Чтение онлайн

— Почекай, хлопче, ти чому так подумав? — раптом втрутився Агєєв. — Не відповідає — значить, справа ясна, вдома її немає.

Жуков глянув на нього, наче прокинувшись. Він надто захопився своєю розповіддю, спогадом про пережите. Нібито навіть не зрозумів запитання.

— Мов щось у серце мене штовхнуло. Начебто позивні зсередини почув. Нахилився, глянув під завіску. Бачу — рука.

— Рука? — перепитав боцман.

— Товариш Жуков побачив у вікно на підлозі кімнати нерухому руку чоловіка, — пояснив Андросов. — Він почав стукати, ніхто не відгукнувся. Він кинувся на вулицю, зустрів комендантський патруль, повернувся з ним у квартиру. Двері виявилися відімкнутими, навіть напіввідчиненими, на підлозі лежав громадянин, убитий ударом ножа.

— Точно, — пошепки вимовив Жуков. Він слухав цей короткий виклад своєї розповіді в такому хвилюванні, що побіліли суглоби його сплетених один з одним пальців.

— До приходу слідчого Жукова затримали, але, оскільки, очевидно, його непричетність до справи виявилась явною, слідчий, знявши показання, відпустив його на корабель За цей час громадянка Шубіна так і не з'являлась додому.

— Значить, ви були самі, коли побачили тіло, поки за патрулем не побігли? — спитав Агєєв.

— Значить, сам…

— Недобре виходить, — сказав Агєєв.

— Товаришу капітан третього рангу! — почав Жуков і замовк.

Задзвонив телефон над столом. Андросов узяв трубку.

— Слухає Андросов… — Жуков не зводив з його обличчя нетерплячого, гарячого погляду. Здавалось, якісь невимовлені слова величезним тягарем давлять на серце, не можуть зірватися з губів.

— Єсть. Буде виконано, товаришу капітан першого рангу, — сказав Андросов. Підвівся трохи, вклав телефонну трубку в щільний затискач. — Хочете щось сказати, товаришу Жуков?

— Дозвольте доповісти… — Жуков знову осікся, але пересилив себе, швидко підвів запалі ще глибше очі. — Те, чого слідчому я не сказав… Ніж цей… Яким той громадянин зарізаний… Він мій.

— Ваш ніж? — дивився на нього Андросов.

Агєєв сидів поруч з Жуковим нерухомо.

— Так точно… Забув я його сьогодні в Шубіної, коли консерви відкривав… А потім бачу — весь у крові поряд з убитим лежить… Мій ножик.

— І ви це від слідчого приховали!

Жуков кивнув з нещасним, страдницьким виразом обличчя. Поривчасто підвівся з дивана. Повна тиша була в каюті. Нарешті Андросов заговорив:

— Зараз же йдіть, повідомте слідству те, чого не наважились повідомити одразу. Більш нічого не маєте сказати мені?

— Більше нічого не маю… — Жуков стояв блідий, виструнчившись.

— Почекайте на верхній палубі. Вам приготують записку про звільнення.

Повернувшись по-стройовому, Жуков вийшов з каюти.

— Гіршого не придумаєш, — сказав, помовчавши, Андросов. — Перед походом — така мерзота… Он як вона його забрала. А спершу ж казав так, що, мовляв, вона йому ледве чи не байдужа.

— Матросові дівчина ніколи не байдужа, — усміхнувся боцман, і ця відкрита, майже соромлива усмішка відразу освітила його жорстке обличчя. — А що зовсім він з нею голову втратив — це факт. Бачили, товаришу капітан третього рангу, дивився він на корабельний годинник, а про власний, ручний, забув.

— Ні, я не помітив… — неуважно сказав Андросов. — Так от, мічмане, доведеться вам теж сходити туди, допомогти розібратися.

Кругле, сяюче мідним глянцем обличчя боцмана знову спохмурніло.

— Дозвольте доповісти — у мене на доку ще справ мішок. Якщо завтра зранку швартуватимемось до криголама — мені зараз відлучитися ніяк не можна.

— Ну, ну, хазяйство ваше в порядку, не вам говорити, не мені слухати, — перебив Андросов. — Іншому розповідайте, а не мені, я ж сьогодні на доку був… Треба сходити туди, мічмане. Начальник експедиції наказав послати вас, щойно дзвонив мені.

— Чому це неодмінно мене?

— Значить, є підстава, — Андросов невесело посміхнувся. — Не скромничайте, Сергію Микитовичу, я вам власне ваше прислів'я нагадаю: «Хвилею море гойдає, поголосом — народ». Пам'ятає флот про ваші розвідницькі подвиги, про вашу проникливість. Поговоріть із слідчим, з'ясуйте — в чому там Жуков замішаний… Ще ця історія з ножем… Треба допомогти слідству розібратися.

— Я думав, кінчено у мене все по лінії розвідки.

Обличчя Андросова набрало суворого виразу.

— Багатьом, Сергію Микитовичу, так здавалося. В День Перемоги і я думав — розчавлено фашизм назавжди… А ця справа, боюсь, пряме відношення до нашого походу має.

Щось здригнулося в обличчі боцмана, очі заблищали яскравіше.

— Яке ж відношення? Зарізалася людина в кімнаті вертихвістки через любовні справи.

— Але тут замішаний матрос із нашого корабля! — з болем сказав капітан третього рангу. — Підозрілою здається мені вся ця історія з тим, як вона Жуковим грала. Самі знаєте, місто це не так давно ми у фашистів відбили, всякий тут народ є. Вам не здається дивним, що трапилася ця гидота якраз напередодні нашого виходу в море?.. Одним словом, підіть подивіться обстановку.

— Єсть піти подивитися обстановку, — покірно відповів боцман, підводячись.

Він узяв з колін принесену з собою книжку.

— Хотів ось у бібліотеці «Прончищева» обміняти. Дозвольте поки що у вас залишити, бібліотека закрита.

— Залиште…

З жалем, бережно Агєєв поставив книжку на полицю, взяв з вішалки кашкет, обсмикнув кітель.

— Ех, товаришу капітан третього рангу, не люблю я всього цього безладдя! — раптом сказав він з великим почуттям. — Дозвольте йти?

— Ідіть, Сергію Микитовичу.

Чітко повернувшись, Агєєв вийшов з каюти. На мить зупинившись у коридорі, він вийняв з кишені свою улюблену набірну люлечку, старанно вибив з чашечки тютюн, знову із зітханням сунув люльку в кишеню…

Андросов пройшовся по каюті. Тяжке, болюче відчуття не покидало його. Кримінальщина, а може, й гірше… У щось паскудне намагалися втягти цього матроса… Нібито він щирий, нібито сказав усе, що знав… Але чому це сталося саме з ним, з учасником експедиції, напередодні виходу кораблів у море? Випадковість?