Невольник
Шрифт:
Всі. От, вже розпатякав ся, розпустив язика... Бодай тобі його скорчило...
Неплюй. Лайте, бийте... А я кажу не вірю... Ну і чого понадувались неначе сичі?.. І ви козаки?... Раз мати родила і не двічи умирати... Всі ви легкодухи, боїтесь глянути у вічи смерти, через то вона вам і страшна: а мені то хочби і зараз на шибеницю... Далебіг не здрігнусь... Та також так по правді сказати мене вже давно кортить на тайтой світ. Цікаво мені дуже хоч одним оком глянути чи справді там так як дяки співають: «ідіже ніет ні печали, ні воздиханія, но жизнь безконечная…» І я думаю також, що там мусить ся гарно жити, бо скільки то людий повмирало, а ані один від того часу не втік ще з тамтого світа.
Всі. Чи тобі заціпить, Іроде...
Неплюй. Мовчу, мовчу... А через хвилину усі загомоните: чого мовчиш, чому що небудь не збрешеш? Чорт вас зна як вам і догодити... Так не буду мовчати, а співати буду...
Хор:
Ревуть стогнуть хвилї-гори
на синенькім мори.
Плачуть тужать козаченьки
в турецькій неволи.
Вже два роки у кайданах,
терплять тяжкі муки,
защож Боже милосерний
нам післав сі муки?…
Деж ви славні Запорожці,
сини вольной волі?
Чом не йдете визволяти
нас з тяжкой неволі?...
ЯВА ІІ.
Недобитий. (Входить перебраний за Турка з бородою. За ним 2 Турки. Він їм дає знак і вони відходять).
Недобитий. Чого розкричались нечестиві?... Молітесь Богови, сьогодня ваш послідній день. Я чув усе... Чув, як ви тут змовляли ся... Завтра ваші голови будуть четвертовати...
Стефан. Так іди швидше до свого султана, може вицаганиш хоч по таляру за голову, а за 9 талярів купи собі доброго мотузка тай повісь ся... Ти чув як ми змовляли ся? А скажи ти, коли ти чоловік, кому воля не мила?... Таж пташка маленька, та і та рве ся па волю, а ми ж люди... Та і з ким я балакаю?... Хиба є в тебе душа?... А хоч і є то не дорозша вона тобі за таляра... Чи тямиш ти, що то таке воля?... Вона дорозша золота, каміня самоцьвітного, дорозша віку... Так ідиж недолюдку від нас, остри швидше сокири на наші голови, або готуй мотузки... Не вже ти думаєш, що ми станемо благати тебе, щоби помилував?
Недобитий. Побачимо, що ти завтра скажеш?...
Неплюй. Снасибіг тобі голомазий чорте за звісточку... У мене з радости аж піт покотив ся... Що, братця, не кажи, а то все якось чудно. Мабуть через те, що се перший раз... що дивись: сьогодня голова у тебе на плечах, а завтра - тиць, тай на палі... А скажи, будь ласка, вельможний свинарю султанський, як мене на паль застормлять, чи потилицею до вас, чи очима?...
Недобитий. А тобі хиба не однаково?
Неплюй. А мабуть, що не однаково, коли питаю... Я-б хотів до вас потилицею, бо одно, що не хочу і після смерти дивитись на вас... тьфу... таких паскудних, а друге, то і вам також буде вигіднійше нас десь цілувати...
Недобитий. (Дивлячи ся на Стефана): Хоть і в шматках сорочка, та гарно вигафтована. Мабуть від дівчини подарунок...
Стефан. Одійди бузувіре від мене...
Недобитий. Не одну нічку виплакала Ярина над нею, доки дошила.
Стефан. Ти... ти диявол а не чоловік...
Недобитий. Адже твою дівчину Яриною звуть?...
Стефан. Одійди сатано...
Недобитий. Стефане... Стефане... не вже ти і доси не пізнаєш мене?...
Стефан. Та хтож ти?…
Недобитий. (Здіймає бороду). Та і досі той самий, що співав думу про Наливайка.
Неплюй. Дивись... Недобитий... От чубатий біс...
Всі. Чи не старе шкандибало... Де ти узяв ся?...
Стефан. Кажи... Кажи нам швидше, як ти тут опинив ся?...
Недобитий. Довго буде усе розказувати. З того часу, як захопили вас у неволю, я також причвалав у Туреччину і на турецькому байдаку два роки блукав, прокидаючись то калікою то німим, доки не научив ся по їхньому балакати. Тепер, дірвавши отсю одежу дібрав ся я до вас... Ти, Стефане, мені сказав, що 9 талярів мені дорозше за 9 голов, а я скажу, що 9 ваших голов дорозше моєї одної голови... Я прийшов вас визволити... Втікайте на Україну, а як через пів року я не вернусь за вами, то відправте за мене панахиду. Ось вам помагачі... (Роздає пильники і молотки). Та приймайтесь мерщі за роботу, а я піду та роздобуду вам харчів на дорогу...
Неплюй. 3 доброго желіза зроблені... Аж пильник свистить...
Недобитий. Ага... І тобі закортіло на волю?...
Неплюй. Ей, брате... Усеж таки голова дорозша від гарбуза. За таляра її не купиш...
Недобитий. Порайте ся по молодецьки а я піду на роздобутки, а як спущу на долину шнура, то тогді по одному вилазьте. (Відходить).
ЯВА ІІІ.
Стефан. (Випустив пильник з рук). Руки мліють, а єще і половіни не надпиляв... Де-ж моя сила? Куди-ж вона поділась?... Заїли бісурмени, заїли, хоч зубами гризи... (Гризе кайдани).
Неплюй. Стрівай... Не занапасти зубів... З своїми я вже справив ся то і тобі допоможу... (Пилує йому кайдани). Міцне желізо... (Зверху спускає ся шнур). Еге... Вже Недобитий справив і драбинку з пекла до раю... Ну... Зовсім…
ЯВА ІV.
Недобитий. (Роздає пістолі, ятаґани). Ну, в дорогу братця... Натеж вам харчі, поділіть ся... А се вам моя порада: у день не йдіть а краще перележте... Ніч, то козацька ненька і освіжить і виховає... (Цілує козаків). Пращайте... Поклоніть ся від мене рідній Україні... Найже вам Господь милосерний допоможе... (Відходить).