Чтение онлайн

— Лазер?

— Еге ж, він!

— Ти певна, Анно?

— Так. Кілька років тому — я була тоді ще маленька — тут зупинявся корабель Зоряної варти. Один офіцер показував, як воно стріляє. Я певна.

Тераї присвиснув: ніхто, крім поліцейських і військових, не мав лазерів на Землі й ніхто, крім Зоряної варти, — в Космосі. Всім іншим мати лазерний пістолет заборонялось законом: це був важкий злочин, за який засуджували на п’ятнадцять років ув’язнення. Навіть поліція ММБ не мала лазерів, у всякому разі, офіційно.

— Дякую, Анно, твоє попередження означає для мене й для Лео життя. Але прошу тебе, нікому не розповідай про це, нікому, а ви обоє, ти й Луїджі, будьте дуже обачні.

— Будьте обережні, пане Лапрад. З вигляду ці люди — справжні вбивці!

Тераї повернувся до своєї хижки дуже стурбований. Він перевірив свій револьвер, хоч і не плекав особистих ілюзій, куля проти лазерного променя — надто вже нерівна партія! Він бачив, що Лео теж нервує. Лев гасав по кімнаті, раз у раз глухо рикаючи.

— Лео, друже, кепські наші справи! Двоє джентльменів полюють на твою шкуру, певне, хочуть зробити з неї килим, на мою теж, тільки не знаю, навіщо вона їм. Не думаю, що Старжон — фундаменталіст, як ті негідники, що вбили наших батьків. Ти йому заважаєш, і я, мабуть, теж. Але чому, в чім справа? Гаразд, зробимо так… Ці двоє мерзотників навряд чи колись полювали на левів, а паралевів напевне вони у вічі не бачили, тому й не знають, на що ти здатен у заростях або в лісі. От там ми й сховаємось на кілька днів. Але передусім нам треба спорядитися для такої прогулянки й зазирнути до старого Мака. Може, він щось порадить.

Була вже восьма година, але заклопотаний Тераї зовсім забув про фатальний день і мить. Вважаючи, що двоє негідників не наважаться вбити його першого, особливо серед білого дня, — врешті-решт Старжон наказав порішити тільки лева, — він відіслав Лео обхідною стежкою в зарості чагарника, певен, що там жоден земний мисливець не зможе його вистежити. А сам подався навпростець до Мак-Грегора.

Старий сидів за столом, перед ним стояла пляшка віскі, маленький магнітофон тихесенько награвав шотландські мелодії.

— Ну, от і ви, Тераї! Сьогодні не буде уроку пухі: нема часу. Сьогодні той самий день і майже та сама хвилина. Я не знав, чи ви прийдете, голос напророкував тільки мою долю, але, здається, в кінцевому підсумку вона пов’язана з вашою! Може, й ви помрете сьогодні? А якщо ви вже прийшли сюди, то випийте зі мною! Я бачу, ви готові до походу. Чи, може, дочекаєтесь кінця? Я хотів би, щоб саме ви мене поховали, а не якийсь байдужий кретин.

— Правду кажучи, Маку, я забув про ваші сумні пророцтва. Не знаю, чи загрожує щось вам, але знаю, що моє життя в небезпеці. Як ви гадаєте, що мені робити?

Кількома словами він розповів старому про найманих убивць.

— Гм, думаю, найрозумніше буде сховатися на деякий час. Убивці, певне, підуть слідом за вами, але там, у заростях, проти вас і вашого…

Враз він схопився на ноги й витягнутою рукою щосили відштовхнув Тераї, а сам упав упоперек столу… з чорною діркою в чолі. В протилежному кінці кімнати спалахнула дерев’яна перегородка. Тераї двічі вистрілив і з несамовитою радістю побачив, що нападник підстрибнув і покотився в траву, мов заєць. Майже одразу ж після цього з кущів почувся розпачливий зойк людини й переможний рев Лео.

Хлюпнувши води з відра, Тераї загасив пожежу. Він тільки зиркнув на Мака й пересвідчився, що старий інженер може зачекати — перед ним уже була вічність. Тераї вибіг надвір. Убивця не дихав: одна куля влучила йому в спину, друга в потилицю. Це був високий чорнявий чолов’яга, що його описала Анна. Лазерний пістолет лежав за кілька кроків од нього.

— Лео! — покликав Тераї.

У відповідь він почув рик, і невдовзі розшукав свого друга за кущами: Лео облизував лапу, а перед ним лежав другий труп — білявого чоловіка з лазером у правиці. Голова його перетворилась на закривавлений коржик — наслідок удару левової лапи.

Тераї схилився, взяв лазерний пістолет, сховав його в кишеню, потім обшукав труп; знайшов запасну батарею й теж забрав її собі. В білявого на паску був і звичайний пістолет: цілком досить “зброї, знайденої на трупі”.

Лео “оповідав”, тихенько порикуючи в певному ритмі.

— Отже, ти їх побачив і пішов слідом, — мовив Тераї. — Той, хто стріляв у мене, був надто далеко, й ти почав з другого. Правильно? Ти добре зробив, Лео. Вони вбили Мака, але їм потрібен був я. Я й ти!

Звідусюди на постріли збігалися люди. Тераї подивився на годинник: була восьма година двадцять сім хвилин.

Старий Мак помер приблизно дві хвилини тому.

— Віднесіть трупи на площу й покладіть перед конторою директора, — сказав він розвідувачам, що надбігли. — Вони цілились у мене, а влучили в Мака.

Юрба загомоніла: в Джонвілі всі любили старого Мак-Грегора.

— Ходіть зі мною, треба поговорити з паном директором!

Старжон, якого вже хтось попередив, чекав їх на порозі своєї контори.

— Отже, Лапраде, ви вбили ще двох… Ви ж просто вбивця! Ей, люди, чого ви дивитесь, хапайте його!

— Даруйте, пане директор! — заперечив йому Жюль Тібо, який тільки-но прибіг. — Вас завели в оману. Це вони — вбивці! Вони вбили Мак-Грегора, а Лапрад лише захищався.

— І це ще не все, — втрутився Тераї. — Один з них мав лазер…

— Тільки один?

— Що ви цим хочете сказати, пане директор? — іронічно спитав Тераї. — Хіба недосить того, що вони мали хоч один лазер? Мабуть, у них дуже високі покровителі або ж вони належали до вельми небезпечної ватаги. А втім, можливо, ваша правда. Може, в того, кого порішив Лео, теж був лазер. Цілком імовірно, що він відлетів у кущі. Пошліть когось, хай пошукає.