід розвідувачів, які обстежили тільки поверхневі рудні виходи вздовж схилів плато Віра й каньйону річки Берое. Тут, тут і тут.

Він вказав точки на карті, що висіла на стіні.

— У вашому розпорядженні буде карта, складена за даними аерофотозйомки й доповідями розвідувачів. Добре вивчіть її, там багато даних, але їх слід уточнити й дати правильне тлумачення. Я хотів був дати вам у помічники Ван Донгана, але ви його вбили! Отож тепер і виплутуйтесь самі, як знаєте.

— Я візьму Жюля Тібо. А яка ваша система? Я думав, що всіма розвідуваннями займається тільки ММБ, та вчора мені сказали про якісь індивідуальні заявки.

— Он як! Ніяких індивідуальних заявок насправді немає. Коли окремі розвідувачі знаходять по-справжньому цінне перспективне родовище, вони ставлять заявочні стовпи від свого імені, а після ретельної перевірки отримують від нас додаткову винагороду, іноді досить велику. Це вони й називають індивідуальними заявками.

— Ясно. Розумію. Який штат буде в мене?

— Три креслярі-картографи. Що ж до розвідувачів, беріть, кого хочете. Єдине, що мене цікавить, — це результати. Ваша кімната номер шістнадцять, у кінці коридора. Але щоб ваш лев не плутався в мене під ногами!

Протягом довгих тижнів Тераї працював як одержимий і навіть вечорами брав матеріали до себе, в збудовану з колод хижку, що тепер правила йому за житло. Житло просте, але цілком комфортабельне, з робочим кабінетом, спальнею, ванною й кухнею, якою він, однак, майже не користувався, воліючи столуватися в кав’ярні. Він уже познайомився майже з усіма членами земної колонії, що було, до речі, зовсім неважко, бо вона не налічувала й трьохсот душ; в основному чоловіків; окрім них, було тут кілька незаміжніх жінок та кілька подружжів з дітьми. Лео душе швидко заприязнився з юними колоністами, а коли на десятий день свого перебування на планеті він наздогнав і вбив гірського вовка, що спустився з плато, то нажив собі друзів і серед їхніх матерів.