Чтение онлайн

— Тоді, якщо я повідомлю, що Боромира немає серед живих, це тебе засмутить?

— Звичайно, — відповів Фродо, і лише в цю мить збагнув: — Як це — немає серед живих? Де це? Ти ловиш мене на слові чи глузуєш? Неправдою мене не проймеш!

— Неправдою я не став би боротися навіть з орком, — тихо проказав Фарамир. Фродо вперто труснув головою:

— Як він міг загинути? І звідкіля ти можеш знати, якщо, з твоїх же слів, ніхто з наших ще не прибув?

— Як він загинув, маєш повідати нам ти, його друг і супутник.

— Таж він був живий і здоровий, коли ми розлучалися! А що сталося потім — звідки мені знати?

— Усе могло статися, — сказав Фарамир. — Зрада, наприклад.

Сем слухав, потроху закипаючи образою і нетерпінням. Останнє зауваження гондорця вразило його остаточно, і він вискочив, забувши обачність, на середину півкола:

— Вибачте, пане Фродо, але щось наша бесіда не туди звертає! Як він сміє говорити з вами в такому тоні! Чи мало ви натерпілися заради Рослого Народу, заради всіх племен Середзем'я? А ви, пане капітан, послухайте! — Сем підскочив до Фарамира і, взявшись у боки, поглянув зверхньо, начебто збираючись шпетити гобітеня, що залізло до саду. Гондорці здивовано зашепотіли, але багато хто не втримався від посмішки: рідкісну пару становив їхній капітан з розгніваним гобітом!

— Отож, слухайте! — почав Сем. — До чого ви ведете? Дочекаєтеся, поки всі орки Мордору сюди наваляться! Додуматися, що пан Фродо убив Боромира! Та чи ви показилися? [247]

І до чого ці натяки? Кажіть відверто, що зробите з нами. Поганий жарт! Начебто люди з Ворогом ворогують, а іншим заважають працювати для їхнього ж блага! Оце зрадів би Ворог цьому допиту! Він зарахував би вас до своїх нових прихильників!

— Заспокойся, — не виявляючи гніву, перервав його Фарамир. — Не варто втручатися, бо твій пан розумніший за тебе. Нагадувати мені про обережність теж ні до чого. Часу нам бракує, але я хочу розібратися по справедливості. Якби я був такий же гарячий, як ти, порізав би вас ще вранці, де знайшов, оце й уся справа! В мене є наказ не щадити нікого, хто заявиться в ці ліси без дозволу намісника Гондору. Але я намагаюся не вбивати без крайньої потреби, а якщо доводиться — роблю без радості… І слів на вітер не кидаю. Сядь-но он там і помовч.

Сем, червоний як рак, ніяково присів за спиною Фродо. Фарамир, помовчавши, знову заговорив:

— Ти запитуєш, звідки я знаю? Сумні звістки мають крила. Знаєш прислів'я: чорна ніч у вікні, чорні звістки для рідні? Боромир був моїм братом… Спробуй згадати яку-небудь особливу прикмету Боромира.

Фродо задумався, побоюючись нової пастки. Він намагався не загадувати, чим скінчиться бесіда. Він ледве спромігся зберегти Перстень при раптовому нападу зарозумілої жадібності Боромира, а як втекти від такої безлічі сильних, озброєних людей? Правда, Фродо вже відчував, що Фарамир, зовні схожий на брата і навіть суворіший, зовсім не такий зарозумілий і набагато мудріший.

— Боромир носив на поясі ріг, — проказав нарешті Фродо.

