Чтение онлайн

Нарешті він різко підвівся.

— Оленко, неси кометний довідник.

— Ви думаєте… комета? — несміливо запитав Куров.

Віктор Купріянович потер кулаком заспані очі.

— Поглянь сам. Мені здається, вона витягнулася.

Куров сів за телескоп і завмер.

— Справді…. Починає ніби довшати…

Олена подала шефу товстий довідник.

— Так… комета Галлея… рано, Когоутека, не те… — він водив коротким пальцем, перебігаючи очима від одної до іншої назви.

Дійшовши до кінця списку, Віктор Купріянович невизначено пхикнув. Жодна з відомих комет не повинна в цей час з’явитися у доступному для огляду із Землі просторі.

— Валерію, а твоя комета нова, — сказав він, знову повертаючись до телескопа. — Отже, так. Стеж за нею, не зводячи очей. Описуй кожну деталь. А я йду дзвонити в Пулковську і Бюракан. До ранку.

…На восьму добу з дня виявлення комета настільки наблизилася до Землі, що її вже можна було бачити неозброєним оком. Академія наук СРСР зв’язалася з НАСА, і з Х’юстона сповістили, що теж зафіксували нове світило і ведуть за ним спостереження. Через постійно діючі на навколоземній орбіті космічні станції намагалися визначити приблизну швидкість руху комети і її орбіту. Але виявилося, що вона рухається зовсім не по орбіті, а просто летить до Землі, змінюючи свій курс. Дивну поведінку комети поки що пояснити не могли. У наукових колах різних країн висловлювали тривогу: якщо не зміниться напрям руху і швидкість комети, то через кілька діб вона ввійде в атмосферу Землі, а тоді… ніхто не знає, що може статися далі. Найбільше дивувало те, що невідома космічна гостя не мала кометного хвоста. Крім того, ядро як таке не проглядалося зовсім. Інтенсивність світіння відмічалася по всій площині комети. Це означало, що через кілька діб вона ввійде в атмосферу Землі…

…У телескопній було повно народу. За телескопом сидів сам академік Волкогонов і розглядав космічний феномен. У присутності такої поважної особи всі намагалися говорити стиха, тому чувся тільки монотонний гул голосів.

— Чуєш, Валерко, — зашепотів на вухо Курову його колега, низенький рудуватий астроном Бабенко, — Волкогонов назвав її “кометою Курова”. Дивись, так і в історію ввійдеш.

Волкогонов важко звівся з крісла.

— Ну що ж… поведінка явно не кометна, — академік обвів поглядом присутніх… — Та все ж, я гадаю, це блукаюча комета. Явище досить цікаве і унікальне. Будемо уважно вивчати. Щось пояснити поки що важко… Однак, гадаю, спільними зусиллями ми розкусимо цей горішок. Продовжуйте спостереження і фіксуйте всі деталі!

До Волкогонова швидко підійшов референт і сповістив, що академіка терміново викликає Москва.

— Прошу вибачити, колеги, — Волкогонов потягнувся до портфеля, — але я мушу летіти. Очевидно, щось серйозне…

Всі мовчки стежили за ним. По суті, загадка феномена лишалася нерозкритою. Астрономи, особливо молодь, були розчаровані. Поряд з тим більшість з них усвідомлювали, що у такому неординарному випадку навіть Волкогонову розібратися нелегко.

Академік розкланявся і в супроводі меткого референта попрямував до дверей. Коли він був уже біля виходу, з апаратної раптом пролунав крик. Волкогонов зупинився.

— Що трапилося?

Сходами, що зв’язували телескопну з апаратною, майже скотився фізик Мещерський. Він був розхристаний, важко дихав, очі горіли від крайнього збудження. В руці він стискав шматок перфострічки і розмахував нею, наче прапором.

— Ось! Ось! Швидкість — нуль! Вона… зупинилася!..

Кілька секунд всі як заворожені дивилися на фізика з перфострічкою, а тоді ніби по команді кинулися до телескопа…

Засідання Верховного Консиліуму відбувалося на одному з трьох основних кораблів армади. Всі двадцять п’ять членів Консиліуму, одягнені в однакові жовті тоги з червоними трикутниками на грудях, вже зайняли свої місця за напівкруглим столом, чекаючи, коли головуючий підніме праву руку і тричі проголосить засідання відкритим.

Зал був переповнений.

Головуючий підняв руку, оголосивши про відкриття засідання, а потім сказав:

— Замість преамбули заслухайте терміновий висновок учених.

Один з них, у сріблястій куртці з голубим овалом на лівому боці, підняв праву руку, а лівою натиснув червону кнопку на своєму поясі. У залі рівномірно зазвучав його голос.

— Глибокий фізико-хімічний та біологічний аналіз показав: планета П-4 має таку кисневу атмосферу, що лише на два відсотки перевищує насиченість нашої дихальної сфери. Гравітація планети на одну двадцяту менша від нашої гравітаційної норми, що знову ж таки не може стати перешкодою для нормальної життєдіяльності нашого організму. Крім того, планета П-4 багата на воду й рослинність. І, нарешті, біологічний аспект…

При цих словах усі в залі завмерли.

— …П-4 населена розумними істотами, які становлять цивілізацію третього ступеня, тобто рівень її розвитку вдвічі нижчий за наш. Зонди показують, що цивілізація П-4 має роз’єднаний характер, причому роз’єднаність простежується у технічному, психологічному та морально-політичному рівнях. А у деяких районах планети цивілізація ще затримується на другому ступені.

Коли вчений замовк, у залі стояла гнітюча тиша.

— Прошу висловлюватись, — закликав головуючий.

По залу відразу прокотився легкий гомін, заговорили всі разом, байдужим не залишився ніхто.

— Прошу слова, — почулося із заднього ряду.

Своїми думками забажав поділитися високий лисий чоловік з побляклими очима.

— Я вже немолодий, і жити мені лишилося небагато. Та йдеться не про мене. Як медик, я мушу сказати: у нас підвищилася смертність і знизилася народжуваність. Поширилися захворювання. Помирають діти, від тривалої бездіяльності спостерігаються психічні аномалії серед дорослих. В ім’я порятунку нашої цивілізації я виступаю за здійснення варіанту “X”…

Багато хто схвально зреагував на слова старого, але більшість, виражаючи свою незгоду, впоперек прокреслили у повітрі лівою рукою.

У передньому ряду виросла постать молодого вченого.

— Тільки варіант “X”! — запально вигукнув він. — Хіба не переповнилася чаша нашого терпіння? Хіба не переситилися ми цим нескінченним і виснажливим блуканням у Всесвіті? Не наша вина в тому, що злощасний вулкан розколов нашу планету, змусив нас покинути її. Врешті-решт ми усвідомлено кинулися на пошуки нового дому. Наші оксигенератори виробляють все менше й менше кисню. Це відомо всім. Недалекий той час, коли ми вже не спроможні будемо рухатися далі…

— Але ж ми розробляємо програму освоєння безкисневої планети, — перебив промовця хтось із протилежного боку залу.

— Ви добре знаєте, що в умовах космосу ця програма нездійсненна. Потрібні стаціонарні умови і потужний енергетичний потенціал. І, крім того, — ми цивілізація п’ятого ступеня. Наш розум стоїть на дві стадії вище цих…

— …людей, — підказав усе той же голос.

— …людей, — повторив молодий оратор, — нехай так. Але вони чужі нам, і, повірте, я вболіваю насамперед за те, щоб ми всі не перестали існувати. Я — за варіант “X”.