Чтение онлайн

— Атож, це собаки! — підтвердив він. — Але які величезні! Мабуть, у півтора раза більші, ніж індіянські лайки! — Він схопив Авасіна за руку й пильно мовив: — Нам треба впіймати їх. У нас тоді була б запряжка, розумієш? І ми могли б спробувати вирватися звідси!

Авасін кивнув головою.

— Тільки-треба діяти обережно, щоб не сполохати їх, — сказав він. — Напевно, вони відбігли від ескімоського селища, бо схожі на ескімоських собак. Коли вони безпритульні здавна, то, мабуть, уже подихають з голоду. Особливо після тієї пурги.

— Видно, вони учули наш м'ясний склад, — зауважив Джеймі. — Нумо, подивимось, чи візьмуть вони в нас їжу.

Санки були навантажені мороженим м'ясом; Джеймі. квапливо відрубав кілька шматків і вдвох з Авасіном почав дуже повільно наближатися до тварин. Собаки не рушали з місця, і коли до них залишалося вже футів п'ятдесят, хлопці розрізнили чорні й білі плями, великі вуха й широкі груди двох чудових лайок. Собаки були дуже гарні, але й дуже полохливі.

Зненацька вони повернулися і, підібгавши хвости, кинулися навтіки. Та відбігли вони недалеко. Один з собак спіткнувся, впав і так і залишився лежати, безсило борсаючись на снігу.

Ступаючи якомога обережніше, хлопці попрямували, до нього. Собака зібрав останні сили і встав на ноги. Тікати він уже не міг і тому приготувався захищатись. Він вищирив зуби й загарчав на хлопців, що наближалися.

— Гарний пес, — лагідно заговорив до нього Джеймі. — Гарний собака. Ну ж бо, красунчику, ну, попоїж.

— Ближче не підходь, — попередив його Авасін. — Якщо ми зараз сполохаємо їх, то більше вже не побачимо. Кинь м'ясо й ходім назад, до санок.

Через кілька хвилин хлопці вже сиділи на санках і спостерігали, як собаки сторожко підповзають до м'яса, а потім жадібно допадаються до нього. Хоч м'ясо було морожене, вони буквально проковтнули його за кілька секунд. Відтак одна лайка підвела голову й пильно глянула на хлопців, після чого обидва собаки повернулися й подалися за кучугури.

— Вони йдуть геть! — вигукнув Джеймі.

— Не турбуйся, — заспокоїв його Авасін. — Тепер ходім додому, — собаки обов'язково підуть за нами, хоч ми їх не будемо бачити. Вони ж бо знають, що ми їх можемо нагодувати.

Сонце вже сіло, коли хлопці розвантажили ґанки коло маленької хатини.

Поки Джеймі готував обід, Авасін, узявши горбинку з м'ясними обрізками, вийшов надвір, одійшов подалі від хатини, а потім повільно рушив назад, кидаючи на сніг по шматочку м'яса через кожні кілька кроків. Собак; він не бачив, але не сумнівався, що вони десь тут, недалеко.

Тієї ночі, коли хлопці вже забралися в свої спальні мішки, Авасін раптом сів, напружено прислухаючись. Звідкись зблизька долинув характерний звук: так сопе собака, принюхуючись до їжі.

— Ну, що я тобі казав, Джеймі?! — прошепотів Авасін. — Через тиждень у нас буде свій собачий запряг!

Протягом наступних двох днів хлопці тільки мигцем бачили лайок, але кожного ранку м'ясо, залишене напередодні на порозі, зникало. Коли ж Джеймі відчинив двері на світанку третього дня, з-під його ніг дременули геть дві тіні; це означало, що частину ночі собаки провели, зібгавшись калачиком, на невеличкому брусованому ґанку, що його хлопці спорудили, щоб сніг не попадав до хати.

Це навело Джеймі на ідею, якою він поділився з Авасіном; той з ентузіазмом підхопи її, і хлопці одразу взялися до її здійснення. За годину вони збили з тонких смерекових стовбурів ґратчасту ляду, яка мала ті сам розміри, що й вхід до ґанку. Цю ляду вони прикріпили зверху сирицевими ременями, а кінець її підняли й підперли тонкою дерев'яною жердиною, встромленою в сніг. Прив'язавши до жердини довгу шворку, вони другий її кінець просилили крізь шпарку в дверях хатини і намотали на кілок. Отож у них вийшла, власне, велика пастка, зроблена так, щоб її можна було зачинити з хата і впіймати таким чином собак, коли вони опиняться на ґанку.

Того вечора вони поклали в пастці принаду — кілька морожених сигів, а потім посідали й почали чекати в цілковитій тиші. Минула година, перш ніж з ґанку до них долинули невиразні звуки. Джеймі навшпиньках підкрався до кілка на стіні й відв'язав кінець шворки. Ще кілька хвилин напруженого чекання, і вони почули, як собаки жвакають, поїдаючи свою вечерю.

Раптовий ривок за шворку — і смерекова ляда грюкнула, захлопнувшись. На ґанку відразу знявся страшенний гармидер.

— Засвіти каганець! — загорлав Джеймі.

Коли в хатині зробилося світло, хлопці перезирнулися, широко усміхаючись.

— Ну, от, тепер вони в наших руках! — радісно мовив Джеймі.

Але тут усмішка зійшла з Авасінового обличчя, а натомість на ньому з'явився розгублений вираз.

— Гаразд, а що ж ми робитимемо тепер? — запитав він.

Джеймі не зразу зрозумів товариша, а коли зрозумів, очі його так округлилися, що Авасін не витримав і засміявся. Вони подбали тільки про те, щоб упіймати собак, не подумавши, а що ж буде потім. І от тепер собаки на ґанку, а хлопці не могли вийти з хати, бо єдиний вихід вів через ґанок!

— От халепа, — сердито сказав Джеймі. — Виходить, я сам себе перехитрував. Як же нам вибратися звідси, не відчиняючи дверей?

— Виходу немає, — відповів Авасін. — Нам залишається єдине: відчинити двері і побачити, що з того вийде. Тільки спершу зажди — я зроблю два зашморги. Може, нам пощастить накинути їх собакам на шиї. Якби ж то пощастило!

Коли зашморги були готові, Авасін став коло вогнища із зашморгом в одній руці й дерев'яною цуркою — замість палиці — в другій. Джеймі відкинув дерев'яну защіпку з дверей, прочинив їх на кілька дюймів і стрибком сховався за ними.