Чтение онлайн

— Якщо раніше вважали, що війни обіцяють людству розвиток хірургічної майстерності, то тепер перед усією медициною відкриваються такі можливості дослідження людських організмів, про які навіть найсміливіші уми не могли й мріяти.

Гер Шік мав деяке уявлення про методи роботи професора, бо спочатку, ще в березні 1941 року, рейхсфюрер Гіммлер думав побудувати у Верхній Сілезії поблизу Освенціму завод синтетичних жирів під керівництвом СС. Але Герінг, щоб не допустити надто великого впливу СС на економіку рейху, поламав ці плани Гіммлера і передав будівельні площадки концернові «ІГ Фарбеніндустрі».

Про те, яку сировину малося на увазі використати для виробництва синтетичних жирів, Шікові стало відомо з медичної документації, на основі якої було знайдено вихідні дані про склад жирових речовин у матеріалі, призначеному для переробки. Але обурений він був не стільки як християнин, скільки як людина, що розуміється на виробництві синтетичної продукції: основною вихідною сировиною для неї мусять бути мінеральні, а зовсім не органічні речовини.

Більш успішні й вагомі були експерименти професора щодо опіку третього ступеня, а також численних штучних кровотеч і тривкого заморожування.

І хоч працював він із ослабленим матеріалом, доставленим йому з молодіжних і дитячих таборів, піддослідні часто не витримували до кіпця всю програму експерименту, — низка статистичних висновків професора уявлялася вже чимось новим. Адже не було ще випадку в історії, щоб хтось спромігся на подібну жорстокість заради лише встановлення, наскільки здатна людина витримувати найжахливіші страждання.

Хоч що б там було, професор Віртшафт вважався хорошим лікарем, прекрасним діагностиком і давав друзям багато корисних порад щодо того, як краще зберегти найцінніше для людини — здоров'я. Щоправда, про своє дорогоцінне здоров'я він зовсім не піклувався. Багато і жадібно їв, пив, курив міцні сигари і, як холостяк, людина самотня, був зовсім не перебірливий щодо жіночої статі…

Якщо в роки першої світової війни в кращих родинах Німеччини з пошаною приймали авіаторів незалежно від їхнього походження і військового звання, то тепер авіаторів замінили абверівці: таємнича діяльність оточувала їх заманливим ореолом чорних рицарів потаємних способів ведення війни.

І коли баронеса рекомендувала гостям Йоганна Вайса, чоловіки міцно і багатозначно тисли йому руку, а моложава дружина Шіка усміхнулась йому так ніжно, сором'язливо і значуще, що Йоганн навіть на секунду зніяковів і не зумів одразу відповісти на її запитання: як давно він наважився віддати своє життя воєнному шпіонажеві, такій романтичній, сповненій пригод професії?

Не поспішаючи, він скромно промовив, що, на його думку, у кращих німецьких розвідників ця схильність звичайно виявляється ще в дитинстві. Чоловікам він ніби між іншим сказав, що вище офіцерське звання для співробітника абверу до деякої міри незручне, бо розвідник ніде і ніколи не повинен звертати на себе увагу зовнішніми атрибутами.

І всі негайно погодилися з ним.

З гером Кранцом він підтримував розмову про коней-скакунів, скориставшись з тих відомостей, які почув у спортивному динамівському манежі від свого інструктора, колишнього бійця Першої Кінної армії.

З гером Шіком обмінявся думками про значення хімії. В інституті Олександр Бєлов вивчав хімію, і тому він мав змогу зацікавити Шіка своїми знаннями в галузі переробки бурого вугілля.

Професора Віртшафта Вайс зацікавив повідомленням про те, що вже стародавні єгиптяни робили трепанацію черепа, — про це він чув од екскурсовода в ленінградському Ермітажі.

Вайс давно помітив одну цікаву й важливу для нього закономірність. Хоч до якого роду служби або групи людей належали б тут німці, вони неухильно і розсудливо стримувалися від розмов, що стосувалися їхньої особистої діяльності і вищестоящих осіб даної групи, але все, що було за межами цієї групи, обговорювалося охоче, з всебічною обізнаністю.

Від співробітників гестапо, наприклад, він довідувався про керівників абверу більше, ніж від самих абверівців. А його спільники по службі казали про роботу гестапо таке, що ніколи і нікому не посмів би сказати жоден із співробітників гестапо.

Есесівці зі складу табірної адміністрації розповіли Вайсові про свої зв'язки з найбільшими концернами Німеччини, які вони постачають робочою силою, і про ті колосальні суми, що виплачують фінансовому управлінню СС за подібні послуги різні фірми. Що ж до уповноважених цих фірм, то вони звичайно скаржились Вайсові на службу СС.

Отож чи не кожний, з ким зустрічався тут Вайс, умів зберігати секрети, пов'язані з діяльністю служби, яку він репрезентував, але охоче розповідав про свої досить-таки широкі відомості відносно таємних справ інших служб, тим паче, що це було безпечно: жодні закони, правила і устави не наказували зберігати чужі таємниці.

Вайс успішно з цього користувався.

Так, про будівництво нових підприємств він довідувався від адміністрації табору, а про створення нових таборів — від представників різних фірм, які розглядали табори як джерела рабської робочої сили і або ж наближали свої нові підприємства до цих джерел, або ж домагалися від керівництва СС, щоб нові табори створювалися поблизу вже існуючих підприємств.

Кожний із гостей баронеси цікавив Вайса. Науково цікавив, якщо можна так висловитись. Навіть побіжного знайомства з ними було досить, щоб зрозуміти, як сильно втілювали вони в собі те, що становило сутність устрою, який породив фашизм.

Щиро, по-людськи зацікавив Вайса лише один гість баронеси — інженер-хімік Карл Будгофт, що працював на провідному «ІГ Фарбеніндустрі» будівництві заводу штучного каучуку.

Це був значний спеціаліст з виробництва синтетичного каучуку, що його гостро потребувала Німеччина. Будгофт належав до когорти необхідних рейхові людей і тому тримався зовсім незалежно. Він міг дозволити собі багато дечого, знаючи, що навряд чи хто насмілиться його хоча б пальцем зачепити.

Сивоголовий чоловік з моложавим обличчям, нервовий, дразливий, він був схильний до необачливих, дошкульних суджень.

На запитання, де він живе, Будгофт відповів:

— У поганенькому провінціальному містечкові Освенцімі, яке незабаром уславиться у віках як світовий центр работоргівлі.

— Скажіть краще, Карле, — запитав його професор, — що нового ви збираєтесь подарувати науці?

Будгофт усміхнувся.

— Працю про вплив тісних мундирних комірців на зір солдатів.

— Але це ближче до медичної проблеми, — усміхнувся професор. — Ви жартівник, Карле! З вашим розумом і знаннями, — улесливо додав він, — ви давно могли б подарувати рейхові що-небудь незвичайне.