Чтение онлайн

— Тепер я мушу виконати головну частину обшуку.

— Яку саме? — спитала королева, не розуміючи або вдаючи, що не розуміє канцлерових слів.

— Його величності відомо, що вдень ви писали якогось листа; його величність знає, що цього листа ще не надіслано адресатові. Цього листа немає ні у вашому столі, ні в бюро. І все-таки він мусить бути десь тут.

— Ви смієте підняти руку на свою королеву? — мовила Анна Австрійська, випроставшись і звертаючи на канцлера погляд, в якому спалахнула погроза.

— Я вірний слуга короля і мушу виконувати всі накази його величності.

— Так, це правда, — сказала Анна Австрійська. — Шпигуни пана кардинала вірно послужили йому. Я й справді написала сьогодні листа і ще не відправила його. Він тут.

І королева поклала свою прекрасну руку на груди.

— В такому разі прошу віддати мені листа, ваша величносте, — сказав канцлер.

— Я віддам його тільки королю, добродію, — відповіла Анна.

— Якби король хотів особисто одержати цього листа від вашої величності, він сам узяв би його у вас. Але повторюю: він доручив мені, щоб я попросив у вас цього листа, інакше…

— Інакше що?

— Мені доручено силою взяти його у вас. — Як?!

— Мушу признатися, що я маю широкі повноваження і що для того, аби знайти ці папери, мені дозволено вдатися навіть до особистого обшуку вашої величності.

— Який жах! — вигукнула королева.

— Тому прошу вас, ваша величносте, бути обачливою.

— Ви надто зухвалі; вам ясно це, добродію?

— Такий наказ короля, ваша величносте, даруйте мені.

— Я цього не потерплю! Ні, ні, краще смерть! — вигукнула королева, відчуваючи, як у ній закипає кров володарів Іспанії та Австрії.

Низько вклонившися й даючи зрозуміти, що він і на крок не відступить од виконання покладеного на нього завдання, як це, можливо, зробив би кат у катівні, Сег'є підійшов впритул до Анни Австрійської, що не змогла стримати сліз.

Королева, як ми вже казали, була напрочуд вродлива.

Отож делікатність такого доручення ні в кого не могла викликати сумніву, хоч король, знетямлений ревнощами до герцога Бекінгема, нікого іншого до неї вже не ревнував.

Безперечно, канцлер Сег'є волів би цієї миті вхопитися за мотузку відомого нам дзвону; але, не знайшовши мотузки, він простяг руку до того місця, де, за власним визнанням королеви, вона тримала лист.

Анна Австрійська відступила на крок і смертельно зблідла; мало не поточившися й спершись лівою рукою на стіл, вона правою витягла з-за корсажа лист і віддала його канцлерові.

— Візьміть, добродію, цього листа, — вигукнула королева голосом, що тремтів од хвилювання. — Візьміть його і звільніть мене від вашої огидної присутності.

Канцлер, який також не міг угамувати хвилювання, взяв листа і, вклонившись до землі, вийшов.

Тільки-но двері за ним зачинились, як королева майже непритомна впала на руки своїх дам.

Навіть не розгорнувши листа, канцлер одніс його королю. Той узяв листа непевною рукою, не зміг знайти адресу, сполотнів, поволі розгорнув аркуш і, зрозумівши з перших слів, що лист адресований іспанському королю, квапливо став його читати.

Це був розгорнутий план нападу на кардинала. Королева просила свого брата й австрійського імператора [102] , які були дуже невдоволені з політики Рішельє, що повсякчас намагався принизити австрійський королівський дім, пригрозити Франції війною й умовою миру виставити вимогу скинути кардинала; про кохання в цьому листі не було й мови.

Король одразу повеселішав і спитав, чи не поїхав кардинал з Дувру. Йому доповіли, що його високопреосвященство чекає наказів його величності в робочому кабінеті.

Король негайно пішов до кардинала.

— Уявіть собі, герцогу, — сказав Людовік XIII, — ви таки мали рацію, а я помилявся; це й справді інтрига суто політичного характеру, і про кохання в цьому листі навіть не згадується. Навпаки, в ньому дуже часто згадуєтеся ви.

Кардинал узяв листа й уважно прочитав його; потім прочитав іще раз.

— Що ж, ваша величносте! — сказав він. — Ви самі бачите, до чого доходять мої вороги: вам погрожують двома війнами, аби тільки ви позбулися мене. На вашому місці, ваша величносте, я й справді поступився б перед такою нездоланною наполегливістю, а я буду незмірно щасливий, коли відійду від справ.

— Що ви хочете цим сказати, герцогу?

— Я хочу сказати, ваша величносте, що моє здоров'я підупадає від цієї виснажливої боротьби й безнастанної роботи. Я хочу сказати, що, мабуть, не зможу витримати тягаря облоги Ла-Рошелі, і краще буде, коли ви призначите туди пана де Конде [103] , пана де Бассомп'єра або ще кого з-поміж тих доблесних людей, котрі добре знаються на військовій справі, а не мене, служителя церкви, якому не дозволяють віддатися його покликанню, а змушують займатися справами, до яких у нього немає ніякого хисту. Це принесе щастя вашій сім'ї і, безперечно, піднесе ще більше вашу славу за кордоном.

— Я все розумію, пане герцогу, — відповів король. — Будьте певні, всі, кого згадано в цьому листі, дістануть заслужену кару, королева так само.

— Що ви таке кажете, ваша величносте? Боронь Боже, щоб через мене королеві довелося зазнати бодай найменших прикрощів! Королева здавна вважає мене своїм ворогом, хоч ваша величність самі можете засвідчити, як палко я завжди заступаюсь за неї навіть перед вами.

О, якби йшлося про зраду честі вашої величності, це була б інша річ; я б перший тоді сказав: «Немає пощади, королю, немає пощади винуватиці!» На щастя, про це не може бути й мови, і ваша величність самі в цьому ще раз пересвідчились.

— Авжеж, пане кардинале, — мовив король, — як завжди, ваша правда; проте королева однаково заслуговує на осуд.

— Ви самі, ваша величносте, накликали на себе її гнів; цілком природно, що вона розсердилась на вас: ваша величність надто суворо поставилися до неї.

— Так я завжди ставитимусь до своїх і до ваших ворогів, хоч би яке високе становище вони посідали і хоч би на яку велику небезпеку я наражався через цю суворість.

— Королева ненавидить мене, але не вас, ваша величносте; навпаки, вам вона віддана, покірлива, бездоганна дружина, тож дозвольте мені заступитися за неї перед вашою величністю.