Чтение онлайн

Місіс Ліліан не дала йому отямитися.

— Пробачте, сер, — сказала вона, — що я, не поспитавши дозволу, зайшла сюди, але… — місіс Ліліан лише на секунду задумалася і зразу ж спритно відбрехалася, — але мені щойно подзвонили, що сера Нен-Сагора викликають до прямого трансконтинентального провода з Індії, і я дозволила собі перервати вашу розмову.

Сер Ів Монтеві змалечку мав велику пошану до всіх точних зв’язків, особливо трансконтинентальних, а також до жінки… навіть і тоді, коли вона… каже неправду.

Він був щирий джентльмен і тому достойно схилив свою лисину.

— Місіс!

— Добридень, сер. Діду, — докінчила свою брехню місіс Ліліан, — вам треба буде підійти до апарата в десять годин сорок п’ять хвилин. Ви ще маєте десять хвилин часу.

Потім вона повернулася до сера Іва й привітно хитнула головою.

— Прошу, сер, сідайте. — І вона сіла сама. — Ви пробачте мені, але, ввійшовши, я чула вашу останню фразу. Так президія товариства ухвалила зробити ревізію наукової роботи мого діда? Назвімо це, як хочете. Нехай буде ревізія, але чи не цього ж самого жадав сер Сагор від шановних зборів? Він якраз і жадав, щоб товариство ближче ознайомилося з його роботами і відрядило для цього спеціальну комісію. Значить, президія призначила таку комісію?

Сер Ів Монтеві був зовсім спантеличений таким навальним наскоком і зміною співрозмовця, до того ж він ще змалечку ніяковів при жінках.

— Так, — промимрив сер Ів. — Гм… так. Президія виділила комісію… Це сер Овен Прайс, терапевт, сер Освальд Кеммері, хірург, сер Олівер Вебенс, невропатолог… Як бачите, комісія дуже компетентна: представлено і теоретичну, і практичну медицину. Сер Овен Прайс великий експериментатор, його знає ціла Англія. І взагалі…

І взагалі сер Ів Монтеві замовк, бо розгубився остаточно.

Сер Ів Монтеві пробув у лікаря Нен-Сагора ще рівно вісім хвилин: він же чудово пам’ятав, що серові Нен-Сагорові за десять хвилин треба йти на розмову до трансконтинентального провода. Тому за дві хвилини до десятої години сорока п’яти хвилин він встав і з повагою відкланявся. Горбань Сю виніс за ним портфель.

За ці вісім хвилин збентежений сер Ів не встиг навіть докінчити свого доручення: присутність жінки, як завжди, зовсім збила його з пантелику. Ці жінки завжди так недоречно вміють перевести ділову, офіціальну і вельми відповідальну та суху розмову на якусь блазенську і ніяк не суху і не офіціальну балачку: місіс Ліліан розмовляла з сером Івом про зростання цін на ринку та останній концерт у Королівській опері. Сер Ів не встиг навіть переказати місіс Ліліан, що її теж викреслено з списків кандидатів медичного товариства: коли мовиться про ціни на сибірське масло та про Бетховена, хіба тут до таких делікатних повідомлень? Сер Ів вийшов з дому Сагорів ні в сих ні в тих і дуже злостився на себе та на місіс Ліліан. Бідному горбаневі, Альбертові Сю, перепало за всіх. Проте сер Ів вирішив послати місіс Ліліан офіціальне сповіщення поштою й на тому заспокоївся.

Нен-Сагор залишився вдвох з місіс Ліліан. Старий лікар розгублено м’яв у руці залишений йому протокол медичного товариства.

— Ти це сказала навмисне, Лі, про прямий провід? — спитав він.

— Так, діду, я боялася, щоб ви не наробили дурниць. Ви повинні пробачити мені.

Нен-Сагор сумно усміхнувся.

— Можливо, ти маєш рацію. — Потім він проглянув ще раз текст протоколу. — Виїзд призначено на середу вранці Отже, сьогодні мені не доведеться їхати. Треба сказати Джесі розібрати чемодан.

— Я вже розібрала його.

Нен-Сагор знову сумно усміхнувся. Він, либонь, і не чув своєї розмови з онукою. Він був зовсім пригнічений, і йому боліла голова. Він розгублено тинявся по кімнаті з кутка в куток, покусуючи губи й ламаючи пальці. Вперше за вісімдесят літ життя спина йому похилилася і чоло гірко потуманіло.

— Я, мабуть, вип’ю брому, — мовив він, аби щось сказати. — Лі, налий мені з пляшечки, що на каміні.

Але коли місіс Ліліан попростувала до дверей, старий лікар раптом спинив її.

— Лі, - тихо сказав він, — але ж, Лі, ти проглядала газети? Я трохи пробіг очима, вони ж приписують нам мало не зв’язок з… цими… з руськими комуністами?

— Щось подібне.

— Але ж… — старий лікар розгублено спинився. — Це ж абсурд.

— Абсурд, діду.

— Я ніколи нічого… та й взагалі… я мало й чув про них.

— Очевидно, діду, — усміхнулася місіс Ліліан. — Я ніколи не знала за вами охоти до політичних справ. Не журіться, це ж звичайна газетна плітка і сенсація. Всі це чудово розуміють.

— А потім… — старий лікар мало чув мову онуки. — А потім ще вони щось плетуть про мій нібито зв’язок з… повстанцями… нашими, наче повстанцями там, у Індії.

— Те ж саме, діду.

Нен-Сагор, украй спантеличений, спинився перед онукою.

— Але ж… я вже півроку тут, на острові. Я рідко читаю газети, та й наші газети, вони так брешуть, коли йдеться про щось політичне, — я… я навіть майже й не чув нічого про… про те, що у нас в Індії… неспокійно. Хіба у нас, на батьківщині, революція?

— Революція, діду. Вже кілька місяців. Навіть ллється кров.

— Кров? — старий лікар злякано сахнувся. — Ти кажеш кров, Лі?

— Кров, діду. Багато індійської крові ллється зараз.

— Ах, боже мій, це ж жахливо! Знову кров. Це треба спинити!

Місіс Ліліан тільки сумно усміхнулася.

— Ви все такий же наївний, діду.

Але Нен-Сагор уже розхвилювався.

— Кров! Індійська, англійська — однаково, не важно чия, але знову кров! І вони, ці негідники, приплітають мене до цього, до крові… Так не можна! Так не можна, Лі! Ти чуєш? Треба щось робити…

— Що не можна? Що робити? Спинити лиття крові чи довести вашу, діду, до неї непричетність?

– І… те, і те. Треба спинити, треба довести!

— Заспокойтеся, діду, не нам з вами її спинити. А довести…

Але старий лікар перепинив свою онуку. Він схопив її за руки і, зовсім як мала дитина шукає порятунку і захисту, пригорнув її до себе.

— Лі, мені робиться страшно. Щось треба робити, Лі. Я не знаю що! Скажи, Лі, ти це знаєш, ти повинна знати все це. Ти цікавишся цим, Лі, ти ж, здається, соціалістка, Лі?