— Вірно, — кивнув Фарамир. — Пам'ятаєш, як він виглядав? Великий ріг тура, оправлений у срібло, з вирізьбленими рунами. Цей ріг переходив у нашому роду від батька до сина. Говорять, якщо він пролунає на колишніх землях королівства Гондор, закликаючи на допомогу, друзі почують його на будь-якій відстані. Отож, за п'ять днів до того, як я відправився сюди, а точніше, рівно одинадцять днів тому, я почув заклик цього рога: він гаснучою луною донісся звідкись з півночі. Ми з батьком сприйняли це як погану ознаку, тим більш що Боромир із самого від'їзду не давав про себе знати. Три дні по тому, при новому [248] місяці, трапилося щось ще дивніше. Пізно ввечері я стояв на березі Андуїну; ми завжди стережемо вночі руїни Осгіліату, бо вороги захопили берег навпроти — прагнуть переправитися, щоб пограбувати Пеленор. Але тої ночі було зовсім тихо. І я побачив… Маленький сірий човен дивної форми, з високо піднятим носом, плинув за течією; на веслах і при кермі — нікого! Мені стало не по собі: від човна йшло слабке світло. Я спустився до самого берега, потім ступив прямо у воду, човен притягав мене нестримно. Він повільно пропливав повз мене, я міг би торкнутися його рукою, але не насмілився. Борти стояли врівень з водою, хвилі переливалися через них, мерехтливо виблискуючи, а на дні човна спочивав витязь. Під рукою його лежав зламаний меч, на тілі чорніли рани. Це був Боромир, мій брат, мертвий. Я впізнав його обличчя, його зброю. Не було лише рога, зате був пояс, якого я досі не бачив, красивий, ніби сплетений зі срібних листків. «Боромире! — гукнув я. — Де ти загубив дідівський ріг? Куди ти пливеш, Боромире?» Але він вже зник у темряві. Все було немов уві сні, але ж я не спав! Відтак в мене нема і сумнівів, що брат загинув, і тіло його спочиває відтепер у далекому морі.

— Жахливо! — сказав Фродо. — Ти дійсно бачив Боромира. Срібний пояс — дарунок Володарки Лоріену, як і наші плащі. Подивись, ці застібки теж робили ельфи.

Він вказав на зелений лист зі сріблястими прожилками на комірі свого плаща. Фарамир подався вперед, придивився:

— Так, це робота тих самих майстрів. Отже, ви разом навідалися до Лоріену? Колись він називався Лаурелин-доренан, а нині люди нічого не знають про нього, — додав він несподівано м'яко. — Тепер я починаю розуміти. Розкажи ще що-небудь, якщо хочеш. Яка страшна доля — загинути так близько від дому!

— Мені нема більше чого додати, — мовив Фродо. — Але ти мене сильно стривожив. Таке видіння нічого доброго не провіщає. Схоже на підлий жарт Ворога! На Згубних болотах я бачив під водою недоторкані обличчя загиблих — це теж могло бути облудою…

— Ні, - заперечив Фарамир, — видіння, що посилаються Ворогом, завжди навіюють жах, а я відчував лише гостру скорботу… [249]

— Як же це можливо? — дивувався Фродо. — Човен, повний води, не минув би порогів Тол-Брандіру. І взагалі Боромир збирався йти додому через землі роханців… А човен неминуче повинен був потонути!

— Відкіля ж у вас ці човни?

— Нам їх подарували в Лоріені, три штуки на весь загін.

— Ти побував у Заповідному Лісі, але мало що зрозумів. Смертному небезпечно зустрічатися з Володаркою Лоріену, ніхто не піде від неї таким як був… Боромире, Боромире! — раптом вигукнув капітан. — Що ж сказала тобі Володарка, над якою не владна смерть? Що розбудила у твоєму серці? Навіщо занесло тебе в Лаурелиндоренан, чому не проїхав ти верхи степами Рохану, не постукав у двері рідного дому?

Фарамир звернувся до Фродо і сказав уже зовсім дружньо:

— Ти, напевно, можеш відповісти на ці питання, Фродо, син Дрого. Але я не наполягаю. А в тім, що видіння не було оманою, ми переконалися невдовзі: Боромирів ріг повернула нам ріка, розрубаний надвоє сокирою або мечем. Одну половинку знайшли в очеретах на північному кордоні нижче гирла Ентули, другу помітив вартовий на березі Андуїну. Усяке таємне лиходійство стає явним! Тепер розбитий ріг, пам'ять про старшого сина, лежить на колінах Денетора… Ти поясниш нам, що сталося?

— Я від тебе першого чую про все це. Якщо ти не помилився, заклик рога ви чули саме в той день, коли ми залишили загін. І це жахливо: якщо Боромир загинув, що ж з іншими? Але ж там мої родичі і друзі… Невже ти і зараз підозрюєш нас? Мене гнітять страх і туга, але я повинен виконати свою справу, хоча б спробувати виконати. Якщо тільки ми двоє залишилися живі, тим більше потрібно поспішати! Повертайся на батьківщину, відважний капітане, захищай її, а мені дозволь піти, куди велить доля.