Чтение онлайн

Вражені спритністю хижака, хлопці кілька годин витратили на те, щоб очистити від дерев усю ділянку навколо схованки.

— Чіпевеї кажуть, що росомахи — це зовсім не тварини, а дияволи, — з серцем сказав Авасін, підбираючи розкидані нічним злодієм клунки.

— Ну, це ще м'яко сказано, — відповів Джеймі. — Якби цей перевертень справді був твариною, то я б убив його минулої ночі. Я певен, що куля влучила в нього, але ні крові, ані трупа ніде не видно.

— Може, ти й справді поцілив у нього, Джеймі, — сказав його приятель. — Але річ у тім, що жодного звіра, либонь, не так важко вбити, як росомаху. Я бачив: їх прошивали наскрізь кулею тридцятого калібру, а вони тікали геть!

В цю мить у Джеймі майнула тривожна думка.

— Послухай-но! — вигукнув він. — Коли у нас тут завелися росомахи, то що зараз робиться в Таборі Кам'яного Іглу?

— Треба піти подивитися, — відказав Авасін. — Якщо росомахи справді побували там, то нам доведеться перетягти всі наші запаси сюди.

— Сподіваюся, що не на спинах, — жахнувся Джеймі. — Нам, видно, треба змайструвати якісь санки.

Санки їм однаково були конче потрібні. Вони знадобилися б перевозити харчі з Табору Кам'яного Іглу і дрова з лісу. Після сніданку хлопці взялися розв'язувати цю проблему.

Мешканці лісів рідко користуються саньми, бо між деревами сніг буває звичайно пухкий і глибокий, і полози надто в ньому провалюються. Натомість іноді використовують тобогани, але для виготовлення останніх потрібні спеціальні знадоби й породи дерев. Зате на відкритих рівнинах сніг лежить зовсім інший, спресований вітрами, майже як камінь твердий, немов спеціально призначений для саней.

— Колись я бачив чіпевейські санки — чіпевеї використовували їх на кордоні між лісом і тундрою, — сказав Авасін. — І я навіть пригадую, як вони були зроблені. Але вони довжелезні — футів, мабуть, п'ятнадцять, не менше, і запрягали в них аж десятеро собак.

— Що ж, свої нам треба буде зробити коротшими, — відповів Джеймі. — Скажімо, довжиною в шість футів. А якщо й ця довжина буде завелика, то ми їх ще на фут укоротимо.

— Гаразд, — погодився Авасін. — Отже, нам потрібні два дерев'яні бруси на полози й півдюжини квадратних поперечок два фути завдовжки. Бери сокиру й ходім шукати.

На той час, коли ранок перейшов у день, вони знайшли й зрубали два дерева на полози. Вкоротивши стовбури до шести футів, хлопці перенесли їх до хатини разом з кількома молодими ялинками, що призначалися на поперечки.

Авасін обстругував колоди топірцем, а Джеймі тим часом орудував мисливським ножем, виготовляючи поперечні планки. В готовому вигляді колоди були приблизно чотири дюйми заввишки й два — завширшки, а їхні передні кінці трохи вигиналися догори, щоб вони легше ковзали через горбики й розколини. Авасін поклав їх рядом на долівці, на відстані дюймів вісімнадцяти одна від одної. Потім через інтервал в один фут розмістив поперечки.

— Виглядає непогано, — зауважив Джеймі. — Але як ми все це скріпимо?

— За допомогою «бабіче» — шворок, — відповів Авасін. — Проте нам треба якось просвердлити дірки в колодах, а свердла ми не маємо.

Весь день хлопці сушили собі голови над тим, як би ото просвердлити ті дірки, але ні чого придумати не могли. Спроба виколупати отвір вістрям маленького кишенькового ножика нічого не дала: ножик не брав твердого зеленого дерева. Нарешті Джеймі сховав його.

— Давай поснідаємо, — запропонував він. — Може, тоді щось на думку спаде.

Вогонь палахкотів у вогнищі, коли Джеймі нахилився, щоб узяти їхню стару сковороду. Вона стояла коло вогню, і її дротяна ручка розпеклася. Все ще думаючи про санки, Джеймі машинально взявся за ручку. Наступної миті він уже гасав по хатині, виючи від болю.

Та коли він заспокоївся й став, на обличчі його з'явився якийсь чудний вираз. Втупившись очима в сковороду, він раптом вигукнув:

— Ура! Я знаю, що робити! Треба розжарити цю дротяну ручку до червоного, і ми пропалимо нею дірки в полозах!

Авасін подивився на нього із щирим захватом.

— А це таки ідея! — мовив він. — Нумо, спробуймо!

Ідея цілком виправдала себе, хоча здійснення її забрало багато часу: адже для кожної поперечки треба було пропалити по дві пари отворів. Вже десь за північ хлопці, працюючи при світлі вогнища, прив'язали нарешті вогким сирицевим ремінцем останню планку.

— Що ж, непогано, — сказав Джеймі. — На ранок сириця висохне і всі кріплення задубіють. Нумо лягати спати. А завтра випробуємо і санки, і свій новий одяг.

Наступного дня рано-вранці хлопці винесли нові санки на морозне повітря. Авасін припасував до передка дві лямки, а Джеймі навантажив на них деякі речі першої необхідності й спальні мішки, бо тепер, у зимову пору, вже небезпечно було вирушати в дорогу — хай навіть коротку, — не забезпечивши себе всім потрібним на випадок снігового бурану й вимушеної ночівлі просто неба. Нарешті вони наділи петлі лямок на плечі й спробували зрушити санки з місця. Та де там! За спинами в них були наче не санки, а суцільна свинцева брила!

Джеймі засмутився, але Авасін не розгубився.

— Ет, я ж забув, — сказав індіянин. — Чіпевеї поливають полози водою й дають їй замерзнути, і санки тоді легко ковзають. Зажди-но хвилинку…

Він збігав по відро і, набираючи воду в рот, заходився шпувати полози; ті майже відразу взялися кригою. Відтак Авасін обережно підрівняв лід ножем.

— Ану, тепер спробуймо, — сказав він.

Цього разу санки зрушили так легко, що хлопцям навіть не довелося налягати на лямки.