Чтение онлайн

Як капітан мушкетерів, пан де Тревіль мав право повсякчас входити до кабінету короля.

Ми знаємо, якою хворобливою була упередженість короля проти королеви: цю упередженість старанно розпалював кардинал, котрий в інтригах куди більше боявся жінок, ніж чоловіків.

Однією з головних причин цієї упередженості була дружба Анни Австрійської з пані де Шеврез. Ці дві жінки турбували кардинала дужче, ніж війни з Іспанією, суперечки з Англією та фінансові труднощі в самій Франції. На думку кардинала, ба навіть на його глибоке переконання, пані де Шеврез допомагала королеві не тільки в політичних інтригах, але, що непокоїло його набагато більше, в інтригах любовних.

Почувши від кардинала, що пані де Шеврез, заслана в Тур, таємно приїхала до Парижа і, пробувши тут п'ять днів, збила зі сліду поліцію, Людовік XIII дуже розгнівався. Примхливий і віроломний, король хотів, щоб його називали Людовіком Справедливим і Людовіком Цнотливим. Нащадкам буде дуже нелегко збагнути його вдачу, яку історія намагатиметься пояснити, наводячи окремі факти, але не бажаючи робити з них висновки.

Та коли кардинал додав, що пані де Шеврез приїжджала в Париж не просто так, що королева відновила з нею зв'язок за допомогою шифру, який у ті часи називали кабалістичним [95] , коли він сказав, що саме в той час, як йому, кардиналові, вже майже пощастило розплутати найтонші нитки змови й він, озброївшись доказами, мав спіймати емісара королеви і вигнаницю на гарячому, якийсь мушкетер зі шпагою в руках напав на доброчесних суддівських чиновників, що мали безсторонньо розслідувати справу, аби про все доповісти королю, і в такий спосіб наважився втрутитись у хід судочинства, — Людовік ХНІ знетямився з люті. Скочивши з місця, блідий і мовчазний, він пішов до дверей, що вели в апартаменти королеви; вираз його обличчя свідчив про те, що він зараз здатен на яку завгодно жорстокість.

А втім, кардинал ще й словом не прохопився про герцога Бекінгема.

Аж тут до кабінету ввійшов пан де Тревіль, незворушно стриманий, ввічливий, бездоганно вдягнений.

Здогадавшись з присутності кардинала і розлюченого обличчя короля, про що вони говорили, пан де Тревіль не розгубився, а навпаки, відчув себе сильним, як Самсон перед філістимлянами [96] .

Людовік XIII уже взявся за ручку дверей; почувши кроки пана де Тревіля, він обернувся.

— Ви прийшли саме вчасно, добродію, — сказав король, не в силі стримати почуттів, що бушували в його душі. — Цікаві новини чую я про ваших мушкетерів.

— А я, — незворушно відповів пан де Тревіль, — прийшов розповісти вашій величності такі ж цікаві новини про його судочинців.

— Як це розуміти? — суворо спитав король.

— Маю за честь доповісти вашій величності, — так само холодно провадив пан де Тревіль, — що ціла група прокурорів, комісарів і поліцейських, людей вельми поважних, але, як мені здається, надміру озлоблених проти військових, дозволила собі арештувати на приватній квартирі, привселюдно провести по вулицях і кинути до Фор-Левека — і все це посилаючись на наказ, який не захотіли показати, — одного з моїх мушкетерів, а точніше, ваших мушкетерів, ваша величносте, людину бездоганної поведінки й виняткової гідності, яку ваша величність знає з найкращого боку: пана Атоса.

— Атоса? — перепитав король. — Так, мені й справді відоме це ім'я.

— Пригадайте, ваша величносте, — сказав пан де Тревіль. — Пан Атос — той самий мушкетер, який під час відомої вам прикрої дуелі мав нещастя тяжко поранити пана де Каюзака… До речі, ваша світлосте, — мовив Тревіль до кардинала, — пан Каюзак уже зовсім одужав, чи не так?

— Авжеж, дякую, — відповів кардинал, гнівно прикусивши губу.

— Отож, пан Атос вирішив навідати одного зі своїх друзів, — вів далі пан де Тревіль, — молодого беарнця, кадета гвардії вашої величності ності з роти Дезессара, але не застав його вдома; та тільки-но він зайшов до помешкання і взяв у руки книгу, щоб скоротати час до приходу господаря, як ціла зграя поліцейських і солдатів оточила будинок, висадила двері…

Кардинал знаком дав королю зрозуміти: «Йдеться про ту саму справу, про яку я вам казав».

— Нам це відомо, — мовив король, — бо все це було зроблено в наших інтересах.

— Отже, — відказав Тревіль, — це в інтересах вашої величності схопили безневинного мушкетера і, як найгіршого злодія, в оточенні двох охоронців провели серед знахабнілого вуличного натовпу, дарма що цей шляхетний добродій не раз проливав свою кров за вашу величність і готовий знову пролити її?

— Он воно що! — вигукнув збентежено король. — Невже це було саме так?

— Пан де Тревіль забув сказати, — якнайлагідніше зауважив кардинал, — що цей безневинний мушкетер, цей шляхетний добродій за годину до того зі шпагою в руках напав на чотирьох поліцейських комісарів, яким я доручив розслідувати цю важливу справу.

— Хай ваше високопреосвященство доведе, що це було саме так! — вигукнув пан де Тревіль з простодушністю гасконця і запальністю військового. — Бо за годину до того пан Атос, який, можу запевнити вашу величність, є людиною дуже високого походження, зробив мені честь обідати в мене й розмовляв у моїй вітальні з паном герцогом де Ля Тремуйлем та паном графом де Шалю, яких я теж запросив на обід.

Король глянув на кардинала.

— У складеному потерпілими протоколі, — зауважив його високопреосвященство, відповідаючи на німе запитання короля, — засвідчено те саме, про що я мав честь доповісти вашій величності.

— Невже протокол судочинця вартий слова честі військового? — запально вигукнув Тревіль.

— Стривайте, Тревілю, помовчіть, — перебив його король.

— Якщо його високопреосвященство підозрює когось із моїх мушкетерів, — сказав Тревіль, — то, добре знаючи справедливість пана кардинала, я сам вимагаю розслідування.

— В будинку, куди прийшли для вивчення справи слідчі, — так само незворушно вів далі кардинал, — мешкає, якщо я не помиляюсь, один беарнець, друг цього мушкетера.

— Ваше високопреосвященство говорить про пана Д'Артаньяна? — Я говорю про юнака, якому ви протегуєте, пане де Тревілю.

— Так, ваше високопреосвященство, він там мешкає.

— Чи не здається вам, що цей юнак міг вплинути…

— На пана Атоса, людину, вдвічі старшу за нього? — перебив кардинала пан де Тревіль. — Ні, ваша світлосте! І зважте: пан Д'Артаньян був того вечора в мене.

— От тобі й маєш! — вигукнув Рішельє. — Невже справді весь Париж зібрався в цей день у вас?

— Може, ваше високопреосвященство не вірить моєму слову? — спитав Тревіль, почервонівши од гніву.

— Та що ви, боронь Боже! — відповів кардинал. — Скажіть лише, о котрій годині він прийшов до вас?

— О, це я можу сказати вашому високопреосвященству напевне, бо, зустрівши Д'Артаньяна, я помітив, що мій стінний годинник показував пів на десяту, хоч мені й здавалося, що було вже значно пізніше.