Чтение онлайн

— Як же я можу це забути, міс Степлтон! Мені небайдужа доля мого друга, сера Генрі. Скажіть мені, чому ви так наполягали на його від’їзді до Лондона?

— Жіноча примха, докторе Ватсон! Коли ми з вами познайомимося ближче, ви переконаєтеся, що я не завжди можу пояснити свої слова та вчинки.

— Ні, ні! Я пам’ятаю, який у вас був схвильований голос, я пам’ятаю ваші очі. Міс Степлтон, будьте відверті зі мною, прошу вас! Щойно я тут опинився, як відразу відчув, що навколо мене скупчуються якісь примари. Ходиш немов по Ґрімпенській твані: ось-ось загрузнеш з головою на одній з цих зелених галявин, і ніхто не допоможе тобі звідти вибратися. Поясніть, на що ви натякали, і я передам ваше застереження серові Генрі.

Тінь нерішучості майнула на обличчі міс Степлтон, але не минуло й секунди, як її погляд став знову суворим, і вона відповіла мені:

— Ви надаєте занадто великої ваги моїм словам, докторе Ватсон. Смерть сера Чарльза приголомшила нас із братом. Ми часто зустрічалися з покійним, оскільки найбільше він полюбляв прогулюватися цією стежкою, що веде до нашого будинку. Легенда про прокляття, яке тяжіє над родом Баскервілів, пригнічувала сера Чарльза, і коли сталася катастрофа, я зрозуміла, що його побоювання не були безпідставними. Тепер мене дуже турбує приїзд спадкоємця сера Чарльза, і я вважаю за потрібне попередити його про небезпеку, що йому загрожує. От і все, нічого іншого я не хотіла сказати.

— Але в чому полягає ця небезпека?

— Ви знаєте легенду про собаку?

— Я не вірю в такі нісенітниці!

— А я вірю. Якщо ви маєте хоч якийсь вплив на сера Генрі, відвезіть його звідси. Це фатальне місце для Баскервілів. Світ великий. Чому серові Генрі треба жити саме тут, де йому загрожує небезпека?

— Ось тому він і вирішив тут жити. Такий характер має ця людина, і якщо ви не висловитеся чіткіше, навряд чи мені вдасться його звідси забрати.

— Не можу дати вам докладніших відомостей з тієї простої причини, що я їх не маю.

— Тоді, міс Степлтон, дозвольте поставити вам ще одне питання. Якщо це все, що ви мали сказати мені, чому ж ви боялися, що вас почує брат? Як на мене, тут немає нічого такого, що могло б не сподобатися йому або будь-кому іншому.

— Мій брат дуже не хоче, щоб Баскервіль-Хол стояв пусткою: це зашкодить бідному люду, що живе тут на болотах. Він би страшенно розсердився на мене, якби знав, що я намагаюся якось вплинути на сера Генрі. Але я виконала свій обов’язок і більше нічого не скажу. А тепер мені час іти, бо він шукатиме мене й запідозрить, що я говорила з вами. Прощавайте!

Вона повернулася й незабаром зникла серед валунів, а я, сповнений якихось примарних страхів, попрямував до Баскервіль-Холу.

Від сьогодні я викладатиму хід подій за своїми листами до містера Шерлока Холмса, які лежать зараз переді мною на столі. Вони збереглися повністю, якщо не враховувати одного загубленого аркуша, і передадуть усі мої думки й підозри точніше, ніж я міг би це зробити, покладаючись лише на свою пам’ять, хоча з неї ще й досі не вивітрилися події тих днів.

Баскервіль-Хол, 13 жовтня.

Любий Холмсе!

З моїх попередніх листів і телеграм ви знаєте про все, що сталося останнім часом у цій найбільшій глушині в світі. Що довше тут живеш, то більше в’їдається в душу болотяний сум цих неосяжних просторів, втім, не позбавлених навіть певної похмурої принадності. Варто мені лише вийти на пагорб, і я відчуваю, що сучасна Англія залишається десь там, а замість неї бачиш навколо тільки залишки житла та праці доісторичної людини. Це давно зникле плем’я нагадує про себе всюди: ось його печери, ось могили, ось величезні кам’яні брили, що залишилися там, де, очевидно, були його капища. [11]

Дивлячись на висічені примітивним знаряддям схили пагорбів, на яких темніють ці печери, забуваєш, у якому столітті живеш. Аж ось ніби під низькою аркою однієї з них з’явилася одягнена у звірину шкіру волохата істота і вклала у лук стрілу з крем’яним наконечником. Тоді ви відчули б, що її присутність тут доречніша, ніж ваша. Але найдивніше, що ці люди так густо заселяли тутешні неродючі місця. Я не археолог, але, як на мене, це було аж ніяк не войовниче, а радше пригноблене плем’я, яке задовольнялося тим, від чого відмовлялися інші.

Однак усе це зовсім не стосується мого перебування тут і, ймовірно, анітрохи не цікаве такій суто практичній людині, як ви. Я досі не можу забути вашої байдужості до питання про те, чи рухається Сонце навколо Землі, чи Земля навколо Сонця. Тож перейдімо до фактів, безпосередньо пов’язаних з Генрі Баскервілем.

Останні кілька днів ви не отримували від мене ніяких відомостей з тієї простої причини, що мені не було про що розповідати. Але відтоді сталася одна дивна подія, про яку я згодом вам доповім, а поки що розберемося в інших обставинах, вельми суттєвих у нашій справі.

Одна з цих обставин досить істотна, хоча я майже не згадував про неї у своїх листах, — це каторжник, який переховується на болотах. Є всі підстави припускати, що він утік з цих місць, на превелику радість мешканців віддалених ферм. Із часу його втечі минуло два тижні, відтоді про нього не чути. Важко собі уявити, щоб людина могла проіснувати на болотах увесь цей час. Щоправда, там є де ховатися.

Кожна з кам’яних печер могла б служити йому притулком. Але ж без їжі не проживеш. Хіба, може, він ловить і вбиває овець… Ні, каторжник, безумовно, кудись перейшов, а тому жителі віддалених ферм сплять тепер спокійно.

Ми, четверо здорових, сильних чоловіків з Баскервіль-Холу, в крайньому разі зможемо захистити себе, але зізнаюся вам: мене непокоїть думка про Степлтонів. Близьких сусідів вони не мають, тож їм важко розраховувати на чиюсь допомогу. Покоївка, старий лакей, сестра й брат — останній, очевидно, аж ніяк не силач, — от і всі мешканці Мерріпіт-Хаус. Вони виявляться абсолютно безпорадними в руках цього ноттінґхіллського вбивці, якщо той залізе до них у будинок. Ми з сером Генрі дуже хвилювалися за них і навіть пропонували, аби конюх Перкінс ночував у Мерріпіт-Хаус, але Степлтон навіть чути про це не хотів.