Чтение онлайн

котрусь. Маестро знавав таких, - покороблені силою еґоманіяки, йокнуті в

п'ятку. Ті, що знають про існування Об'єкта №6, а відтак вважають себе

геніями. Вони завідують Театром. Однак їм зовсім не подобається пригадувати, що, завідуючи Об'єктом №6, вони тільки поповнюють список п'єс.

Лялькарі повернуті на соціумі. Вони нізащо не відпустять цю систему, вони

підтримують її й опікуються тривогами, необхідними для збереження соціуму

цілісним.

Лялькарі повернуті на співчутті. Вони наркомани в найсоціальнішому значенні

цього слова - вони ВИМАГАЮТЬ жалю. Вони приставучі. «Як? Хіба ти мене не

пожалієш?!!» - і їхню посмішку, невинну та беззахисну, готова розшматувати

шаблезэба істерика дитини.

Вони не визнають за людиною ні права на свободу, ні права на життя.

Віднедавна вони не визнають і права на силу. Вони обнагліли до того, що не

визнають навіть права на вибір можливості власного, не залежного від них

вибору.

А ми- ми, як завжди, проти. Ми шизіємо від свободи.

Точно. Це гарно сказано.

Між іншим, ідея. Ввести на ринок ультрановомодну фішку - краплі для очей.

Естетизувати образ піпетки, приплести до нього асоціації кришталево-чистої

води і дарунків мертвого моря. Панки закрапували би в очі нафтизин, кислотники - атропін, яппі - збагачений сріблом дистилят тощо. А

Г

222

покоління молодих і перспективних капало би в очі воду з легкою нотою ментолу

– здорове ретро до м'ятного буму ери жувальної Гумки. У будь-якому випадку, краплі до очей - це цікаво. Використати у «Неопублі». Може, підказати

котромусь із Коклюшів

(...)

Або ні. Таке. Пам'ятаєш, що ти писав про трагедію, яка змусить завмерти світ?

Це повинна бути не трагедія, а щось таке малопомітне. Схоже на скриньку, котра вибухне несподіваними інтерпретаціями. Напр, ввести на ринок якийсь

товар. Подати його в цілком невинному світлі. А потім, коли практично кожен

зіткнеться з цією фіхою, подати абсолютно нове призначення цього товару. Щось

таке абсолютно екзистенційне. Щось таке, що допомогло б наблизити Тишу.

Гм.

Наприклад, мобільний телефон. Дочекатися, поки в соціумі звикнуться з думкою, що кожен може поговорити з будь-ким, просто натиснувши кілька ґудзиків. А

потім підкинути думку, що, так само натиснувши ґудзика, можна не говорити

більше зніким...

Наприклад, взяти і відключити систему подачі сигналів.

Реклама: у безодні космосу пролітає вкритий інеєм мобільник.

SILENCE FOREVER. NOKIA

Він переводить подих. Якщо така хєрня й далі лізтиме перед очі, доведеться

днями підрізати собі ще дещо. Він пробує звільнитися від логосу, і фокус

розкривається

Крапле дощ. На його шкірянці залишаються маленькі вічка води, у яких

відбивається небо. Дощ пускається дужче. Запах...

Дощ холодний, як і заведено па початку весни, але це дощ, який вже не випаде

снігом. Маестро тішиться з того; тішиться з того, що тішиться, а не стікає

слиною довкола ще не відрубаних пальців. Запах.

У голові стоять легкий свист вітру і суцільна тиша. Дихається легко-легко.

ЗАПАХ БЕЗКОНЕЧНОСТІ.

Його не сплутати ні з чим. Холодний, озонний, всепоглинаючий і електричний.

Накриває мікронним терпким капшуком - спочатку ЗАПАХ входить у ніздрі, просочується крізь хрящові перетинки в мозок і шию. Потім ти відчуваєш цей

запах усім хребтом. Так поглинає ЗАПАХ БЕЗКОНЕЧНОСТІ.

Він хоче сховатися в якомусь світлому під'їзді, як чує вигук:

– Агов!

Це Льова, п'явка-упирець. Він думає, що в котромусь із безконечних варіантів

Львова, десь ген за сонячною короною Останньої території, таку п'явку маестро

назвав би... Бобо? О ні.

Бу-ба?

Baboo. Буба-бу.

Маестро оцінює, що такого цікавого можна зробити з цим ходячим спазмом образ, алев го лові ТИ Ш А

– Чекай, Кварц!
– Бу-бу захекано підбігає і намагається віддихатись.
– Я тебе

ше там побачив, слухай, ти шо робиш? Але ж я тебе вже давно не бачив! Ну, розказуй, як житуха, о, до речі, ходи, може, водяри купимо, шо ти на те

скажеш, га? Он там трохи посидимо, в мене гроші є, о, можемо навіть сирок

плавлений взяти! Ми постійно з Бронксом як бухаємо, то беремо сирок

плавлений, слухай, а закурити не маєш?...

Він посміхається ширше. Він навіть припустити не міг, що ця остання операція

на палець викличе таке глибинне, майже остаточне затишшя. Бо що б не

торохтіло це Baboo, воно не в силі подолати різницю кеґлів та шрифтів.

Хвилини за три Бу-бу повертається з плящиною якогось агресивного портвейну

(о, ця ностальгія за панком!). Маестро оперативно відкупорює пляшку зубами і

робить смачний ґольґ.

224

225

Буба шанобливо дивиться на маестро, але перед ковтком усе одно протирає

горлечко рукавом.

Коли портвейн повертається до маестра, Буба тихо скрикує.

– Кварц! У тебе ж пальця немає! Маестро з недовірою й обуренням вигукує:

– Ти гониш!
– він підносить долоню до окулярів, вивчає ЇЇ й зітхає з видимим

полегшенням.

– Не пальця, а ФАЛАНГИ!
– а потім таємничо додає: - Ти ше моїх ніг не

бачив...