Чтение онлайн

— Хто?

— Ілля Борисович Мукомолов. Він зробив це блискавично.

— Кому ще в театрі розповідали про поїздку?

— Усі на гастролях. Можливо, хтось і чув в адміністраторській… Там сиділо кілька чоловік, але я не знаю їх.

— Хто із знайомих чув про ваш від’їзд?

— Невже ви можете підозрювати моїх знайомих?

— Звичайно, ні.

— Отож. Я не дозволю навіть погано подумати про них.

Це було логічно — Хаблак сам не вірив, що хтось із знайомих Корольової міг навести на її квартиру злодіїв.

Експерт закінчив попередній огляд помешкання, визирнув з сусідньої кімнати й жестом покликав Хаблака. Корольова мешкала в зручній двокімнатній квартирі дому, з вікон якого виднілися Русанівська протока та Лаврська дзвіниця. Річкою сновигали моторні човни, в сквері на набережній сиділи люди, гралися діти, і нікому, крім оперативної групи та, може, ще цікавих сусідів, не було ніякого діла до того, що відбулося в білому дев’ятиповерховому красені. А ті, що перебували в квартирі Корольової, не звертали уваги ні на дзвіницю, ні на гудки автомобілів, ні на сміх відпочиваючих — займалися своєю буденною, трохи вже набридлою роботою. Що поробиш, комусь потрібно займатися і цим. Тому Хаблак узвичаєно підвівся з фотеля, підійшов до експерта й зовні байдуже вислухав його міркування. Власне, він уже догадувався, що крадіжка в квартирі артистки відбулася не сьогодні й не вчора, а два чи три дні тому: на полірованій поверхні комода залишились сліди від валізи, до якої, певно, складали крадені речі. Решту поверхні вкривала пилюга, а ці сліди збереглися зовсім виразно… Однак все ж приємно, коли твої думки збігаються з міркуваннями такого досвідченого криміналіста, як Болотов. А той повідомив мало не категорично:

— Крадіжка відбулася три дні тому. І злодій не поспішав.

— Чому? — запитав Хаблак. Правда, його запитання могло стосуватися як першої, так і другої частини повідомлення експерта, він одразу збагнув це і уточнив: — Чому, вважаєте, не поспішав?

— Дату події визначили по пилюзі? — Ледь помітна усмішка майнула обличчям експерта.

— Так.

— Отже, не поспішав… Діяв надто акуратно, перебрав вміст шухляд, не викидав з них нічого поспіхом, забрав найцінніші речі.

Хаблак кивнув погоджуючись. Надія Петрівна вже повідомила їх, що злодій чи злодії забрали з квартири все справді найкоштовніше: дві кришталеві вази й інші вироби з кришталю, каракулеву шубу, кілька суконь, шкіряне пальто, нове, майже не ношене взуття, статуетки саксонського фарфору, кілька картин і магнітофон. Грошей та коштовностей Корольова в квартирі не лишила, заощадження, як пояснила, зберігала на книжці, а всі коштовності — два золотих персні, сережки та медальйон — носила на собі.

— Не поспішав, а припустився помилки, — мовив Болотов мало не урочисто, й Хаблак зрозумів експерта. Завжди приємно, коли знаходиш таке, що може навести на слід.

— Від вашого проникливого зору не сховається ніщо, — ствердив і ступив до сусідньої кімнати, однак експерт затримав його.

— Надіє Петрівно, можна вас на хвилинку? — попросив Корольову й ввічливо пропустив її у дверях: він мав манери добре вихованого інтелігента, і Хаблак подумав: якби Болотову ще пенсне замість окулярів у роговій оправі, зовсім нагадував би чеховських героїв. Дехто в управлінні тихцем підсміювався з експерта, та особисто Хаблакові більше подобалася, можливо, дещо перебільшена ввічливість Болотова, ніж хвацьке панібратство інших, котрі іноді саме цим намагалися приховати свою некомпетентність чи невихованість.

Кімната, до якої зайшли Хаблак з Корольовою, правила за спальню: в ній стояло нешироке ліжко, в кутку між ліжком і вікном притулилося трюмо з різними флаконами, дві шкатулки роботи гуцульських майстрів стояли з піднятими кришками, певно, злодій шукав у них коштовності, вміст одної з шкатулок був вивернутий просто на ліжко — на потертому косівському ліжнику, надто потертому, ним погребував навіть злодій, була розкидана дешева біжутерія, гудзики, котушки з нитками, кулькові ручки та інший мотлох, до якого звикає людина й без якого не уявляє свого життя. Тут же валялися також кілька хусточок, витягнутих із шухляди трюмо, легких жіночих батистових старомодних хусточок з вишитими в куточках ініціалами Корольової, — одну з них підняв і показав Надії Петрівні експерт.

— Ви користувалися нею? — запитав.

Корольова, очевидно, не чекала від Болотова такого запитання, бо зиркнула здивовано.

— Звичайно. Вони не нові.

Експерт розпростував хусточку делікатно, двома пальцями, наче повісив її на неіснуючий мотузок, протягнутий уздовж кімнати.

— Ви користувалися нею сьогодні? — уточнив. — Після того, як повернулися з Криму й побачили весь цей… — поворушив губами, шукаючи слово, — безлад?

— Ні.

— Подумайте, це важливо.

— Ні-ні! Але ж яке це має значення?

— Певно, цією хусточкою скористався злодій. Вона втрапила йому під руку, й висякався. Інші, бачите, випрасувані й складені.

Корольова гидливо поморщилася і мовила:

— Доведеться викинути.

Мабуть, в неї й на мить не виникла думка про те, що хусточку можна випрати: вона побувала в чужих, жадібних руках, і Корольова одразу винесла їй присуд.

— Поняті, прошу сюди, — визирнув з кімнати Болотов. Показав їм хусточку й пояснив: — Бачите, хусточки лежали в шухляді, й злодій витягнув їх. У цю висякався, так і відзначимо в протоколі.

Артистка зневажливо поморщилася.

— І це наведе вас на слід?

Експерт заховав хусточку до поліетиленового пакета. Нічого не відповів, та й навіщо Корольовій і понятим знати, як багато може дати для слідства ця необережність.

Здається, злодій не лишив жодних слідів, діяв акуратно, у рукавичках, у всьому відчувався досвід, починаючи від замка у дверях і кінчаючи обшуком квартири, непоспішливим і детальним, — він не хапав усе, що лежало під рукою, як зробив би недосвідчений і переляканий злодюжка, знав, ніхто його не потривожить.

Отже, злодій був добре поінформований — тому й допитувався Хаблак у Корольової, хто саме міг знати про її несподіваний від’їзд до Криму.

Майор подумав: безрезультатно. Однак одразу ж уточнив: поки що безрезультатно. Мусив ще детально порозмовляти з Корольовою, щоб встановити коло тих, хто знав про її від’їзд, бо саме в цьому бачив якусь перспективу, промінь світла в поки що абсолютній темряві. Однак порозмовляти з Надією Петрівною слід пізніше, коли отямиться, хоч трохи заспокоїться, принаймні зможе міркувати розсудливо. Цю розмову Хаблак відклав на завтрашній ранок, сьогодні ж передбачашся інші зустрічі, він уже склав приблизний план розслідування.