Чтение онлайн

Доки він багатослівно дякував, Анастасій випадково зустрівсь поглядом з очима Авакума й аж стерп. Такий пекучий докір був у них! Вони наче кричали: «Що ж ти зробив? Хіба так можна, хто тебе просив?»

Вимагати пружинку назад було пізно. Він почервонів і зітхнув.

— Послуга справді велика! — промовив Авакум. — На вашому місці, бай Спиро, — приязно звернувся він до старого, я неодмінно сказав би: «З цієї нагоди, хлопці, запрошую вас у гості, почастую чаркою коньяку та кавою!» — І додав: — Надворі така холоднеча, що я залюбки пішов би до вас у гості! В таку погоду тільки гостювати.

— Сказано — зроблено — підвівся бай Спиро. — Прошу, мені буде дуже приємно!

По обличчю Анастасія майнула тінь. Він же кликав Авакума, щоб посидіти вдвох, поміркувати про собак, а той відразу ладен іти кудись заради чарки коньяку. У нього самого є коньяк, і кава б знайшлася. Чого його ходити? Він уже збирався промовити: «Сидіть, я вас почастую!», як Авакум непомітно наступив йому на ногу. Анастасій здивовано глянув на нього, але на Авакумовому обличчі не можна було прочитати нічого, пов'язаного з тим таємним знаком. На ньому малювався лише захват від запрошення колишнього корчмаря, задоволення і добрий настрій.

Вони сіли у «Волгу», але, перш ніж натиснути на стартер, Авакум згадав, що він у спортивній сорочці й без краватки.

— Я зневажатиму себе все життя, — промовив він, — якщо піду в гості у такому вигляді!

І, не слухаючи заперечень своїх супутників, вискочив з машини з ключем від Анастасієвої хати, побіг стежкою і за кілька секунд замкнув зсередини важкі дубові двері. Чи треба було замикатися, щоб одягти сорочку? Та він не пішов просто до своєї подорожньої валізки, а зупинився біля стіни, де висів англійський вінчестер.

Знявши рушницю, він упевненим рухом відкрив її і вийняв набій із цівки. Прокладка сиділа у набої вільно, й Авакум витяг її без жодного зусилля. Всередині не було шроту. Мізинцем він дістав з картонного циліндрика скручений у дудочку цупкий папірець. З одного боку на ньому були написані цифрами радіопозивні, а з другого — розлінієна таблиця з кодом радіошифру. Авакум поклав папірець перед електричним ліхтариком і за якусь секунду сфотографував його з обох боків мініатюрним фотоапаратом. Потім повісив рушницю на попереднє місце.

Нарешті настала черга й білої сорочки.

Думка перевірити набій у рушниці спала йому зовсім не випадково. Він не був аж таким невігласом у мисливській зброї, як удавав, аби відразу не помітити, що магазин рушниці порожній і що подавач і затвор взагалі не працюють. Зброя давно вийшла з ладу й сьогодні служила ні для чого іншого, крім камуфляжу. Що приховує колишній корчмар і кого хоче обдурити? Ці питання разом з підозрілим інтересом корчмаря до пружинки Анастасія (це ще одна загадка!) збудили в Авакумові мисливця і насторожили його.

Спиро Драгнев жив у двоповерховому будинку за сотню кроків од центрального майдану. Помешкання було обставлене по-міському: дорогі меблі, килими. На нижньому поверсі розташувалася їдальня й кабінет бая Спиро, а біля нього — маленький салон для гри в карти. Бай Спиро й Анастасій засіли в їдальні, Авакум же попросив дозволу оглянути бібліотеку.

Він одразу напав на виразний слід. Той, хто тиняється по безлюдних місцях з позивними й радіошифром, неодмінно матиме й дещо інше, старанно приховане від цікавого ока. Кожна людина ховає таємні речі по-своєму. Один закопує в землю, другий замикає на дев'ять замків, а третій, як бай Спиро, хитрує. Всяк робить це відповідно до своєї вдачі. Хитруни, такі, як бай Спиро, ховають свої таємниці на самій видноті, але в таких місцях і в таких сховках, про які б ви не здогадалися нізащо в світі. Хто б подумав, наприклад, що в мисливському вінчестері можуть бути сховані радіопозивні?

Авакум оглядав затишно умебльований кабінет, усміхаючись. «Оця металева коробочка для тютюну на письмовому столі. Що там усередині?» Він підняв накривку й занурив пальці в дрібно нарізану «вірджінію», що пахла медом. Крім ще липких тютюнових крихт у коробці не було нічого. «А та коробочка з-під шоколадних цукерок?» Коробочка не мала подвійного дна, в ній перекочувалося лише три-чотири цукерки, загорнені в золотаву фольгу. «Час біжить, хай йому абищо!» — зітхнув Авакум, перебігаючи поглядом полиці книжкової шафи. «А цей бюст! — мало не вигукнув він. — Якщо в нього під тім'ям нема тайника, — його раптом охопив веселий настрій, — подам у відставку, піду продавати дині!»

Він підійшов до бюста майже натуральних розмірів, поклав руку на тім'я, натиснув і крутнув ліворуч. Тім'я не ворухнулося. Знову натиснув і крутнув праворуч — відливка ковзнула по невидимому жолобку й відскочила вгору. Авакум узяв її в ліву руку, а правою дістав із тайника сховані там предмети — кілька фотографій Прокопія Сапарева, таку саму пружинку, як та, що Анастасій знайшов на болоті, дитячий пістолетик і аркушик паперу в конверті. Всю цю здобич Авакум миттю порозпихав по внутрішніх кишенях піджака. Потім вставив тім'я на місце, і бюст, робота самодіяльного скульптора, знову звично став на книжковій полиці.

Тепер можна спокійно розглянути книжки, їх було небагато, томів із триста, але всі в гарних, а деякі навіть у розкішних шкіряних оправах. Книжки, оправлені в шкіру, були позначені ім'ям власника; на правому нижньому ріжку титульного аркуша дрібними золотими літерами надруковано: «С. Драгнев». Звертав на себе увагу добір книжок: жодної сучасного автора. В цій бібліотеці час зупинився на початку другої світової війни.

Авакум пригостився «вірджінією» і, задоволений собою, з приємністю випустив кілька кілець сивого диму. І цього разу він розминувся з динями, фортуна не покидала його.

У їдальні Анастасій і бай Спиро пили коньяк і сьорбали каву.

— Сідай, приятелю, а то не доженеш нас — бай Спиро підсунув Авакумові стільця й люб'язно наповнив його чарку золотистою рідиною. — Це не якийсь там «Преслав» чи «Пліска», це чистий французький еліксир з Шампані, що називається «Арманьяк». Цей коньяк жене вогонь по жилах, звеселяє серце, і людина вже після першого ковтка почуває себе справжнім царем!

— Дякую! — зупинив його Авакум, притримуючи рукою пляшку. — Не переводьте еліксиру, бай Спиро, мені не можна, я за кермом і ще мушу їхати. Задля приємної зустрічі випив би за ваше здоров'я хіба що кухоль пива!