Чтение онлайн

мені в рота цигарку і припалив. Я вдячно затягнувсь і випустив дим.

– «Прилуки». Три голосні й чотири приголосні. Гіт сезону, - прокоментував

Дикий.

Я кивнув головою на знак солідарності.

– А от ти, мабуть, Дикий?
– поцікавився я. Дикий кивнув.

– І у вас тут усі такі йобнуті, чи тільки ти один? Дикий знову кивнув.

Я спробував підійти з іншого боку:

– Я хотів би зблизитися з Клубом галогенів.

– Вважай, уже зблизився. Ше якісь питання?
– Та.

Дикий підбадьорив кивком підборіддя.

– Тільки одне. ЯКОГО ХУЯ ВИ ВСІ ТУТА РОБИТЕ?!

Але моє запитання втратило увесь патос, так і не розквітнувши в тиші Опери

пуп'янками поглядів. Бо Дикий кивнув у бік сцени:

– Ти дивись, а я буду розказувати. Це Нестор.

На сцені стояв знайомий мені горбун і стискав своїми клешнями мікрофон. Я

придивився уважніше: на лівій у горбуна не вистачало безіменного пальця.

Горбун підніс мікрофон до уст і повільно видихнув у нього, як це заведено

робити серед сексуально стурбованих. Він владно возніс руку над своїм горбом

і залом. Я побачив його пальці - вони скидалися на сполокане дощем коріння

мандрагори. Музика з патефона принишкла, світло зникло, а згори Нестора

залило жовте світло.

У трубі світла крутився пил. Все інше - у темряві.

Нестор ще раз видихнув у мікрофон. Гучномовці підсилили цей млосний придих до

потріскуючого шуму.

– Доброго вечора, шановні пані, - сказав Нестор таким голосом, що я

розпластався на кріслі та тільки й зумів, що подумати: «Ого-го!». Його логос

– це голос, від якого - тепер я знаю!
– *- мліють жінки. Таким голосом

наділені

168

виняткові. До такого голосу могли наблизитись Елвіс і Фідель, а можливо, ще й

Синатра. Безперечно - але з іншого боку - Том Вейтс. Могли, але не

наблизились. Бо, як бачите, був ще Нестор.

– Доброго вечора, панове. Вам теж, пане Микольцю.
– Одна з пенсіонерок

кокетливо поворушила пальчиками у відповідь.

– Вітаємо вас на третьому вечорі відеоконцептів «Повак-кацці».

Реакцією на те, з яким неперевершеним pronounce горбун вимовив назву

фестивалю - «Пхоу-уек-кац-цеи» - була хвиля схвальних вигуків типу «Нестор, чаду!». Нестор усміхнувся краєчком свого перекошеного рота і дав чаду:

– Надворітрава! Натравідрова! «Ще! Ще!» - волала публіка.

– Енебенерабаквінтерфінтержаба!

Публіка завила. Я, скориставшись моментом, витягнув з горнятка вкраяну

цитрину і покрадьки запхав до рота, по чому теж відчайдушно зааплодував.

Нестор затягнувся сигаретою і, невимушено розвернувшись у профіль, видихнув

дим. До дідька, наскільки бездоганним у своєму імпровізі здався мені цей рух: контрастна світлотінь, дим і пилюка. Це обличчя - настільки потворне, що

варто довіритися його шарму, й воно видасться ликом святого.

Нестор перейшов на довірливий грудний шепіт:

– Я вітаю в Опері Дмитра Менделєєва, нового члена Клубу галогенів. Вітання

галогенам від лялькарів.

Зал у повній сатисфакції кивав головами - незрозуміло, від чого саме... Все-

таки від Нестора, вирішив я.

– Отже, Пх-х-х-хоуекк-к-кацци, - горбун із притиском видихнув у мікрофон.
–

Опера скрипу! ТУТ І ЗАРАЗ!

У відповідь на такий інтонаційний підйом з переворотом публіка застогнала.

Хтось присвиснув, а котрась із бабусь і собі пропищала: «Тут і зараз!».

Аплодисменти.

Нестор знову наблизив до уст мікрофон. У залі миттю запанувала тиша. Кілька

секунд він гарчав у мікрофон - це

169

легко робити, коли маєш захрипле горло. Грудним оксамитом горбун додав:

– І пам'ятайте... На місці пана Менделєєва міг опинитися кожен. ОПЕРА СКРИПУ!

МУЗИКА!

Від його слів у мене по спині пробіглися мурашки. Світло згасло, а залом

розсипалися запаморочливі промені синіх та червоних прожекторів, що

оберталися в усі можливі сторони. Червоно-синю темряву просік промінь

кварцового світла і висвітлив полотнище екрана. Зал заповнився атмосферним

гудінням і потріскуванням - запрацював невидимий кінопроектор.

Дикий нахилився до мене - я здивувався хвилі свіжості, що війнула від нього -

і стиха сказав:

– Нестор тут ніби як директор Опери скрипу і голова Клубу.

– Шо, Клубу галогенів?!

– Ні. Ти ж чув: лялькарів. Це окрема організація, прошу не плутати.

– Конкуренти?

– Стратегічні партнери. Але цей мезальянс довго не проіснує. Сам зрозумієш, чому. О, дивися.

Я глянув на екран.

Жінка з високою завивкою підносить до акцентованих губ сигарету типу slims і

делікатно припалює. Затягується, потім висовує язика і втягує ним запалену

цигарку до рота, по чому змикає зуби і жує. Проковтнувши, вона видихає дим і

облизує губи. З'являється слоґан: FEMINA Slims. СКАЖИ СПОКУСІ: «НІ!»

Залом прокотилася хвиля веселого шуму.

– Слабенько, - прокоментував Дикий.
– Може, далі буде краще. О, це Подвійний

рулон робив. Вкинься. Проста, але тонка штука.

Зелена темрява первинного океану. Крізь товщу води проколюються довгі спиці

світла, бульбашки повітря виблискують на них маленькими діамантами. Одна